1.1.2. Нові, раніше не відомі в Україні склади злочинів та технологічний комплекс причин і умов їх виникнення.

Стримування кримінального законодавства в «розумних» межах, в контексті вище окреслених проблем зростання постатейного матеріалу КК України 2001 року, потребує детального аналізу інформаційно-оборотних та капітало-оборотних технологій нових діянь, які відображає новий постатейний матеріал чинного КК України. Саме такий аналіз може лягти в основу припустимого узагальнення кримінально-правового матеріалу КК, його більш глибокої систематизації з урахуванням основоположних принципів юридичної техніки, родової уніфікації понять, термінів, дефініцій, мовної економії текстів з метою охоплення найширшого кола припустимо-узагальнених родових фінансово- та інформаційно-правових аспектів, підданих кримінально-правовому врегулюванню.

Першим завданням такої аналітичної роботи має стати, насамперед, уніфікація термінів, покликаних адекватно відобразити або навіть віддзеркалити всі юридично-значимі ознаки суспільно-небезпечних діянь, що можуть бути визначені як окремі, родові юридичні факти.

Другим завданням такого аналізу має стати визначення всіх можливих видових, міжвидових та підвидових способів, засобів та технологічних аспектів вчинення вищезазначених родових суспільно-небезпечних діянь. Отримана в результаті дослідження інформація може стати підґрунтям для прийняття рішення щодо можливості конструювання у Загальній частині КК основних понять, родових способів і засобів скоєння цих діянь. В такому випадку в Особливій частині КК відпаде необхідність конструювати підвидові способи вчинення злочину за ознакою засобу як окремі склади злочинів. Такий поглиблений постатейний аналіз, систематизація, узагальнення і конструювання кримінально-правового матеріалу в Загальній частині КК може стати одним із досить перспективних шляхів оптимізації чисельності норм в Особливій частині КК. Перед тим як продовжити аналіз оптимізації обсягу норм КК України, за рахунок вдосконалення юридичної техніки правотворення слід відзначити, що цей технічний шлях є перспективним, однак він не створює економічних передумов чи інших соціальних мотивів щодо зниження криміногенного потенціалу у сфері сучасних суспільних відносин, не усуває причин продукування нових способів і видів суспільно-небезпечних діянь. Ці проблеми є безумовно важливими, однак, вони є більш економіко-кримінологічними ніж кримінально-правовими. Тому ми продовжимо розгляд кримінально-правових проблем.

У контексті зазначеного підходу щодо вдосконалення юридичної техніки правотворення слід звернути увагу на те, що у деяких нормах Особливої частини КК (ст.ст. 361-2; 362; 363; 363-1) підвидові способи та засоби вчинення злочину у сфері використання ЕОМ, передбачені як окремі склади злочинів. Щодо видових (родових) способів, то в окремих випадках вони є обов’язковим елементом суспільно-небезпечних діянь, оскільки мають окреслити основні ознаки складу злочину. В останньому набувають втілення як ознаки об’єктивної сторони, так і соціальні наслідки (суспільна небезпека) злочину. Інколи відзначаються й суб’єкти його вчинення. Усвідомлення кореляційних взаємозв’язків, способу, засобу та інших елементів вчинення злочину має важливе значення як для вдосконалення правотворчої, так і правозастосовчої практики. Щодо першої, вона реалізовується через оптимальне узагальнення, конструювання і кореляцію норм Особливої та Загальної частин КК. Друга реалізується через: формування інформаційно-правової культури суб’єктів правозастосовчих відносин; розуміння нами фінансово-оборотних технологій видових і підвидових новоутворених суспільно-небезпечних діянь, підданих криміналізації. Запропонований напрям оптимізації обсягу норм КК за рахунок вдосконалення юридичної техніки правотворення це дуже перспективний шлях, але при розробці КК України 2001 р. його, на нашу думку, використали не в повній мірі.

Для обґрунтування цього твердження слід відзначити наступне. У вітчизняній науковій літературі з кримінального права монографічне дослідження сутності та змісту категорій «спосіб» та «засіб» вчинення злочину досліджував М.І. Панов [12]. Розробці проблем способу вчинення злочину були присвячені також роботи В.Н. Кудрявцева, Н.П. Пономарьової, Л.Л. Круглікова та багатьох інших. Способи вчинення злочинів розглядались також у працях Я.М. Брайніна, М.П. Карпушина, В.І. Піонтковського та ін. У криміналістиці дослідження способу вчинення набуло відображення в працях А.Н. Васильєва, І.Ж. Йорданія, Г.Г. Зайкова, А.Н. Колісниченко, Г.Н. Мудюгіна, Н.Я. Якубович та ін.

Поряд цим, як свідчать вищевикладені висновки щодо цієї частини причин зростання постатейного матеріалу нового КК України (далі КК), зазначена проблема залишається актуальною і сьогодні. Тому, розглянемо її детальніше. Деякі автори сучасних публікацій висловлюють, на наш погляд, слушну думку про те, що не завжди доцільно конструювати окрему норму Особливої частини КК за способами, засобами та іншими вище розглядуваними елементами складу злочину [13, c. 238]. Розвиток Особливої частини кримінального законодавства шляхом визначення різних варіантів, способів та засобів вчинення злочину може призвести до виділення самостійних норм КК у зв’язку із вчиненням злочину за допомогою кухарського ножа, молотка чи голки. Це може стосуватись вищенаведених статей Розділу XVI Особливої частини КК («Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж»), де з одної норми (ст. 198¹), що була в Кримінальному кодексі 1960 р., виділено шість окремих статей в КК 2001 р., а такий засіб скоєння злочину, як електронно-обчислювальна техніка, включено і в деякі інші норми поза межами даного розділу. Це ч. 3 статті 190 Кримінального кодексу України «Шахрайство» та примітка до статті 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення». Це стосується і п’яти норм КК України, спрямованих на знищення чи пошкодження майна та об’єктів електроенергетики ст.ст. 194, 194¹, 195-197, ліній зв’язку (ст. 360 КК) та низки інших видів злочинів. Якщо дотримуватись принципів юридичної та мовної економії, то ці і низку інших складів злочинів можна сконструювати більш стисло.

Наприклад, через визначення типових способів та засобів вчинення злочину в Загальній частині КК. Для цього ст. 12 КК «Класифікація злочинів» можна трансформувати у таку главу розділу – «Злочини, його види та стадії», де поряд з іншими вищевказаними ознаками кваліфікації злочинів можна визначити засоби та типові способи їх вчинення. Такий підхід можна застосувати, наприклад, щодо злочинів, які вчиняються з використанням комп’ютерних технологій (комп’ютерної інформації). Так, до чинного КК України можна ввести ст. 12-1 «Злочини з використанням електронних інформаційних технологій та телекомунікацій», у зв’язку з чим може відпасти необхідність їх дублювання в декількох окремих нормах Особливої частини КК.

Порівняльний аналіз кримінального права різних країн свідчить, що проблема юридичної техніки щодо законодавчої фіксації технології і техніки вчинення злочину (у контексті засобу та способу злочину) існує не тільки в українській кримінально-правовій науці, а й в інших країнах як європейської континентальної системи права, так й англо-американської системи права. Це до певної міри впливає і на вітчизняну правотворчу практику. Разом з тим, якщо відступати від усталеної юридичної техніки правотворення та не дотримуватись принципу мовної економії, механічні запозичення можуть «роздути» КК чи інше законодавство до неосяжних розмірів. Громіздкий закон не сприятиме ні розвитку юридичної техніки кодифікації законодавства, ні розвитку правотворення в цілому, ні усвідомленому розумінню, сприйняттю і виконанню закону не тільки пересічним громадянам, а й значною масою фахівців-юристів. Прикладом, коли поверхнева обробка нормативно-правового матеріалу, по своїй суті інкорпорація законодавства, видається за його кодифікацію, є Проект податкового кодексу України. Прийняття останнього, де ще більше ніж в сучасній системі оподаткування розвинуті кумулятивні принципи «податок на податок» і «податок на витрати», а відтак і елементи системно-технічного конфлікту, могло призвести не тільки до руйнації всієї правозастосовчої практики у сфері адміністрування податків, а й до нових видів і способів злочинних діянь, тінізації економічних відносин та ще більшої руйнації економіки.

В контексті створення передумов вдосконалення правозастосовчої практики, виключення різноманітного тлумачення багаточисельних складних понять та положень ми приєднуємося до пропозицій науковців, щодо введення «Термінологічного розділу» в Загальній частині Кримінального кодексу [14; 15; 16; 17].

На нашу думку, потребують також зміни в КК України назви розділів VII «Злочини у сфері господарської діяльності», XVII «Злочини у сфері службової діяльності», оскільки термін «сфера» зазначених видів діяльності необґрунтовано розширює межі правовідносин, які нібито врегульовує в цих розділах законодавець. В зазначеному контексті слід взяти до уваги, що законодавець визначає у цих розділах лише «господарські злочини» та «службові злочини», які вчиняються «під виглядом» та «в процесі» зазначених видів діяльності. Водночас, якщо дотримуватись семантики визначених в КК словосполучень – «сфера господарської діяльності» чи «сфера службової діяльності», то в межах цих «сфер» можуть скоюватись не тільки господарські чи службові злочини, а й вбивства на замовлення, шантаж і деякі інші злочини. Останні можуть бути пов’язані з зазначеними видами діяльності, однак не є ні господарськими, ні службовими злочинами.

В такому контексті слід розглянути також назви розділів XIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або інші злочини проти здоров’я населення», XIV «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації», XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку».