5.4. Структура, нормування і використання оборотних фондів підприємства
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено. Вони перебувають на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них.
Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат, які розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними інститутами. Нормування витрат матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.
Норма витрати того чи іншого виду матеріальних ресурсів – це гранично допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (при транспортуванні, зберіганні).
У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним є аналітично-розрахунковий метод, що базується на аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають за допомогою проведення низки дослідів (використовують для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту). Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного певного зниження норм у наступні роки (застосовується у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів).
Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має велике економічне значення. Це зумовлюється збільшенням споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує система техніко-економічних показників (коефіцієнтів).
Показник виходу або видобувати готової продукції з вихідної сировини застосовують на підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину (наприклад, на підприємстві кольорової металургії такий показник є коефіцієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі – вихід цукру з буряків).
Витрата сировини на одиницю готової продукції – є показником ефективності використання сировинних ресурсів (на комбінатах чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив – витрата сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.
Коефіцієнт використання матеріалів – відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу, застосовують на підприємствах обробної промисловості.
Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина) тощо.
Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні (рис. 5.4).
Рис. 5.4. Джерела та способи економії матеріальних ресурсів на підприємствах
Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв’язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині.
Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50-60%.
Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи – 1) відходи виробництва (включають: а) залишки сировини й матеріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); б) побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо)); 2) відходи споживання (відходи: а) виробничого споживання (різні цілком зношені елементи засобів виробництва – брухт, гума, тара тощо); б) побутового споживання (непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура).
За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). Масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України не можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів (наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сировини для виготовлення паперу становить трохи більше 20%, що майже в 2-2,5 рази нижче за технологічно можливий і економічно доцільний рівень).