Питання до теми для самоперевірки і поточного контролю знань студентів
Параграф 12.1
1. Наведіть визначення і розкрийте суть інфраструктури.
2. Охарактеризуйте виробничу інфраструктуру.
3. Охарактеризуйте соціальну інфраструктуру.
Параграф 12.2
4. Що таке система технічного обслуговування виробництва і які функції вона виконує?
5. Назвіть структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства. (рис. 12.2)
6. Охарактеризуйте ремонтне господарство. Назвіть форми і види ремонтного обслуговування.
7. Охарактеризуйте інструментальне господарство і процес управління ним.
8. Охарактеризуйте транспортне господарство. Які види транспорту на підприємстві Ви знаєте?
9. Охарактеризуйте енергетичне господарство.
10. Охарактеризуйте складальне господарство. Які види складів Ви знаєте?
11. В чому полягає суть організації складального господарства?
Параграф 12.3
12. Які підрозділи входять до соціальної інфраструктури підприємства?
13. Назвіть систему управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури.
14. Визначте роль, напрямки і заходи планування соціального розвитку.
Параграф 12.4
15. Що таке капітальне будівництво і що до нього відноситься?
16. Назвіть послідовність планування капітального будівництва.
17. Дайте визначення кошторисної вартості будівництва і назвіть її види витрат.
18. Що таке проект? Які етапи робіт охоплює процес проектування?
19. Назвіть етапи і стадії проектування об’єктів виробничого і соціального призначення. (рис. 12.3)
20. Що таке техніко-економічне обґрунтування і які його складові?
21. Що таке технічний і техно-робочий проект?
22. Охарактеризуйте підрядний спосіб будівництва.
23. Охарактеризуйте господарський спосіб будівництва.
Тема 13. Регулювання, прогнозування і планування діяльності План лекції
13.1. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання
13.2. Прогнозування розвитку підприємств
13.3. Методологічні основи планування
13.4. Стратегія розвитку підприємства
13.5. Тактичне та оперативне планування. Бізнес-план
13.1. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання
Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки. Регулювання економіки – це ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб’єкти господарювання. Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового і культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється економічними і адміністративними методами.
Принципами державного регулювання економіки вважають: по-перше, мінімальне втручання державних органів у економічні процеси (виконання ними лише тих функцій, які не можуть виконувати самі суб’єкти ринкових відносин); по-друге, вплив владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів. Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять відображення у сукупності виконуваних державою економічних функцій (рис. 13.1).
Рис. 13.1. Методи, принципи і функції державного регулювання економіки
Обов’язковою передумовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства.
Одна з головних функцій держави полягає в розробці і сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства. Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання. Таке планування має передбачати: 1) досягнення цілей і розв’язання завдань, які не можуть бути досягнуті та розв’язані нижчими структурними ланками; 2) перехід від галузевого до територіального комплексного управління економікою з відданням переваги органічній взаємодії економічного й соціального прогресу; 3) сприяння формуванню нового господарського механізму, основною метою якого мають стати узгодження та реалізація інтересів усіх суб’єктів власності з орієнтацією на досягнення цілей більшості; 4) формування плану як певної сукупності цільових комплексних програм, межі та етапи реалізації котрих визначаються їхнім спрямуванням та змістом.
Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. Це зрозуміло, оскільки економічний розвиток кожної країни є наслідком її науково-технічного прогресу й відбувається насамперед через науково-технічні та організаційні інновації. Саме вони, як локомотиви, тягнуть за собою модернізацію та перебудову всієї економіки. З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики здійснюється управління інвестиційною діяльністю. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає як пряме управління інвестиціями, так і визначення державою належних економічних передумов для цієї діяльності.
Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприяння збалансованому і стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. Практична реалізація цієї функції передбачає: установлення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій; трансфертні платежі (допомога багатодітним сім’ям, безробітним тощо); надання неподільних суспільних благ і послуг (шляхи сполучення, зв’язок, комунальні послуги тощо); регулювання цін; надання податкових пільг і застосування особливих податків (відрахувань); регулювання гранично допустимих розмірів інфляції та безробіття; забезпечення функціонування на належному рівні освіти, науки, культури, охорони здоров’я, збройних сил, владних структур тощо через (переважно) безпосереднє бюджетне фінансування й матеріально-технічного постачання.
Варто назвати окремо ще одну дуже важливу соціально-економічну функцію держави – моніторинг і регулювання процесів охорони й відтворення навколишнього природного середовища. Визначальними елементами обґрунтованої і далекоглядної екологічної політики держави мають бути: 1) гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на засаді багатоманітності форм власності і прав користування відповідними видами природних ресурсів; 2) створення необхідних соціально-економічних умов для сприятливого спілкування людини з навколишнім природним середовищем; 3) опрацювання довгострокових і поточних екологічних програм, що передбачають не лише постійний моніторинг стану довкілля і здоров’я людини, а й низку заходів для ощадливого використання та відтворення природних ресурсів.
В Україні запроваджено низку податків, зборів та обов’язкових платежів, які зображені на рис. 13.2.
Рис. 13.2. Система загальнодержавних податків
Зміст макроекономічного планування (програмування), що має суто індикативний характер, полягає у розробці і науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період. На відміну від директивного індикативний план є орієнтовним: він охоплює систему необов’язкових для суб’єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих і взаємозв’язаних засобів непрямого впливу на суспільне виробництво через фінансово-кредитний і податковий механізми та прямого впливу за допомогою державного підприємництва й розробки цільових комплексних програм.
Індикативні перспективні плани складають на підставі довгострокових науково-технічних і соціально-економічних прогнозів, а також тенденцій розвитку науки, техніки, економіки, соціальних процесів. Принципи формування індикативних планів полягають у такому:
1) програми розробляються для кожної адміністративно-економічної одиниці; їх зорієнтовано на вирішення конкретних територіальних завдань;
2) кожна програма є складовою частиною загального плану регіону;
3) виконання програми має спиратись на визначені в плані фінансових, матеріальних і трудових ресурсів;
4) кількість програм і обсяг реалізованих ними завдань встановлюються, виходячи з наявних реальних ресурсів.
Визначальним елементом сучасного ринкового господарства є фінансова і кредитна політика держави, яка має забезпечувати регулювання стану ринкового середовища, нормальний перебіг економічних і соціальних процесів, повне задоволення суспільних потреб у фінансових ресурсах. Цільові настанови прогнозів, планів і програм реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і передовсім через бюджетне планування.
Державний бюджет – це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави здебільшого на один рік. Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з відповідними цільовими чи спеціальними фондами (до них в Україні зокрема належать фонди: пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо) характеризує консолідований розмір фінансових ресурсів, які має держава і котрі вона може витратити на різні потреби. Отже, бюджетне планування як важливий елемент фінансової політики держави за своїм змістом відображає процес формування й використання загального обсягу фінансових ресурсів держави та її окремих адміністративно-територіальних одиниць (у тім числі місцевих).
Основним джерелом формування державного бюджету України є її національний дохід – заново створена вартість, що є тією частиною вартості сукупного суспільного продукту, яка залишається після відшкодування матеріальних витрат: предметів і засобів праці (у розмірі їхньої амортизації). При цьому використовуються різні методи формування дохідної частини державного бюджету: 1) через оподаткування юридичних і фізичних осіб, 2) надходжень від зовнішньоекономічної діяльності підприємств і від приватизації державних підприємств, 3) внесків підприємств та організацій в спеціальні загальнодержавні фонди.
Напрямки використання ресурсів (видатків) державного бюджету є заздалегідь передбаченими. За обсягом (часткою в загальних видатках) головними з них визнають: фінансування народного господарства, включаючи розвиток пріоритетних галузей та структурну перебудову економіки, наукових і соціально-культурних установ, оборони; здійснення заходів із соціального захисту населення. У державному бюджеті також виокремлюють видатки на зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарювання, утримання владних структур, субвенції місцевим бюджетам, поповнення оборотної касової готівки, створення резерву Кабінету Міністрів України.
Добре налагоджені й розвинуті ринкові взаємовідносини між суб’єктами господарювання можливі за активно діючої грошово-кредитної системи, яка має забезпечувати ефективне управління грошовим обігом і кредитом. Кредитними називають ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, бюджету та населення.
До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю специфічну діяльність. За побудови податкової системи важливо дотримуватись певних принципів оподаткування: стабільність; обов’язковість; соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів; передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.