Тема 4.3. Проблеми кримінально-правового врегулювання злочинів у сфері економіки.

4.3.1. Економічні злочини та злочини у сфері економіки в контексті пропозицій виділення в окремий розділ КК України злочинів у сфері підприємницької діяльності.

4.3.2. Чи можливе виділення злочинів в сфері підприємницької діяльності в окремий розділ ККУ ?

4.3.3. Проблеми визначення кількісних і вартісних ознак предмету посягання на злочин у сфері економіки.

4.3.4. Проблеми визначення матеріальної шкоди при здійсненні злочинів у сфері господарської діяльності.

4.3.5. Проблеми нарахування доходу при вчиненні злочину про нарахування порядку зайняття господарською та банківською діяльністю, коректності назви ст. 233 КК України щодо емісії чи випуску цінних паперів, а також кримінально-правової охорони банківської таємниці.

4.3.1. Економічні злочини та злочини у сфері економіки в контексті пропозицій виділення в окремий розділ кк України злочинів у сфері підприємницької діяльності.

Аналіз технологічних, етимологічних і матеріально-правових складових криміногенних процесів у сфері економіки є підґрунтям для визначення елементів кримінологічних понять «економічні злочини» і «злочини у сфері економіки», структуроутворюючі елементи яких свідчать про те, що реформування економіки без застосування науково обґрунтованих економіко-правових методів ризик-менеджменту та економіко-кримінологічної експертизи державних організаційно-правових рішень щодо визначення реальних перспектив і наслідків впровадження тих чи інших ідей чи концепцій соціально-економічних перетворень у життя призвели до відволікання економіки країни від її основної мети – виробництва матеріальних ресурсів та нематеріальних благ необхідних для забезпечення життєдіяльності країни. У результаті основні зусилля суспільства зорієнтовані не на створенні передумов, необхідних для розвитку виробництва й підтримки процесів розширеного економічного відтворення, а суто на перерозподілі раніше створеної суспільством власності з метою первісного накопичення приватного капіталу [1, с. 97]. Використовуючи кредитно-фінансові, інші економічні та організаційно-правові технології як інструмент антисоціального перерозподілу власності, реальний сектор економіки^* фактично був відрізаний від кредитно-фінансового забезпечення, що призвело до найбільших серед країн СНД втрат обсягів ВВП, руйнації виробництва [2, 3], стрімкої деформації продуктивних сил суспільства та стану, коли межа між псевдопідприємницькою діяльністю, розкраданнями, відмиванням і акумуляцією протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю практично стирається. Легальний, псевдолегальний і нелегальний або суто кримінальний обороти великих масивів капіталів протиправного походження супроводжуються різними формами кримінального промислу – псевдоугодами, псевдорозрахунковими операціями, шахрайством з фінансовими ресурсами, їх відмиванням, рекетом, підкупом, шантажем, корупцією, вбивствами на замовлення, тобто зрощенням загально-кримінального злочинного промислу зі злочинністю у сфері економіки і переміщенням центру ваги в бік останньої. Так, кошти, отримані від рекету, наркобізнесу, крадіжок, вбивств на замовлення та інших загальнокримінальних діянь, вкладаються в легальні та псевдолегальні торговельно-посередницькі операції, де вони акумулюються і водночас здійснюється їх відмивання [4; 5; 6; 7; 8], а корупційні та інші корисливі тіньові інтереси набули характеру саморегулятивно-розширеного відтворення [1, 97-98].

Запропонована (керівництвом держави перехідного періоду) модель економічних відносин, їх основні складові – кредитна, податкова і монетарна політика призвели до пригнічення процесів економічного відтворення. Первісне накопичення приватних капіталів почало здійснюватись, переважно, за рахунок антисоціального і в основному кримінального перерозподілу раніше напрацьованої суспільством власності. Кооперативний рух, механізми посередництва міждержавними виробничими комплексами і кооперативами, що утворювались при держпідприємствах стали першим етапом перекачки держвласності у кооперативи – накопичення приватних капіталів і одночасної руйнації виробничого сектору економіки (1985-88 рр.).

Утворення приватної банківської системи, покликаної обслужити і закумулювати накопичені на першому етапі перехідного періоду приватні капітали стало другим етапом трансформації злочинності (1988-1991 рр.) і первісного накопичення приватних капіталів, що здійснювалось за рахунок закамуфльованих механізмів передачі комерційним банкам не лише державних фінансових ресурсів, а й заощаджень населення за рахунок кредитного, монетарно-девальваційного та валютно-обмінного моделювання інфляційних процесів, спрямованих на вилучення заощаджень у населення та їх переконцентрацію у руки кучки родичів і друзів співробітників банків та впливових чиновників з різних органів державної влади.

Кінець другого етапу (1990 р.)початок третього (1991 р.) накопичення приватних капіталів характеризується проникненням в економіку рекетирських угруповань, їх злиттям з найбільш «успішними» господарниками, завершенням формування рекетирсько-господарських організованих злочинних кланів, яким стала під силу не лише відкрита приватизація суспільної власності, а й глобалізовані махінації з різноманітними фінансовими інструментами, такими як приватизаційні сертифікати (ТЗОВ «МММ, «ОлбіУкраїна» і т. ін.), намивання фіктивних безготівкових коштів з використанням платіжних доручень, у комбінації з чековими книжками кредитовими і дебітовими авізо, емісії як незабезпечених, так і забезпечених банківських гарантій, боргових зобов’язань, векселів інших платіжних сурогатів – інструментів факторингових операцій.

У новоутвореній податковій системі країни, крім загально-корупційних механізмів накопичення приватних капіталів, з’явився ПДВ, який став головним інструментом штучного зростання собівартості продукції, вимивання оборотних коштів підприємств, їх руйнації, формування за допомогою механізмів відшкодування ПДВ не лише приватних капіталів, а й правового нігілізму та відтворення корупції у сфері податкових відносин. На третьому етапі формування приватних капіталів досягли свого найвищого рівня корупціонізації податкові, приватизаційні та кредитні відносини, найбільш небезпечною стала монетарна політика держави. Змодельована демонетизація економіки як запобіжник інфляційних процесів, призвела до ситуації, коли обслужити оборот вирощеної в державі сільгосппродукції, здобутого з шахти вугілля, виробленої промислової продукції стало практично нічим. В результаті багатомісячні невиплати заробітної плати, пенсій усунули з процесу економічного відтворення головного інвестора економіки – платоспроможного населення. Головного інвестора в будь-якій країні замінили на «добрих дядь» із міжнародних фінансових угрупувань, які давали Україні так звану технічну допомогу у вигляді кредитів на цільову купівлю застарілих на Заході техніки і технологій. Поряд з фактичним фінансуванням іноземних підприємств за програмою технічних кредитів України, руйнівної, орієнтовної на іноземну валюту кредитної та монетарної політики держави, демпінговим продажем сировини, металу та інших ресурсів, неповерненням валютного виторгу в країну, вітчизняна економіка залишилась відрізаною від фінансового та матеріально-ресурсного забезпечення. Все це супроводжувалось корупціонізацією всієї інфраструктури управління у сфері економічних відносин, призвело до розширеного відтворення широкомасштабних технологічно насичених криміногенних процесів, тінізації економіки, що загрожують національній безпеці держави. Накопичення первісних капіталів супроводжувалось стрімким зростанням крадіжок з підприємств колективної власності, корупції та інших видів злочинності. Якщо до 1985 року ці злочини зростали за десятиріччя на 37-40%, то зазначені крадіжки з 1984 року зросли з 22792 до 115987 злочинів або понад 9 раз, хабарництво у 2-4 рази^*. Поряд з цим, в Україні з’явились нові, раніше не відомі види і способи злочинів. Новий Кримінальний кодекс України фактично подвоївся (із 263 статей, зріс до 447 статей) і динаміка продовжує зростати, що свідчить про значний криміногенний потенціал нових суспільно-економічних відносин.

Однак, у нас для такого досить широкого до певної міри кримінологічного формату викладення матеріалу є такі підстави. Ми вивчаємо кримінологічне поняття «економічні злочини» в контексті пропозицій виділити такий чи інші близькі за значенням розділи у КК України, тоді як навіть у кримінологічній науці і практичній діяльності економічні злочини часто ототожнюють із злочинами, що вчиняються у сфері економіки, або називають їх іншими, інколи близькими, але не адекватними поняттями.

Так, в політиці, науці, правотворчій і правозастосовчій практиці накопичилось багато, нібито близьких за змістом найрізноманітніших термінів, що використовуються при відображенні криміногенних процесів та боротьби з економічною злочинністю, зокрема і в сфері економіки, взагалі. «У нормативних актах, у тому числі і вищого державного рівня, управлінських документах поряд із терміном «злочинність у сфері економіки» вживаються інші терміни для визначення по суті того самого явища», - відзначає провідний Український вчений кримінолог, вельмишановний академік А.П. Закалюк [9, с. 97].

Інший вітчизняний вчений кримінолог, професор А.Г. Кальман зазначає: «…склалася ситуація коли поняття «економічна злочинність», «злочини у сфері економіки», «злочини у сфері господарської діяльності», «тіньова економіка», «злочини економічної спрямованості» та інші часто використовуються як тотожні» [10, с.19].

Як відзначає А.П. Закалюк: «Визначення будь якого поняття потребує, насамперед окреслення кола тих явищ, процесів, відносин, видів діяльності, які мають бути ним відображені» [9, с.97]. Це стосується й тих кримінально-правових діянь, що кримінологи включають в поняття «економічні злочини», та «злочини у сфері економіки».

Таким чином, наведений нами вище масив криміногенних процесів та відповідний термінологічний апарат окреслює орієнтовні етимологічні параметри та структурно-технологічні риси змісту, способів і технологій вчинення цих видів злочинів, рівня економічної небезпеки, утворюваних ними тих криміногенних процесів, які в політикумі, науці і правозастосовчій практиці часто називають «економічні злочини», «злочини у економічній сфері» і т. ін.

Глибоко поважаючи позицію відзначених вище та багатьох інших вчених, які навели детальні і, в аспекті їх напрямів дослідження, переконливі аргументи на користь доцільності зупинитись на терміні «злочини у сфері економіки», а не «економічні злочини» вважаємо за необхідне провести додаткове дослідження цих понять, встановити і навести додаткову інформацію, яка можливо відкриє для нас ще декілька аспектів цієї проблеми і дасть можливість глянути на неї дещо по-іншому. Тим більше, що як відзначав, достойний світлої памяті, шановний Г.А. Матусовський: «… кожна класифікація – кримінально-правова, кримінологічна, криміналістична – має переважне значення для вирішення відповідних завдань…» [11, с.29], «… а відповідно існує певна умовність будь якої класифікації, необхідної у наукових дослідженнях і практичній діяльності» [11, с.30]. В зазначеному у контексті для визначення можливості виділення спеціального розділу КК важливим є їх поділ на «економічні злочини» і «злочини, що вчиняються у сфері економіки».

Вибір методів, методик і технічних засобів виявленні, документування і їх поділ є для нас цікавим з різних причин, у т.ч. і у зв’язку можливого виділення відповідних розділів КК і правозастосовчої практики. У цьому контексті відзначимо, що вбивство на замовлення можуть бути вчинені в сфері економіки. У замовника і «кілера» – виконавця вбивства можуть бути економічна мотивація. У першого, тобто замовника – мотивом може бути бажання усунути конкурента, заволодіти майном партнера і т. ін. У другого, тобто виконавця замовленого вбивства – мотивація зводиться до формули – «нічого проти особи потерпілого, лише економічний інтерес» – «отримати гонорар за свою роботу» щодо усунення замовленого конкурента шляхом вбивства. Як бачимо, цей злочин мотивований економічними інтересами. Тобто його скоєно у сфері економіки хоч і шляхом економічно-мотивованого вбивства, він посягає на економічні відносини, оскільки має головною метою порушити умови вільної конкуренції або заволодіти чужою власністю як результатом економічної діяльності. Таким чином, назвати це вбивство злочином у сфері економіки можливо, однак економічним злочином, незважаючи на економічну мотивацію його вчинення, назвати навряд чи можна.

Вважаємо обґрунтованою, продуктивною і такою що розкриває чи навіть віддзеркалює зміст досліджуваних процесів класифікацію шановного, А.П. Закалюка щодо «складових елементів економічного процесу… проти яких спрямовуються злочини у сфері економіки» (злочини проти: власності, фінансів, людських ресурсів, речових ресурсів, економічних відносин, управління економікою, результатів економічної діяльності) [12, с.100-102]. При цьому, враховуючи широкий спектр поняття «злочини у сфері економіки» вважаємо за необхідне виділити із цієї категорії злочинів таку групу як «економічні злочини». При цьому «економічні злочини» слід розглядати, як частку, «злочини у сфері економіки», як ціле. Тобто групи відносин, що утворюють економічний процес доцільно визнати родовим об’єктом посягання як із зовні (не учасником економічної діяльності) так і внутрішніми суб’єктами (учасниками) економічних процесів з виробництва, обліку, розподілу і споживання. Злочинне посягання на встановленні відносин у сфері економіки може бути вчиненим як у формі крадіжки, вимагання (рекету), розбійного нападу (вбивства на замовлення), рейдерства, неправомірного втручання чиновників, так у формі привласнення (фінансово-матеріальних цінностей матеріально-відповідальними чи службовими особами суб’єктів підприємництва) інших злочинів проти власності, податкових злочинів чи інших господарських злочинів. В першому випадку злочини вчиняються сторонніми особами, в другому – матеріально-відповідальними чи іншими співробітниками СПД.

Відмінність поняття «економічний злочин» від більш широкого поняття «злочини у сфері економіки» відрізняється не лише за суб’єктом вчинення злочину, способами чи документооборотними технологіями прояву ознак об’єктивної сторони економічних злочинів, а й більш вузьким об’єктом посягання, а також тим, що «економічні злочини» завжди вчиняються під виглядом легітимних фінансово-господарських операцій та в процесі економічної діяльності. Очевидним є те, що наведені відмінності щодо суб’єктів економічного злочину та суб’єктів злочинів у сфері економіки, процеси і технології капіталообігу та документообігу, інші ознаки об’єктивної сторони цих двох близьких за місцем скоєння, але принципово різних категорій злочинів за «суб’єктом злочину», його об’єктивною стороною, способом та іншими ознаками що перша, що друга категорії злочинів можна виділяти лише для кримінологіч­ного застосування. Поняття економічні злочини може включати досить значну кількість фінансово-господарських та службових суспільно-небезпечних діянь, відповідно їх виділення в окремий розділ КК неможливе, як і не слід виділяти в окремий розділ КК ще більш широке поняття «злочини у сфері економіки».

Елементи змісту поняття «економічні злочини»

В контексті вищезаначеного важливо розглянути як найбільш повно і детально капіталооборотні та документооборотні складові елементи змісту поняття «економічні злочини».

Почнемо з визначення поняття економічні злочини, яке б окреслило основні фінансово-господарські інструменти, технологічні риси, способи та засоби вчинення економічних злочинів за допомогою легітимних фінансових інструментів під виглядом і у процесі псевдолегітимної економічної діяльності.

Економічні злочини – це вчинені під виглядом і в процесі економічної діяльності – діяння (дії чи бездіяльність), здійснені з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-господарських інструментів, організаційно-регулятивних та контрольно-управлінських прав і повноважень, які з корисливих чи інших некорисливих протиправних мотивів (підрив репутації, безкорисливе розголошення комерційної таємниці та ін.) посягають на фінансово-господарські відносини чи відносини власності як результати економічної діяльності, що охороняються кримінальним законом, пов’язані з фінансово-господарськими, організаційно-регулятивними, технологічно-обліковими і цивільно-правовими операціями щодо цивільного обороту коштів, речей, прав, дій.

Елементи змісту поняття “Економічний злочин”:

– об’єкт – відносини процесів виробництва, послуг, обліку, руху (відпуск, надходження, зберігання, використання, списання) матеріальних цінностей і грошових коштів, нематеріальних активів, відносини оперативного управління; відносини набуття, переуступки, позбавлення прав власності будь-яких форм; відносини реєстрації обліку, руху, цивільно-правової фіксації (нотаріального посвідчення змін у сфері відносин власності); організаційні та регулятивно-контрольні відносини, тобто весь конгломерат відносин, що виникають у процесі руху коштів, речей, прав, дій у сфері балансового і забалансового господарського обороту підприємства, організації установи будь-якої форми власності;

– предмет посягання – матеріальні активи: майно, основні фонди, оборотні та інші кошти, сировина, продукція, валютні кошти, цінні папери, авторські права та все інше, що може бути віднесене до понять “матеріальні цінності” і “нематеріальні активи”, тобто об’єкти довгострокового вкладення, що мають вартісну оцінку, але які не можна віднести до майнових цінностей (авторські права, права користування землею, природними ресурсами, виробничими зразками, промислово-комерційні секрети, знаки на товари, на послуги, “ноу-хау”, гудвіли, програмне забезпечення облікової та іншої оргтехніки); права власності громадян (матеріальні і пов’язані з ними нематеріальні права власності); функції організації, реєстрації, контролю;

– сфера здійснення посягань – всі різнорівневі і різнопрофільні підвиди відносин процесу руху речей, прав, дій, що містяться в господарському обороті;

– суб’єкти посягань – безпосередні учасники економічних відносин суб’єкта СПД: матеріально-відповідальні особи; суб’єкти, що отримали майно в оперативне управління; суб’єкт недобросовісної конкуренції чи партнер цивільно-правових відносин; суб’єкти реєстраційно-регулятивних відносин, наділені повноваженнями реєстрації, засвідчення, дозволу і контролю;

– суспільно-небезпечні наслідки – матеріальна, моральна шкода, підрив ділової репутації та законних інтересів потерпілих, підрив фінансової системи, економічних основ держави; дискредитація органів державної влади та управління; проникнення криміногенних капіталів, а через них і організованих кримінальних формувань у легітимні цивільно-оборотні відносини;

–  потерпілі – фізичні і юридичні особи СПД, публічні і приватні організації та установи різних форм власності, що зазнали матеріальної, моральної шкоди або підриву ділової репутації чи допустили правопорушення відносно своїх партнерів чи споживачів їх продукції, послуг і т. ін.;

–  мотиви – корисливі (вилучення матеріальних цінностей, нематеріальних активів у своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб) чи інші протиправні мотиви (підрив ділової репутації, безкорисливе розголошення комерційної таємниці, виконання завдань іноземних спецслужб, конкурентів тощо).

Економічна злочинність – це сукупність передбачених Кримінальним кодексом України економічних злочинів, здійснених у сфері цивільного обороту речей, прав, дій за певний період часу з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-господарських і цивільно-правових інструментів, організаційно-регулятивних, контрольно-управлінських прав і повноважень.

Економічна злочинність характеризується кількісними і якісними показниками, але за технологією скоєння ця категорія злочинів водночас має латентний характер. Як і загальна кримінальна злочинність, це соціально-правове, масове, історично-змінне, антагоністичне явище. У контексті сучасних умов економічна злочинність є надпотужним відтворювально-прогресуючим джерелом криміногенної тінізації цивільно-оборотних відносин.

Система економічних злочинів – це передбачені відповідними нормами КК України такі види злочинів:

1. Злочини в сфері відносин власності – всі види розкрадань.

2. Злочини в сфері фінансових відносин – виготовлення або збут фальшивих грошей чи цінних паперів; порушення правил валютних операцій; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно поставлених і одержаних або підроблених марок акцизного збору.

3. Злочини в сфері виконання бюджету – порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку.

4. Злочини в сфері підприємницьких відносин – заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; незаконне виготовлення спиртних напоїв та торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство.

5. Злочини в сфері протидії монополізму і недобросовісної конкуренції – незаконне збирання та використання відомостей, які становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню; зговір про фіксування цін; примушення до виконання або невиконання цивільно-правових обов’язків.

6. Злочини в сфері обслуговування населення – випуск або реалізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов’язаних з обслуговуванням населення; порушення правил торгівлі.

7. Злочини в сфері регулювання переміщення майна через митний кордон України – контрабанда.

8. “Злочини з ознакою корупції” та зловживання службовим становищем – злочини, що пов’язані з посадовими корупційними діяннями, які кваліфікуються за наявності підстав відповідно до зазначених статей КК України та Закону України “Про боротьбу з корупцією” [1, 114-117].