Питання до теми для самоперевірки і поточного контролю знань студентів
Параграф 3.1
1. Охарактеризуйте взаємодію підприємства із зовнішнім середовищем, як системи. (рис. 3.1)
2. Які форми поділу праці Ви знаєте?
3. Назвіть функції управління.
Параграф 3.2
4. В чому полягає сутність методів управління? Перелічить ці методи.
5. Охарактеризуйте економічні методи управління.
6. Охарактеризуйте соціально-психологічні методи управління.
7. Охарактеризуйте організаційні методи управління.
Параграф 3.3
8. Розкрийте суть та елементи (зв’язки) організаційної структури управління суб’єктами господарювання.
9. Охарактеризуйте лінійну організаційну структуру управління.
10. Охарактеризуйте функціональну організаційну структуру управління.
11. Охарактеризуйте лінійно-функціональну організаційну структуру управління.
12. Охарактеризуйте дивізіональну організаційну структуру управління.
13. Охарактеризуйте матричну організаційну структуру управління.
Параграф 3.4
14. В чому полягає необхідність і змістова характеристика діяльності вищих органів державного управління підприємствами.
15. Яка система загальнодержавного управління суб’єктами господарювання діє в Україні.
Тема 4. Персонал
План лекції
4.1. Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства
4.2. Кадрова політика та система управління персоналом
4.3. Оцінка персоналу як важливіший елемент системи управління трудовим колективом
4.1. Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість працездатного населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Розрізняють трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).
Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни – персонал, кадри, трудовий колектив.
Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали професійну підготовку і (або) мають досвід практичної діяльності.
Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі трудового договору (контракту).
З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи — промислово-виробничого персоналу — відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки, амбулаторії, навчальні заклади тощо.
Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (за визначення продуктивності праці береться, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними й іншими господарськими структурами робить таке групування умовним.
Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.
Керівники – це керівники підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях іпідрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.
Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.
До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.
Робітники – це персонал безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та інше. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.
В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних – тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних – тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх(зокрема наладчиків, механіків) зростає.
Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями. Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність – це вузький різновид трудової діяльності в межах професії. Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.
Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні професії робітників та службовців. Так, у харчовій промисловості налічується 850 професій і спеціальностей, а з них тільки близько половини є специфічними для цієї галузі.
Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій певної складності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді. Вирізняють спеціалістів: 1) найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання); 2) спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою і значним практичним досвідом); 3) спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та практичним досвідом); 4) спеціалістів-практиків (працівники, що займають посади, наприклад інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).
За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Групи робітників за рівнем кваліфікації, виконувані ними роботи й терміни їхньої підготовки
Кваліфікаційні групи робітників |
Основні виконувані роботи |
Термін підготовки стажування, досвід |
Висококваліфіковані
|
Особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення меблів) |
Понад 2-3 роки, періодичне стажування, великий практичний досвід роботи |
Кваліфіковані
|
Складні роботи (металообробні, деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо) |
1–2 роки, чималий досвід роботи |
Малокваліфіковані
|
Нескладні роботи (апаратурні, деякі складальні, технічний нагляд тощо) |
Кілька тижнів, певний досвід роботи |
Некваліфіковані |
Допоміжні та обслуговуючі (вантажники, прибиральники тощо) |
Не потребують спеціальної підготовки |
Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків. Для ефективного управління важлива не констатація чисельності окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними (рис. 4.1).
Рис. 4.1. Категорії та орієнтована структура персоналу підприємств промисловості України
Це дає змогу виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а також змоделювати розвиток трудових ресурсів.