2.2. Договірні відносини і партнерські зв’язки в підприємництві

У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяль­ності базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незапе­речну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.

Договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини у процесі праці, виробництва й реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності у певній організаційно-правовій формі.

Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності (табл. 2.2). Переважну більшість документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори щодо внутрішньогосподарської і зовнішньоекономічної діяльності. Решта господарських чи інших взаємин оформляється у вигляді договорів (контрактів, угод) щодо підрядних послуг, трудових відносин, страхування, розрахунків і кредитування.

Таблиця 2.2

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності

Сфера діяльності	Договори
1. Купівля-продаж, оренда і лізинг	1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства 1.2. Договір на поставку товарів через посередника 1.3. Договір про:  аукціонний продаж товарів  виготовлення продукції із сировини і матеріалів замовника 1.4. Договір продажу майна іншим юридичним особам 1.5. Державний контракт (державне замовлення) 1.6. Договір оренди майна 1.7. Лізингова угода
2. Підрядні послуги	2.1. Договір про:  консалтинг (інформаційне обслуговування)  надання юридичних послуг  надання аудиторських послуг  надання брокерських послуг  рекламні послуги 2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт
3. Трудові відносини	3.1. Тарифна угода 3.2. Колективний договір 3.3. Контракт (договір) про наймання:  керівника  працівника (спеціаліста, службовця)
4. Страхування	4.1. Договір:  особистого страхування від нещасних випадків  страхування майна підприємств і громадян  обов’язкового (добровільного) медичного страхування
5. Розрахунки і кредитування	5.1. Договір на розрахункове й касове обслуговування 5.2. Договір позики під заставу майна 5.3. Договір поручительства 5.4. Кредитний договір
6. Зовнішньоеконо­мічна діяльність	6.1. Агентський договір 6.2. Договір на:  декларування товарів для митного контролю  транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів 6.3. Договір консигнації 6.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом 6.5. Договір постановки товарів за експортом 6.6. Ліцензійний договір
7. Інші договори	7.1. Договір:  доручення  комісії  про спільну діяльність

Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою. При цьому варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти. Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли: 1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем); 2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти); 3) письмовий документ отримано останнім. Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправлення). Вільну оферту надсилають однозначно кільком адресатам (потенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати договором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додаткової четвертої – потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній – повідомити обраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтвердження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов’язань.

Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів). Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать: 1) предмет договору й кількість товару; 2) якість товару; 3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується; 4) засадні умови поставки; 5) форма оплати; 6) термін поставки; 7) маркування, упаковка, тара; 8) порядок здавання-приймання товару; 9) відповідальність сторін; 10) додаткові застереження, якщо такі є. Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи (застереження), і перелік форс-мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов’язань припиняється на час їхньої дії. Обов’язковими атрибутами заключної частини договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами) осіб.

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки. Спонукальним мотивом встановлення партнерських зв’язків є реальний порядок дій для практичної реалізації бізнес-проекту. Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв’язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

Надважливі форми співробітництва (партнерських зв’язків) за окремими напрямами зображено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Форми співробітництва партнерів за окремими напрямами підприємницької діяльності

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітництва.

Група виробництво.

Виробнича кооперація – здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.

Проектне фінансування – форма підприємницького співробітництва, за якої: а) один з партнерів зобов’язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера; б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов’язується фінансувати всі необхідні роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-проекту продукції.

Управління за контрактом – форма партнерських зв’язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.

Підрядне виробництво характеризує форму юридично оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказівку іншого.

Спільне підприємництво означає функціонування організаційного утворення (підприємства, іншого суб’єкта господарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.

Група товарообміну.

Бартерні операції (бартер) – форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою і обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв’язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами; за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.

Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору (угоди).

Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту (товару).

Група підприємницьких зв’язків.

Звичайна угода – це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару.

Форвардні угоди є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практичної реалізації.

Угоди про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» реалізуються обов’язково за певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої визначаються цими угодами.

Угоди про встановлення прямих зв’язків – партнерські зв’язки суб’єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.

Угоди про експорт – це юридично оформлені договірні відносини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт характеризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи тим партнером відповідних видів товарів за кордоном з метою наступної їх поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни.

Угоди про імпорт товарів – форма партнерських зв’язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.

Група фінансових відносин.

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб’єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.

Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв’язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

Отже, у ринковій системі господарювання партнерські зв’язки здійснюються за кількома основними напрямами (виробництво, товарообмін, торгівля, фінансові відносини). Тільки комплексне їх здійснення може забезпечити належний розвиток та ефективність підприємництва в Україні.