1. Відомість оцінки активності студентів на лекції.

2. Відомість оцінки виконання домашнього завдання та якості самопідготовки.

3. Відомість оцінки якості рецензування домашніх завдань та активності студентів-рецензентів на консультації-диспуті.

4. Відомість оцінки якості підготовки доповіді, рецензії на відповідь та участі в семінарі.

5. Відомість оцінки участі студентів в науковій роботі.

6. Відомість про загальну кількість балів та їх відповідність національній шкалі оцінки знань та шкалі оцінки знань ECTS (Європейська кредитно-трансфертна система оцінювання знань).

5. Методичні вказівки студентам.

1. При виборі тем особистих докладів на семінар та семінарських тем колег студентів для рецензування, доцільно враховувати можливість щодо використання наробок з підготовки тез і рецензій при підготовці дипломної роботи чи магістерської дисертації.

2. При рецензуванні схем чи тез доповідей колег слід пропонувати кількість балів щодо рецензованих робіт згідно об’єктивізованих показниках оцінювання визначених у розділі VІ методичних рекомендацій.

3. В процесі навчального процесу відслідковуйте індивідуальний план-графік, і проставляйте бали за виконані завдання і підготовлені рецензії на роботи колег. Ваша оцінка зараховується після представлення викладачу і захисту матеріалів, що підтверджують виконання завдань, підготовку рецензій і та. ін. Зразки титульної сторінки журналу та відомостей з оцінювання знань та підготовки домашнього завдання див. у розділі VІ навчально-методичного посібника.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Модуль 1.

«Загальнотеоретичні проблеми кримінального права в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених»

Тема 1.1. Соціально-економічні, політичні та кримінально-правові проблеми протидії сучасній злочинності.

1.1.1. Зростання традиційних та поява нових злочинів в Україні – виклик перехідного періоду чи закономірні наслідки корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільних відносин.

1.1.2. Нові, раніше не відомі в Україні склади злочинів та технологічний комплекс причин їх виникнення.

1.1.3. Виклики нової злочинності та проблеми кримінального права в умовах глобалізації.

1.1.1. Зростання традиційних та поява нових злочинів в Україні – виклик перехідного періоду чи закономірні наслідки корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільних відносин.

Статистичні дані про зареєстровані злочини в Україні до перебудови (1972-1984 роки), в період перебудови (1985-1992 роки) та на етапі поглиблення кризи соціально-економічних відносин (1992-1999 роки) свідчать про стрімке зростання загального числі зареєстрованих злочинів. Так, в 1972 р. зареєстровано 135646 злочинів. За десятиріччя вони зросли до 57 відсотків і в 1982 р. склали 212990 злочинів. Всього за чотири перебудові роки, починаючи з кінця 1984 р. (229712 злочинів) до 1999 р. (558716 злочинів) загальна кількість злочинів зросла в понад два з половиною раза відносно 1984 р. та біля чотирьох з половиною раза відносно 1972 р. [1, с. 498]. Загальне число крадіжок державного та колективного майна зросло з 12235 у 1972 р. до 115987 або понад дев’ять разів у 1993 р. [2, с. 142, 150]. Починаючи з початку дев’яностих років масовидного характеру набула організована злочинність, інші суспільно-небезпечні діяння. Так, у статистичний облік упроваджено нові у кримінально-правовій практиці України відомості: про організовану злочинність [1, с. 429]; появу невідомих раніше податкових злочинів, нових видів і способів шахрайства з фінансовими ресурсами, злочинів у зовнішньоекономічній та банківській діяльності, сфері приватизації, комп’ютерні злочини тощо [1, с. 414].

Аналізуючи зміст та динаміку наведених даних виникає питання, що зумовило тенденції багатократного зростання традиційних та виникнення нових видів, способів і сфер злочинної діяльності. Що це, плата за псевдодемократію, зміни форм власності на засоби виробництва, лібералізацію економічних відносин чи це якісь інші об’єктивні причини, наприклад, науково-технічний прогрес, перехідний період і з часом, після усталення нових суспільних відносин, податкові та інші невідомі раніше види і способи злочинів зникнуть, а рівень злочинності повернеться до передперебудовного стану.

Тобто, можливо це лише виклик нестабільного перехідного періоду і з часом, коли пройде «приватизація», стабілізується новий порядок суспільних відносин, закінчиться первісне накопичення приватних капіталів, і як стверджують доморощені реформатори з’явиться новий «ефективний господар і не буде красти сам від себе», то й рівень злочинності знизиться.

Світовий досвід та багатогранна вітчизняна криміногенна практика останніх 15 років свідчать, що, якщо процес кланового перерозподілу власності почався, то він не закінчується ніколи. Перерозподіл продовжується починаючи від, «відносно законної» реприватизації за допомогою політично-кланового протежування родичам чи іншим «любим друзям», до самого банального рейдерства, що супроводжується службовим «підлогом», «підкупом» суддів і чиновників різних органів державної влади та рейдерськими «захватами підприємств» найманцями тої чи іншої політико-кланової команди. Теж саме відбувається з новим «ефективним» господарем. У себе він не краде. Як і раніше у нього крадуть наймані менеджери та інші працівники. Він у державі «краде» у інший спосіб – ухиляється від сплати податків, не повертає валютну виручку із-за кордону, з офшорних зон, замовляє різні види усунення конкурентів чи навіть партнерів-співвласників, починаючи з їх компрометації та позбавлення волі до їх вбивства чи інший спосіб фізичного усунення. Новий, далеко не ефективний господар не дотримується трудового законодавства, при цьому не платить працівникам не лише за перепрацьований час, а може не платити заробітну плату взагалі. Масовим винаходом нових «ефективних» господарів «малих і великих» підприємств стало явище, коли працівника приймають на роботу з безоплатним випробувальним терміном, протягом трьох-чотирьох місяців не платять взагалі, а коли працівник вимагає заробітної плати його звільняють нібито він не пройшов випробування.

Аналіз трансформаційних процесів в Україні свідчить, що зростання традиційної злочинності і поява нових, раніше не відомих злочинів можна пояснити двома основними групами причин. Перша група причин – це конкурентно-конфліктна по суті антагоністична природа соціально-економічних перетворень, які продукують вищенаведені та багато інших суспільно-небезпечних діянь, друга – має технічний, точніше, технологічний характер. Зважаючи на характер та цілі нашого дослідження, нам більш детально слід зупинитися на аналізі, саме другої групи причин зростання традиційних і виникнення нових, не відомих раніше в Україні видів, способів і сфер злочинної діяльності. При цьому технічні татехнологічні причини зростання криміногенного потенціалу не слід пов’язувати тільки з розвитком науково-технічного прогресу. Як буде показано нижче, тут все дуже переплетено. Технічна та технологічна складова зростання криміногенного потенціалу утворює, скоріше всього, передумови, або нові можливості вчиняти нові чи традиційні злочини.

Серед причин зростання злочинності слід скоріше всього, відзначити соціально-конфліктну природу у сучасних суспільно-економічних відносин. Про це свідчить те, що перехідний період від планових до ринкових методів управління економікою по суті вже пройшов, але передумов до зниження злочинності не видно. Поряд з цим впровадження в сферу фінансово-господарської діяльності електронних інформаційних технологій вплинуло на виникнення лише шести нових, так званих, комп’ютерних злочинів (Розд. 16 КК). У той же час поява приватних підприємств та лібералізація економіки відзначається багатократним розширенням суб’єктного складу фінансово-господарських відносин, саморегулятивним розширеним відтворенням факторів девіантної поведінки суб’єктів підприємницької діяльності (далі СПД), продукуванням сприятливих умов та нових технічних і технологічних можливостей для скоєння традиційних та виникнення нових, раніше невідомих в Україні та в країнах СНД корисливих суспільно-небезпечних діянь [3, с.280-292]. Тобто, в основі зростання криміногенних процесів лежить, насамперед, конкурентно-конфліктна система суспільно-економічних відносин. Поряд з цим у цієї проблеми існує ще складова – технологічна насиченість способів скоєння цих діянь складними кредитно-фінансовими і псевдорозрахунковими операціями, новими банківськими інструментами, що ускладнило розуміння технологій та причинно-наслідкових зв’язків між ознаками об’єктивної сторони, іншими юридично значимими елементами складу нових видів суспільно-небезпечних діянь. Це негативно впливає як на правозастосовчу практику, так на конструювання кримінально-правових норм та кодифікацію кримінального законодавства.

До більш ускладненої конкурентно-конфліктної, а відповідно і криміногенно-насиченої структури суспільно-економічних відносин, додається: механічне запозичення податкових, кредитних, монетарних та інших економіко-правових досягнень з, так званих, цивілізованих країн; застосування цих запозичень без необхідної адаптації до вітчизняного економічного та правового середовища; недотримання усталених принципів юридичної техніки правотворення; прийняття вищезазначених запозичень з міркувань політичної кон’юнктури або, навіть, під прямим або завуальованим тиском міжнародних фінансових чи політичних організацій [4, с. 65]. У сфері потенційно деліктних відносин дуже часто приймаються фрагментарні закони – декларації, як правило, поза межами кодифікованих галузей права, в яких відсутні класичні елементи закону (диспозиція та санкція), а відповідно – і механізми їх застосування. Деякі із зазначених проблем і тенденцій у сфері правотворення та правозастосування не можуть не зачіпати й такої важливої складової вітчизняної правової системи, як галузь кримінального права.

Розкриваючи першу соціально-економічну складову проблемної ситуації, слід відзначити командно-адміністративне, а не еволюційне впровадження в країні сучасних соціально-економічних відносин. Це поряд з низкою кризових соціальних та економічних явищ викликало дроблення, а в більшості випадків – руйнацію великих економічних комплексів. Як вже відзначалось, на базі останніх виникла величезна кількість СПД, які взяли на озброєння головне гасло прикінцевого періоду, так званої, перебудови – «що не заборонено, то дозволено». В результаті основна маса СПД стала суб’єктами скоєння різноманітних правопорушень, а інколи взагалі неврегульованих законом, але вкрай суспільно-небезпечних діянь [3, с.182-292].

Друга складова проблемної ситуації – це відставання правового регулювання від впроваджуваних у фінансово-господарську діяльність нових видів фінансових інструментів, операцій, електронних мереж зв’язку, комп’ютерних технологій обробки, обліку, запобігання та миттєвої передачі інформації на великі відстані як всередині країни, так за її межами, з одного боку, та відсутність ефективних контрольних механізмів за цими процесами, з іншого боку.

Нові, законодавчо неврегульовані належним чином, технології здійснення кредитно-фінансової та розрахункових операцій, нові банківські і страхові інструменти, електронні засоби зв’язку, обробки, обліку і передачі фінансово-господарської інформації, помножені на величезну кількість новостворених СПД, створили нові, небачені до цих пір можливості, як для адаптації до вітчизняних умов новітніх технологічно-насичених способів скоєння традиційних фінансово-господарських злочинів, так вчинення невідомих раніше в країнах СНД суспільно-небезпечних але некриміналізованих діянь. До апробованих раніше, так званими білокомірцевими злочинцями розвинених країн, додались розробки вітчизняних, доморощених злочинців, які, в умовах спровокованого державою правового нігілізму, винайшли глобальні способи скоєння економічних злочинів та некриміналізованих, але криміногенних за своєю природою діянь, як головного засобу первісного накопичення капіталів [4-11].

Цей стислий історико-технологічний нарис віддзеркалює сутність проблемної ситуації, її складну природу, фактори та юридично значимі технологічні ознаки нових способів традиційних розкрадань (привласнень), корупції і т. ін. та новоутворених фінансово-господарських суспільно-небезпечних діянь. Окреслено ці основні мотиви та об’єктивні елементи проблемної ситуації насамперед тому, що в процесі впровадження зазначених змін виникла необхідність у кримінально-правовому врегулюванні вузькоспеціальних, технологічнонасичених сфер суспільних відносин де, з одного боку, не завжди можливо обмежитися бланкетними нормами, а тим більше загальними визначеннями в диспозиції норм Кримінального кодексу (далі КК), з іншого – якщо з точки зору мовної економії при конструюванні закону такі узагальнення необхідно робити, то юридично значимі елементи і взаємозв’язки цих відносин необхідно розуміти у всіх технологічних деталях, погоджених з юридичною технікою правотворення та кодифікації. Тільки в такому випадку конструювання норм буде ефективним. Водночас, в результаті неповного матеріалу, з одного боку – з об’єктивних причин (у зв’язку із зростанням масиву криміногенного потенціалу в сфері суспільних відносин), з іншого – постатейний обсяг КК України 2001 року порівняно з КК України 1960 року майже подвоївся. Зокрема, Кримінальний кодекс України 1960 року до передостанніх років перед прийняттям нового КК містив 263 титульні статті, тоді як новий КК України збільшився до 447 статей і продовжує динамічно зростати. З одного боку, це відображення суперечливості і об’єктивної конфліктності нових суспільних відносин, а звідси і адекватне віддзеркалення об’єктивно збільшеного криміногенного потенціалу в сфері соціально-економічних відносин, з іншого – це певна, інколи надмірна, деталізація вузькоспеціальних технологічних аспектів, що відображають способи та засоби скоєння тих чи інших суспільно-небезпечних діянь, сконструйованих як окремі склади злочинів. Чого тут більше, самостійних суспільно-небезпечних діянь, чи підвидових, міжвидових способів і засобів їх скоєння, без глибокого аналізу новокриміналізованих діянь сказати важко. Однак, ці проблеми правотворчої практики ми розглянемо більш детально нижче.