5/ Особливості первісного мистецтва

Мистецтво на ранніх етапах розвитку людства можна розглядати як своєрідну магічну форму інобуття реальності, що є підставою для розповсюдження теорії магічного походження мистецтва, яка вважається найбільш поширеною та визнаною. Згідно з цією теорією, першими митцями були шамани, а твори мистецтва - зображення тварин, на яких вони вражені списами чи стрілами - символізували успіх у полюванні тощо.

Первісне мистецтво виступало універсальною мовою духовного життя первісного суспільства, виражало колективний погляд на світ, а не на особисті погляди авторів художніх творів. Мистецтво як засіб виразу духовного життя первісної людини було безпосередньо вплетене в практичне життя. Тому ритуальні маски, статуетки, натільні та наскальні малюнки ніколи не виступали за властивими їм функціями для своїх творців як витвори мистецтва. Для первісної людини художня функція в них поки що немовби "спить", і тому сьогодні, сприймаючи їх як мистецтво і відносячи їх до арсеналу художньої культури людства, сам термін "первісне мистецтво" нам слід вживати із значною мірою умовності.

Вершиною первісного синтезу людської діяльності було образотворче мистецтво, яке починається із знаково-символічних зображень. Вони закріплювали необхідний досвід і важливі форми поведінки. Приблизно таке ж ідеологічне навантаження мав танок, який міг бути ритуальним та побутовим, мисливським і військовим, чоловічим або жіночим, імітував сцени господарської діяльності, статевих відносин тощо.

Більшість витворів первісного мистецтва пов'язана з образами тварин - мамонти, бізони, олені. Що стосується зображень людини, то за кількістю пам'яток, котрі дійшли до наших часів, вони посідають друге місце. Причому абсолютна більшість з них - це зображення жінки, що обумовлено насамперед тривалим домінуванням матріархату в історії первісного суспільства. Жінка була продовжувачем роду та традицій, а відтак - берегинею ритуальних секретів і племінної моралі.

Наскальні малюнки та ритуальні танці виступали способом розширення, подвоєння реальності, спробою побудувати бажану для людини реальність і контролювати її. Первісне мистецтво в його міфологічній оболонці орієнтоване не на надприродне, а на природні можливості людини, що постають в її уяві.

Мистецтво первісної епохи стало підґрунтям наступних етапів розвитку культури.

6/ Нагромадження раціональних знань у первісну епоху (від неандертальця до homo sapiens)

За останніми даними, людський рід існує близько двох мільйонів років, сучасний же вид (HOMO SAPIENS) — не більш як сорок тисячоліть.

Homo sapiens істотно відрізняється від свого попередника. Homo — неандертальська людина — мала, здавалося 6, усі необхідні для інтенсивної трудової діяльності органи: великий мозок, рухливу руку, не говорячи вже про стійку ходу, прямоходіння. Але морфологічні особливості неандертальської людини, зокрема будова її мозку, свідчать про те, що вона була істотою, недостатньо пристосованою до умов суспільного життя в колективі через свою агресивність і недостатній розвиток мозкових центрів, які відповідають за гальмування. Процеси збудження в діяльності кори головного мозку неандертальця помітно переважали процеси гальмування, що викликало спалахи дикої злоби в неандертальському стаді й часто призводило до зіткнень. Тому колектив неандертальців був ще не готовий до становлення суспільних форм життя.

Від предків людина розумна успадкувала вміння трудитися, виготовляючи для цього найпростіші знаряддя праці. Однак протягом тридцяти тисяч років своєї історії вона могла лише здобувати для себе дарунки природи за допомогою власноруч виготовлених знарядь, але не вміла відтворювати природні блага. Тому життя людських колективів (общин) величезною мірою залежало від зовнішніх природних, зокрема кліматичних, умов, від наявності здобичі, від щасливого випадку. На величезних просторах Землі людей було дуже мало і їх чисельність майже не збільшувалася, а часом, мабуть, навіть зменшувалася.

У суворій боротьбі за існування розвинулися руки людини та її інтелект. Від випадкових і неусвідомлених застосувань палиць і каменів для захисту й добування їжі вона перейшла до виготовлення знарядь спочатку у вигляді грубо й примітивно оброблених шматків каменю й палиць, потім до все більш досконалих знарядь, лука та стріл, рибальських снастей, мисливських пасток — цих перших програмуючих пристроїв. Найбільшим досягненням людини стало добування й використання вогню. У ході цієї еволюції, що тривала тисячі й тисячі років, формувалася свідомість людини, розвивалася мова, накопичувалися уявлення про світ. Про величезну жадобу знань у первісних людей свідчать археологічні й етнографічні відомості. Багато з них свідчать про те, що потреба пізнання — одна з фундаментальних потреб людини, починаючи з епохи верхнього палеоліту. Духовний світ первісної людини, первісна свідомість, тобто свідомість людини епохи первісної родової общини, були дворівневими:

рівень буденного, повсякденного знання, що нагромаджувалося стихійно;

рівень міфотворчості (міфології) як своєрідної "дотеоретичної" форми систематизації буденного, повсякденного знання;