4.2.2. Проблеми врегулювання складу злочину про Екоцид: вітчизняне та зарубіжне законодавство.

Україна відобразила у своєму КК 2001 р. положення нормативно-правових актів міжнародного характеру в питанні міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру, зокрема передбачила норму про відповідальність за екоцид. Такі норми містяться в кодексах ряду іноземних держав, але через неоднакове розуміння законодавцем різних країн змісту екоциду склад цього злочину в кодексах дещо відрізняється, відзначає М. Куцевич у дослідженні вітчизняного та зарубіжного законодавства з питань протидії екоциду.

Для здійснення відповідного аналізу вважаємо за доцільним навести диспозицію ст. 441 «Екоцид» КК України: «Масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу». У ряді кодексів диспозиції статей, що передбачають відповідальність за екоцид, однакові з диспозицією ст. 441 КК України (ст. 358 «Екоцид» КК Російської Федерації, ст. 400 «Екоцид» КК Республіки Таджикистан та ст. 374 «Екоцид» КК Киргизької Республіки); подібною є диспозиція ст. 409 «Екоцид» КК Грузії: «Екоцид, тобто отруєння атмосфери, земельних, водних ресурсів, масове знищення тваринного чи рослинного світу або інші діяння, які могли викликати екологічну катастрофу».

Відмінною ознакою екоциду за ст. 161 КК Республіки Казахстан є вказівка на два можливі наслідки екоциду: загрозу виникнення екологічної катастрофи та її настання. Зокрема, у ст. 161 «Екоцид» зазначено: «Масове знищення рослинного чи тваринного світу, отруєння атмосфери, земельних чи водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що спричинили чи здатні викликати екологічну катастрофу». У КК Республіки Білорусь окремо зроблена вказівка на «умисний» характер екоциду. Зокрема, у ст. 131 «Екоцид» він визначений як: «Умисне масове знищення рослинного чи тваринного світу, або отруєння атмосфери чи водних ресурсів, або вчинення інших умисних дій, здатних спричинити екологічну катастрофу (екоцид)».

У КК Республіки Азербайджан, КК Республіки Білорусь і КК Республіки Молдова окремо зроблена вказівка на «умисний» характер дій, що охоплюються об’єктивною стороною злочину, що розглядається. Такий підхід вартий запозичення, оскільки він більш точно відтворює суть екоциду, усуває будь-які сумніви щодо неможливості необережної форми вини при вчиненні цього злочину, а також точніше відображає міжнародно-правове розумінням «екоциду».

У диспозиціях відповідних статей КК Республіки Казахстан та КК Республіки Молдова вказано на дві форми подальших (після масового знищення рослинного чи тваринного світу, отруєння атмосфери тощо) можливих наслідків «екоциду»: 1) загроза виникнення екологічної катастрофи; 2) виникнення екологічної катастрофи. Але, очевидно, такий підхід є лише буквальною редакційною відмінністю, оскільки диспозиція ст. 441 КК України, хоча безпосередньо не вказує на виникнення екологічної катастрофи, проте, на нашу думку, охоплює і цей наслідок у разі його настання.

Як видно із змісту розглянутих кодексів іноземних держав, диспозиції статей про екоцид, як і ст. 441 КК України, охоплюють два різні за суспільною небезпечністю подальші наслідки цього злочину: наслідок у виді загрози настання екологічної катастрофи та її безпосереднього настання. При цьому встановлена одна санкція із значним розривом між нижньою і верхньою межами покарання, як і в ст. 441 КК України. Внаслідок цього виникає ситуація, коли за два різні за суспільною небезпечністю наслідки, в принципі, не виключене призначення однакового за суворістю покарання, а як наслідок воно належним чином не відображатиме всі особливості злочину і особи винного в кожному конкретному випадку. Виправлення такої ситуації, на нашу думку, можливе шляхом виділення, зокрема, у ст. 441 КК України частини другої, яка б передбачала відповідальність у разі настання екологічної катастрофи. При цьому в санкції частини першої доцільно встановити покарання у виді позбавлення волі на строк, скажімо, від 5 до 10 років, а в частині другій - від 8 до 15 років або довічне позбавлення волі (оскільки наслідки екоциду можуть впливати на здоров’я значної кількості людей або і декількох поколінь). Своєрідним прикладом такої диференціації відповідальності залежно від наслідків є наведені положення статей 1 та 2 глави 11 КК Фінляндії про воєнний злочин (ними охоплюється і екоцид).

Для багатьох кодексів, що містять норми про «екоцид», характерною є більш сувора відповідальність, у виді позбавлення волі, в порівнянні з КК України, за яким екоцид карається «позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років». Зокрема, кодексами встановлені такі покарання: КК РФ – від дванадцяти до двадцяти років; КК Республіки Азербайджан – від семи до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі; КК Республіки Таджикистан – від п’ятнадцяти до двадцяти років; КК Киргизької Республіки – від дванадцяти до двадцяти років; КК Грузії – від восьми до двадцяти років; КК Республіки Казахстан – від десяти до п’ятнадцяти років; КК Республіки Білорусь – від десяти до п’ятнадцяти років; КК Республіки Молдова – від дванадцяти до двадцяти років. Значно м’якшою є відповідальність за «екоцид», передбачена Пенітенціарному Кодексі Естонії – грошове стягнення чи тюремне ув’язнення на строк до п’яти років. В КК Фінляндії відповідальність за основний склад злочину більш м’яка – тюремне ув’язнення на строк від чотирьох місяців до шести років, а за «обтяжений» злочин значно суворіша – позбавлення волі на строк від двох до двадцяти років.

Щодо віднесення екоциду до певної категорії злочинів за ступенем тяжкості, то слід зазначити, що більшість із розглядуваних кодексів, як і КК України, відносять цей злочин до категорії «особливо тяжкі злочини». Дещо інакше це питання вирішено лише в трьох країнах. Так, ст. 16 КК Республіки Молдова передбачає п’ять категорій злочинів, за нею «екоцид» віднесено до четвертої категорії «особливо тяжкі злочини», за які передбачається максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ятнадцять років. П’ята категорія – це «надзвичайно тяжкі злочини» за які передбачається покарання у виді довічного ув’язнення. Порівняння цих положень з ч. 5 ст. 12 КК України свідчить, що підхід законодавців Республіки Молдова та України до оцінки суспільної небезпеки екоциду загалом збігається, оскільки довічного ув’язнення за екоцид вони не передбачають.

Викладене дозволяє зробити такі висновки. По-перше, поява в кримінальних кодексах різних країн норм про такий злочин, як екоцид, є, насамперед, відображенням положень міжнародних нормативних актів, присвячених захисту природного середовища задля забезпечення екологічної безпеки людства. По-друге, в кодексах, як правило, враховується, як і в КК України, високий ступінь суспільної небезпеки екоциду, що знаходить відображення в санкціях відповідних статей. По-третє, нормативне розуміння екоциду за ст. 441 КК України загалом узгоджується з його розумінням за кримінальними кодексами іноземних держав. Заслуговує на увагу українського законодавства вказівка на «умисний» характер злочину, що розглядається, якою доцільно доповнити диспозицію ст. 441 КК України. Задля вдосконалення ст. 441 КК України доцільним є виділення частини другої, яка б передбачала відповідальність у разі настання наслідку у вигляді екологічної катастрофи, що дозволило б точніше оцінити суспільну небезпеку, врахувати всі обтяжуючі та пом’якшуючі обставини конкретного вчиненого злочину.