1.2. Правові основи функціонування підприємства

Напрямки діяльності взаємозв’язані й у сукупності характеризують стратегію функціонування і розвитку підприємства. Воно має господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З великої кількості юридичних документів визначальними є Господарський кодекс України, засновницькі документи (засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут або положення суб'єкта господарювання) та узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

В Україні підприємницька діяльність здійснювалася у відповідності до Закону України «Про підприємництво», прийнятого у 1991 році, який діяв до прийняття і набрання чинності «Господарського кодексу» від 16.01.2003 року №436 – IV. Господарський кодекс України, який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Кодекс визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб’єктами господарювання і державою (див. додаток А).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут – це певне зібрання правил, що регулюють сукупну його індивідуальну діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням Господарського кодексу України; його затверджує власник чи засновник підприємства, а для державних підприємств – власник майна за участю відповідного трудового колективу. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування. У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо. У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна включати положення, зв’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування чи інших суб'єктів, визначених законом.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається і/або уточнюється щорічно і не може суперечити чинному законодавству України. Ним регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конкретними зобов’язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу. У колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати; професійної підготовки й підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Значне місце у колективному договорі займають зобов’я­зання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

Основу майна підприємницьких структур становить статутний капітал (фонд), за допомогою якого створюється і функціонує підприємство. Статутний капітал створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від госпо­дарської діяльності підприємства, а (в разі потреби) також додатко­вих вкладів учасників, в тому числі спонсорів. Вкладом до капіталу мо­жуть бути: всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші ма­теріальні цінності; кошти засновників (учасників), в тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав на користу­вання землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, «ноу-хау», інших об'єк­тів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майно­вих, але мають товарну вартість. Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного за­сновника учасника) в статутний фонд обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на період створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті, в перерахунку за курсом НБУ.