4.4.3. Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом та ухилення від сплати податків: співвідношення та проблеми кваліфікації.

Досліджуючи недоліки законодавчого регулювання протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом російський дослідник О. Якимов підняв цікаві питання [3], які ми спробуємо екстраполювати на ст. 209 та 209¹ КК України щодо використання завідомо кримінальних форм поведінки в економіці, з грошами і майном, одержаним злочинним шляхом, яким винуваті особи намагаються надати правомірний вигляд, щоб мати можливість безперешкодно їх використовувати. Відмиті гроші та майно вкладаються у наркобізнес, йдуть на розширення інших видів злочинної діяльності, “живлять” корупцію.

Норми ККУ про відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вже піддавалися законодавчим змінам, однак можливості подальшого їхнього вдосконалювання до кінця не вичерпані.

Термін “фінансові операції” використовується в ст. 209¹ ККУ в множинній формі. Звідси слідує, що для визнання складу легалізації (відмивання) закінченим необхідно, щоб винуватий вчинив мінімум дві “фінансові операції”. По задуму законодавця, це можливо не так, однак буквальне тлумачення тексту диспозиції свідчить про зворотне.

Необґрунтованим є також поділ предмету складу легалізації (відмивання) на “кошти” або “інше майно”(ст. 209 ККУ), так як згідно ст. 190 ЦПК поняття “майно” охоплює й “кошти”, а згідно ст. 181 ЦПК, кошти відносяться до рухомого майна.

Якщо ж стосовно кримінального права ми визнаємо законодавчий поділ предмета складу легалізації (відмивання) на “кошти” і “майно” обґрунтованим, то тоді необхідно розділяти предмет і в інших складах ККУ. Однак, наприклад, склад крадіжки не сформульований як “таємне викрадення чужих коштів або іншого майна”, чому ж повинен бути поділ предмета в складі легалізації (відмивання)?

Не виключено, що поділ предмета на “кошти” або “інше майно” було обумовлено характером дій, які можуть бути з ними вчинені: фінансові операції можна зробити тільки з коштами, а інші угоди – тільки з майном. Але якщо керуватися саме цими міркуваннями, то можна піти ще далі. Наприклад, “кошти» можна розділити на кошти “в гривнях” і “у валюті” або на “безготівкові” і “готівка”(у них теж неоднаковий статус, а отже, неоднаковий і перелік можливих з ними дій), а “майно” – розділити на “рухоме” і “нерухоме” і т.д. Однак чи існує необхідність у такому поділі?

Вважаємо, що доцільним буде встановлення кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) з того ж віку, з якого передбачена кримінальна відповідальність за злочини передбачені в ч.2 ст. 22 ККУ. Якщо, на думку законодавця, 14-літні суб’єкти здатні усвідомлювати “фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій” при вчинені інших найнебезпечніших злочинів (крадіжки, грабежу, розбою, умисного вбивства), то вони не можуть не усвідомлювати цього й при вчинені легалізації (відмивання) коштів і майна, які були отримані в результаті здійснення таких злочинів. Недосягнення винним віку настання дієздатності в цьому випадку не має значення, тому що фактично відмивання може відбуватися не тільки шляхом здійснення фінансових операцій або інших угод (як це зроблено зараз), але й шляхом здійснення будь-яких інших дій.

Поділ на “фінансову операцію” чи “угоду з коштами або іншим майном” є необґрунтованим та штучним. Фактично це правова й змістовна ідентичність. Якщо припустити, що дані поняття розділені лише із за сфери можливого застосування фінансових операцій та угод (фінансові операції можна провести тільки з грошовими коштами, а цивільно-правові угоди – тільки з іншим майном), то такий поділ є некоректним, оскільки термін “майно” охоплює і “кошти”.

Одним з можливих варіантів розв’язання цієї проблеми буде об’єднання цих термінів (“фінансова операція” чи “угода з коштами або іншим майном”) одним словом “дії”. Це слово охоплює обидва терміна, а отже, його можна застосувати при законодавчому конструюванні складу легалізації (відмивання).

Таким чином, виходячи з вище сказаного, ми бачимо що надмірна деталізація, законодавчий опис складу легалізації (відмивання) є невиправдано “вузьким”, оскільки не враховує інших можливих способів відмивання.