2.1.3. Тенденції щодо формалізації кримінального права в країнах з традиційно прецедентною системою права.

Формалізація кримінального права в країна з традиційно прецедентною системою права з’явилась в останні десятиліття, засноване на суб’єктивістському поширювальному тлумаченні.

В Англії є два основні джерела кримінального права: загальне і статутне право.

Загальне право – це сукупність прецедентів, тобто рішень ви­щестоящих судів, обов’язкових для судів нижньої ланки по справах із схожим фактичним складом. Вища судова інстанція – це Суд Палати Лордів. Його рішення обов’язкові для всіх інших судів. При цьому Суд Палати Лордів сам не зв’язаний своїми рішеннями. Далі в ієрархічній системі є Вищий Суд.

Роль загального права зведена в наш час до тлу­мачення, застосування норм статутного права, заповнювання прога­лин. Загальне право і зараз регулює самостійні відносини. Нормами загального права регулюються питання як загальної, так і особливої частини кримінального права (неосудність, провокація, змова та ін.).

Слід вказати, що рішення суду складається з: викладення спра­ви; правила, що випрацьоване судом; конкретне рішення по справі (саме воно є прецедентом). Прецеденти видаються в різних збірках.

Статутне право – це закони і підзаконні акти. В Англії відсутня Конституція в писаному вигляді. Є кілька конституційних актів, що в сукупності і складають неписану Конституцію. В Англії діє дуже багато статутів, більшість з них дуже старі. Періодично проводяться реформування кримінального права.

Основними статутами є:

1. закон про зраду (1351 р., 1848 р., 1945 р.),

2. закон про боротьбу із шпіонажем (1911 р., 1920 р., 1939 р.),

3. закони про кримінальне правосуддя (1987 р., 1988 р., 1991 р.),

4. закон про статеві злочини (1956 р., 1967 р., 1976 р.),

5. закон про злочини проти особи (1861 р.),

6. закон про боротьбу з тероризмом (1974 р.).

Підзаконні акти. Наслідуючи Закон про надзвичайний стан 1920 року можна сказати, що в умовах надзвичайного стану акти уряду зрівнюються з актами парламенту (так звані «делеговані повно­важення»). На підставі ст.48 Закону про кримінальне правосуддя 1982 року Державний секретар (повноваження відповідають посаді Міністра внутрішніх справ) може встановлювати розміри штрафу в залежності від інфляції та інших факторів.

Кримінально-правова доктрина як закон. Якщо суд­дя не знаходить прецеденту, і немає норми статутного права, він може звер­нутися до праць вчених-юристів в галузі кримінального права та використати кримінально-правову доктрину як закон.

Статутне право є другим основним джерелом сучасного кримінального права Англії. Якщо звернутися до історії, то можна побачити, що протягом часу в системі джерел англійського кримінального права роль статутів у порівнянні із загальним правом помітно зростала. Посилився вплив статутів починаючи з другої половини XIX ст.

Як правило, законодавчі акти в галузі кримінального права встановлюють відповідальність за конкретні злочини. Дуже часто видання статуту є справою випадку, такою собі відповіддю на пи­тання, що виникло в судовій справі. Наприклад, саме таким чином з’явилося в 1976 році нове формулювання ґвалтування, що було пов’язано із справою Моргана та звітом з цього питання, який підготував комітет Хейброна.

Окрім статутів до джерел англійського кримінального права відносять делеговане законодавство. Як відзначають англійські юристи, перевага делегованого законодавства полягає в тому, що воно дає можливість швидко приймати та змінювати по­станови без їх подання на затвердження парламентом. Делеговане за­конодавство є дійсним лише тоді, коли воно не виходить за межі повноважень, які надані парламентом.

Якщо ж воно є ultra vires (тобто виходить за межі повнова­жень), то.визнається недійсним. Вищою формою делегованого пов­новаження є «наказ у Раді», яким здійснюється введення в дію біль­шість законів. Фактично «наказ у Раді» видається урядом і просто санкціонується Таємною Радою. «Накази у Раді» та інші делеговані акти публікуються Виданням її Величності в збірці Statutory Instruments.

В кримінальних статутах часто є відсилання, що надають Дер­жавному секретареві повноваження, пов’язані із застосуванням та­ких актів. Ці повноваження можуть, наприклад, стосуватися вико­нання окремих видів покарання і т. ін. Іноді делеговане повнова­ження може торкатися вельми важливих питань. Так, в Законі «Про дітей та підлітків» 1969 р. міститься норма, яка встановлює вік на­стання кримінальної відповідальності з 14 років (за загальним пра­вом кримінальна відповідальність настає з 10 років). Однак в дійс­ності цей параграф може набрати чинності лише після видання від­повідного наказу Державного секретаря.

Що ж стосується дії закону у часі, то зазвичай він набирає чинності з того дня, коли було отримано королівське схвалення, як­що в самому законі не вказана дата. Частіше за все це пов’язано з тим, щоб надати зацікавленим особам підготуватися до набрання за­коном чинності. Іноді в законі передбачено, що він набуде чинності «того дня, котрий буде вказано». Цей день може бути призначений «наказом в Раді» або наказом відповідного міністра. Дуже часто різні статті закону набувають чинності в різний час. Бу­вають також і такі випадки, коли стаття закону зовсім не вступає в силу. Делеговане ж законодавство набуває чинності з моменту прийняття.

Англійські судді напрацювали три підходи до тлумачення законів. Це – «буквальне» правило, «золоте» правило і правило «ви­правлення зла».

«Буквальне» правило застосовується, коли використані в законі поняття, не мають альтернативного значення і тлумачити їх можна лише буквально. Якщо ж застосування бук­вального тлумачення призводить до алогічного висновку, то воно не застосовується.

В тому випадку, коли закон складено таким чином, що існують два і більше буквальних тлумачень, суд обирає з них, яке буде більш послідовним та призведе до логічного результату. Такий підхід до тлумачення називають «золотим правилом».

Крім того, існує ще один підхід до тлумачення закону, який за­звичай називають правилом «виправлення зла». Сутність його полягає в тому, що коли метою статуту було виправлення помилки («виправлення зла»), суд може застосувати таке тлумачення, яке найбільш відповідає вказаній меті.

Для тлумачення закон прочитується повністю, тому як окремі терміни часто мають інше значення, ніж ті, що використані в тексті. Суд повинен ретельно вивчити як докладну, так і скоро­чену назву закону. Заголовки розділів та пояснення на полях не є складовими закону і не впливають на його тлумачення.

«В англійській юридичній літературі відзначається, що положен­ня кримінального права, можна тлумачити лише обмежувально. Наприклад, Р. Уолкер в своїй відомій книзі, при­свяченій англійській судовій системі, відмітив, що якщо статут, який встановлює кримінальну відповідальність, містить двозначні або невизначені формулювання, він має тлумачитися на користь особи. З цього витікає загальне правило, згідно якого кримінальна відповідальність виключається за відсутності mens rea (вини), яка за Загальним правом є обов’язковим елементом злочину. Однак це правило тлумачення не застосовується, коли статут однозначно встановлює сувору або абсолютну відповідальність» [5].

По суті у твердженні Р. Ролкера йдеться про принципи «презумпції невинності», з якого витікає необхідність доведення вини і при наявності переконливості доказів будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого. Однак, чому презумпція невинуватості не діє, коли статут (закон) «встановлює сувору відповідальність зрозуміти неможливо, бо доведеність чи недоведеність вини не залежить від суворої чи не суворої відповідальності».

Як вже відзначалось, особливість англійського кримінального права полягає, перш за все, у відсутності єдиного кримінального ко­дексу. Перші спроби кодифікації кримінального права відбулися в 1883 році. Однак, при підходах, що існують у законотворчій роботі Англії, кодифікація законодавства навряд чи відбудеться.

У цьому контексті слід зазначити, що дуже часто норми матеріального кримінального права приймаються в законах кримінально-процесуального характеру. Наприклад: Закон «Про компетенцію кримінальних судів» 1973 р., Закон «Про магістерські суди 1980 р., Закони «Про кримінальну юстицію» 1982 р. і 1991 р. Закон «Про поліцію та дока­зи у кримінальних справах» 1984 р., Закон «Про поліцію» 1997 р. та деякі інші акти. Практично відсутній хоч один законодавчий акт, який би містив лише матеріальні кримінальні або лише кримінально-процесуальні норми – незалежно від назви він містить і ті й інші [5].

Звертає на себе увагу активна законопроектна робота з розвитку Статутного права. Здійснюється ця робота Комісією з реформи права, заснована в 1965 році. Комісія підготувала проекти багатьох законів, з різних галузей права. Розробкою законопроектів зайняті також спеціальні королівські комісії і Комітет з пе­регляду кримінального законодавства, заснований ще до Другої світової війни.

З кінця 60-х років XX століття розвиток кримінального законодавства Англії йшов, насамперед, шляхом видання законів з Особливої частини кримінального права. Закони із Загальної частини Кримінального права, починають видавати з середини 70-х років XX ст. До них можна віднести Закони «Про кримінальне право» 1967 р. і 1977 р., Закон «Про кримінально-караний замах» 1981 р., Закон «Про злочин (покарання)» 1997 року.

Аналізуючи джерела кримінального права США слід зазначити, що Американська система права виникла на основі англійської: колишньої метрополії США і характеризується складністю, заплутаністю і архаїчністю правових норм, наявністю 53-х кримінально-правових систем, що складаються з 50 систем штатів, однієї Федеральної системи, одної системи округа Колумбія і одної системи Пуерто-Рико.

Система права США характеризується поєднанням норм Загального і Статутного права, але на відміну від англійської їй не притаманний суворий консерватизм. Формувалась вона в умовах федералізму на принципі «дуалізму права», за яким поряд з рівнем Федеральної системи права існує Система права Штатів. Федеральна система кримінального права існує (з деякими виключеннями) на території всієї країни, а система кримінального права штатів – на території відповідних штатів. Така дворівнева побудова системи права або правової системи в цілому називається дуалістичною.

Джерела кримінального права США складаються з: Федеральних кримінально-правових приписів, що містяться в Конституції США 1787 р., в актах Конгресу і навіть деяких підзаконних актах. До джерел кримінального права також відносяться Конституції; закони і підзаконні акти окремих Штатів і діють лише на території останніх.

Федеральна Конституція США містить такі положення, що мають відношення до кримінального права:

1. Заборону на застосування незвичайних та жорстоких покарань.

2. Заборону на стягнення незвичайно великих штрафів.

3. Заборону видавати закони, що мають зворотню силу.

4. Заборону на позбавлення майна без законного судового роз­гляду.

5. Визначено поняття «державної зради» як злочину.

Федеральні закони, що віднесені до категорії актів Конгресу, містяться у Зведенні (збірці) законів США. Кримінально-правові положення Зведення законів розташовані в ч.1 розділу 18 і складають 86 глав. Зведення законів не поділяється на загальну, особливу частини. Більшість кримінально-правових положень міститься в ч.2 розділу 18 (наприклад, такі, як штраф, тюремне ув’язнення, смертна кара).

В 1984 р. було прийнято комплексний закон «Про контроль над злочинністю», в якому викладені основні положення, що впорядку­вали призначення покарань. А в 1994 р. – закон «Про боротьбу з громадською злочинністю» збільшив кількість діянь, за якими застосовується смертна кара.

Джерелами кримінального права США є також підзаконні акти, що видаються Прези­дентом, департаментами і відомствами федерального уряду. В них роз’яснюються, деталізуються, тобто тлумачаться, конкретні кримінальні закони і встановлюються умови їх застосування.

До джерел кримінального права штатів відносяться: Конституція США, Конституції конкретних штатів, кримінальне законодавство штатів, підзаконні акти, що видає влада. Всі 50 штатів мають свої, законодавче оформлені конституції, серед яких найстарішою є Конституція штату Нью-Хемпшир 1784 р. і найновішою – Конституція штату Колорадо 1965 р. Конституції штатів відрізняються великим обсягом і нестабільністю. Багато з їх положень запозичені з федеральної Конституції.

Серед норм, що регламентують питання, пов’язані із вве­денням та застосуванням норм кримінального покарання, є багато таких, що прямо суперечать одна одній. Наприклад, Конституція штату Флорида забороняє застосування невизначені покарання, а Конституція штатів Мічиган і Меріленд, навпроти, надають таке право законодавчим зборам.

Взагалі з деяких питань Конституції окремих штатів надають більш широке визначення. В них можна знайти норми про порядок виконання смертної кари, про звільнення від сплати штра­фу і заміну одного покарання іншим, про умовно-дострокове звільнення, визначення таких складів злочинів, як хабарництво та лінчування, протиправне зайняття азартною грою, а також кримінально-правових наслідків їх скоєння.

Характерною рисою кримінального за­конодавства США є відсутність чіткої і послідової регламентації питань Загальної та Особливої частин кримінального права, наявність застарілих, надзвичайна казуїстичних і суперечливих приписів.

Історія формування і роль Примірного КК США заклечається в тому, що його розроблено представницькою комісією Інституту амери­канського права на основі аналізу досвіду інших країн та узагальнення норм вітчизняного статут­ного і загального права , заклечається у його значному впливі на реформування кримінального права у розрізі окремих штатів по країні в цілому. Кримінальні кодекси штатів були прийняті на основі Примірного КК, в якому вперше матеріал систематизовано в предметно-логічному порядку, що дало можливість юристам США отримати загальний понятійний апарат і відносно єдине розуміння ключових питань кримінально-правової матерії. Порівнюючи рівень вітчизняних теоретичних, методологічних і юридико-технічних розробок у сфері кримінального права з наведеною інформацією щодо стану законотворчого процесу в США, то зрозуміло, що реформа кримінального законодавства США далеко не завершена, але, враховуючи з якого теоретично не розробленого, хаотичного стану кримінального права розпочато його систематизацію, можна визнати, що було зроблено досить значні кроки щодо методологізації, упорядкування і систематизації кримінально-правового матеріалу.

При розробці Примірного КК США спостерігається відхід від прецедентного права Англії, враховується досвід країн де законодавство будується на формалізованій системі права. Однак, цей КК не був чинним нормативно-правовим актом. Це була скоріше всього модель, зразок нормативно-правового акту. Як норма – така робота характеризується як досить складно викладеною.

Складався Примірний КК з 4-х частин:

1. Загальні положення.

2. Встановлення окремих видів злочинів..

3. Покарання.

4. Організація виправних покарань.

Перелік злочинів розташовано в 6-ти розділах:

• злочини проти особи;

• державні злочини;

• злочини проти власності;

• злочини проти сім’ї;

• злочини проти публічної адміністрації;

• злочини проти публічного порядку і моральності.

Недоліками даного кодексу було те, що в ньому не значиться ціла низка злочинів. Зокрема, це податкові злочини, злочини, пов’язані з наркобізнесом, тощо.

Принципи використання джерел кримінального права США полягають в тому, що в більшості штатів існує забо­рона на притягнення до кримінальної відповідальності на підставі лише норм загального (прецедентного) права. Однак, судова практика продовжує закріпляти за судами право встановлювати кримінальну відповідальність за діяння, відносно яких пряма заборона у правових нормах відсутня.

Співвідношення Федерального кримінального права та кримінального права штатів базується на правилі, згідно якому у випадку колізії між однаковими по змісту законами штату і федерації перевага надається останнім.

Змінюються також підходи до тлумачення норм кримінального закону.

Раніше з’явилася доктрина точного судового тлумачення, яка обмежувала сфери застосування кримінально-правових покарань.

На початку XX ст., в період економічних криз і соціального протистояння, поширювались права виконавчої влади, перш за все в сфері економічних відносин, з’явилась доктрина «поширювального» тлума­чення, яка дозволила посилити кримінальну репресію або навіть поширити репресії на нові сфери життєдіяльності суспільства.

Однак під впливом нищівної критики існуючого судового свавілля, яке відбувалося під прикриттям та за допомогою розширювального тлумачення, спочатку в Англії, а потім в США, з’явилася доктрина «правильного», «неупередженого» або «нормального» тлумачення законів. Такі розпливчасті, майже побутові поняття, з позиції науки взагалі і розвинутої науки кримінального права, зокрема, оцінювати не можливо.

Джерелом кримінального права України та інших країн, що утворились на теренах СРСР, виступають Кримінальні кодекси, прийняті після розвалу СРСР, в методологічній і юридико-технічній основі яких лежать Кримінальні кодекси тогочасних республік СРСР, прийняті в 1960 р. Нові КК розроблені відповідно до нових Конституцій країн СНД і покликані забезпечити ефективну боротьбу із злочинністю, особливо з організованою та у сфері, нових для цих країн, ринкових відносин.

Ці КК висувають на перший план охорону прав і свобод люди­ни і громадянина, формулюють низку таких основних принципів кримінального права: законності, рівності перед законом, винної відповідальності, справедливості, гуманізму.

Підставою кримінальної відповідальності в країнах СНД є тільки КК, які визначають виключний перелік суспільно-небезпечних діянь, що містять вичерпні ознаки і елементу складу злочину. Прецедент, аналогія поширювальне тлумачення, прийняття кримінального (як і іншого) законодавства чиновниками, виконавчими органами забороняється, оскільки це є прерогативою законодавчої влади.