1. Походження етрусків. Їхня мова.

Етруски не зіграли важливої роли в становленні римської держави раннього царського періоду, і їхній вплив виявився значним лише після приходу етруських царів і в епоху ранньої республіки. У цілому ж етруський антураж виник у більше пізніше час.

В Етрурії ( Тоскані ) до приходу етрусків в X-VIII ст. до Р. Х. існувала місцева археологічна культура Вилланови (за назвою села біля Болоньї). Її поява й зникнення до цих пор незрозумілі. Для культури Вилланови були характерні більші укріплені поселення, що були й ремісничими центрами, а також великі могильники, так звані «поля поховань», на яких виривалися могили у вигляді колодязів: на їхнє дно ставилася урна з порохом кремированного покійного. [1]

Етруски з'явилися тут в VIII-VII ст. до Р. Х. З Етрурії, що стала ядром їхнього розселення, вони просунулися в Кампанію й Паданський регіон. По з версії, етруски прибутку зі Сходу, на що вказувало їхню віддалену подібність із хетами . По іншій  -- прийшли з півночі й належали нордическої расі, а в їхньому етногенезі зіграло роль місцеве населення. У кожному разі етруски являли собою складний і неоднорідний етнічний субстрат.

Етруська мова, будучи залишком зниклої до індоєвропейськї мови, формувався з різних компонентів під впливом західно-грецької мови. Перші написи етрусків до цих пор не розшифровані, хоча й складені на грецькому алфавіті, що читається, що прийшов до римлян опосередкованим шляхом завдяки етрускам - перші римські написи ставляться до початку VII В.

Матеріальна культура етрусків відома завдяки археологічним розкопкам міст і купольних гробниць. Етруски планували міста, проводили великі роботи на основі суспільної праці, осушуючи болота, будуючи дренажні спорудження, клоаки, канали й т.д. Високий рівень будівельної техніки, можливо, був запозичений зі Сходу, з Малої Азії. [1]

Релігія, релігійні ліги та подання в загробному світі.

Релігійні культи етрусків відтворяться завдяки похоронному ритуалу. Етруська релігія була початковою стадією політеїзму (багатобожжя), у з існувала божественна ієрархія. Деякі боги були пізніше ототожнені із грецькими, але сфера їхніх дій не цілком зрозуміла. Головне релігійне навчання, що дісталося римлянам у спадщину от етрусків, було гадання по нутрощам тварин і по блискавках. Цим займалася колегія жерців - гаруспиків. Вони думали по печінці жертовних тварин. Археологами знайдена бронзова модель печінки вівці -- свого роду шпаргалка, розділена на сорок секторів, що відповідають певному божеству, воля якого вгадувалася за ознаками, що залежала от кольору, форми, розмірів часто міняв форму пірамідального відростка печінки й жовчі. Жарких надавала великий простір для виборів того або іншого варіанта. Рідше гаруспики вивчали серце або легені. Гадання по блискавках будувалося подібним образом: небозвід ділився на шістнадцять частин, східна приносила благо, а західна -- зло. Відігравало роль те, звідки вдарила блискавка, коли і який бог її послав. Місце, куди попадала блискавка, спеціально огороджувалося, на ньому робився пам'ятний напис, і іноді творився храм. Пізніше гаруспики стануть органічною частиною офіційної римської релігії й удержаться в з довгий час. Навіть в IV в.н.е. імператор Костянтин видасть указ про їхню заборону, але віра в гадання ще збережеться, оскільки аналогічні заборони християнських імператорів випливали впритул до VII в.н.е. [1]

В етрусків виникло специфічне подання в загробному житті, що наклало відбиток і на їхню релігію. В VI-V вв. до Р. Х. образи загробного миру були досить світлими. На стінах похоронних камер зображувалися танці, танці, у веселощі бенкетуючі люди. Але пізніше, з IV в., після скорення етрусків греками й римлянами, релігія придбала похмурий і песимістичний характер. На могильних зображеннях з'явилися чудовиська-напів-звірі із синіми тілами, гачкуватими носами й крильми, як у нетопирів, зі спотвореними особами, що зустрічали людини в інший світі. Така еволюція була зв'язана й із заходом етруської цивілізації.

От етрусків римляни перейняли обряд кремації покійних, що ґрунтувався на звільненні душі от тіла, після загибелі якого душа звільнялася, і що поширилися надалі гладіаторські ігри, що грали споконвічно роль ритуальних людських жертвоприносин як частина похоронного обряду.

Період могутності етрусків ( VI В.) збігся з этруською династією в Римі. Етруски, як і фіни, були митецькими мореплавцями, промишляли піратством. В античній традиції їх часто називали тирренами по найменуванню Тірренського моря, де вони панували.

В Етрурії існувало три федерації, ліги , по дванадцяти міст, засновані на релігійних початках. На загальносоюзних зборах приносилися жертви богам, проводилися священні ігри. Верховний жрець зосереджував у своїх руках і світській владі, будучи царем. Федерації були роз'єднані й не являли собою централізована держава, тому швидко потерпіли поразка от римлян.

Етруски мали потребу в нових землях і спробували розширити свої території, але при освоєнні східного узбережжя Корсики й Сардинії натрапили на опір римлян і грецьких колоністів. До початку V ст.. їхній могутності прийшов кінець, коли біля Кум в 474 р. етруски зазнали остаточної поразки від італійських греків.

У Новий час більшу популярність одержала любовна історія Енея: прибувши в Карфаген, геть зустрів царицю Дидону , що, полюбив героя й будучи не в силах з ним розстатися, покінчила із собою, оскільки Еней, виконуючи волю богів, мав намір плисти в Італію.

До початку XX В. багато дослідників розглядали царський період як міфічний і реально не існуючий. Це напрямок, гіпер критицизму , зараз багато в чому переборено, хоча в царському періоді дійсно мало відомостей і ставляться вони до пізнього часу. [4]