17.4. Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу, засобів і предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, – такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва (або результативність господарювання, продуктивність системи виробництва та обслуговування) – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. Ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження і використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва вважають конкретною формою вияву цього закону.

Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 17.3.

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

Рис. 17.3. Схема формування результатів та ефективності виробництва

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва, який відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток (прибутковість).

Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є відокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 17.1). Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв’язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Таблиця 17.1

Видова класифікація ефективності виробництва (діяльності) за ознаками

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	 Економічна  Соціальна
Місце одержання ефекту	 Локальна (комерційна)  Народногосподарська
Метод розрахунку	 Абсолютна  Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	 Первинна  Мультиплікаційна  Синергічна
Структура організації виробництва	 Робочого місця  Виробничого підрозділу  Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	 Екстенсивного розвитку  Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності	 Науки, техніки і технології  Організаційно-управлінських інновацій  Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат	 Поточних витрат  Одноразових (капітальних) витрат
Об’єкт оцінки	 Повна (інтегральна)  Часткова (окрема)  Факторна (багатофакторна)
Масштаб міжнародного співробітництва	 Зовнішньоекономічної діяльності фірми  Діяльності спільних підприємств і ТНК

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства методологічно пов’язаний передусім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників. Критерій – це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності) до яких здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має повніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме:

- забезпечення органічно взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

- відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних у діяльності ресурсів;

- можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

- виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності), що побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів, інвестицій). Кожна з цих груп включає певну кількість абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 17.2).

Таблиця 17.2

Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб’єктів господарювання

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)		виробничих фондів		фінансових коштів
 Рівень задоволення потреб ринку		 Темпи зростання продуктивності праці		 Загальна фондо­віддача (за обся­гом продукції)		 Оборотність обо­ротних коштів
 Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів		 Частка приросту продукції за раху­нок зростання про­дуктивності праці		 Фондовіддача активної частини основних фондів		 Рентабельність оборотних коштів
 Прибуток на одини­цю загальних витрат		 Відносне вивільнення працівників		 Рентабельність основних фондів		 Відносне вивіль­нення оборотних коштів
 Рентабельність виробництва	 Коефіцієнт вико­ристання корисно­го фонду робочого часу		 Фондомісткість одиниці продукції		 Питомі капі­тальні вкладення (на одиницю при­росту потужності або продукції)
 Витрати на одиницю товарної продукції			 Матеріаломіст­кість одиниці продукції
 Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва	 Трудомісткість одиниці продукції		 Коефіцієнт ви­користання най­важливіших видів сировини і матеріалів		 Рентабельність інвестицій
 Народногосподарсь­кий ефект викорис­тання одиниці про­дукції	 Зарплатомісткість одиниці продукції				 Строк окупності вкладених інвестицій

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства, а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси – це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані – це поточні витрати на виробництво продукції. У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва. У даному разі мова йде про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників:

- узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства;

- узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості);

- з-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи іншого первинного суб’єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачів.

- частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціально є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

- народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.

Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб’єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності.

Щоправда, об’єктивне оцінювання соціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково обґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Допустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про підходи до оцінки соціальної ефективності.

По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: а) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників); б) муніципальному і загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку органів влади).

По-друге, важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства. До соціальних потреб працівників, які може певною мірою задовольнити підприємство належать: а) збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; б) оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; в) дотації закладам громадського харчування підприємства (організації); г) надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будиночків; д) будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; е) забезпечення нормальних (безпечних для здоров’я) умов праці та належної охорони довкілля; ж) направлення працівників у середні й вищі навчальні закладів з виплатою стипендій та оплатою навчання; з) стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; і) створення підсобних сільськогосподарських підприємств.

По-третє, оцінюючи соціальну ефективність, треба враховувати соціальні заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб’єктів господарювання. Основними з таких заходів є: а) установлення й регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств та організацій; б) встановлення й виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; в) індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів; г) регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг; д) бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери; е) реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці, детальному словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєвий рівень населення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефективності завжди треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня та динаміки.