2. Культура етрусків. Вільний час.

Відпочинок - після справ, - говорило латинське прислів'я. Вільним часом римляни користувалися по-різному. Люди утворені, з високими духовними інтересами присвячували себе науці або літературі, не вважаючи це (справами(, а, розглядаючи як дозвілля, як (відпочинок духу(. Так що відпочивати для римлян аж ніяк не значило нічого не робити.

Вибір занять був широкий: спорт, полювання, бесіди й особлива відвідування видовищ. Видовищ було багато, і кожний міг відшукати те, що йому найбільше по душу: театр, бої гладіаторів, перегони на колісницях, виступу акробатів. Іноді відправлялися просто подивиться на якого-небудь екзотичного звіра. Одні шукали тиші й спокою, інші - гучних, шалених розваг. Одні віддалялися на відпочинок з міста до себе в маєток, а інших вабили спокуси більших міст.

Втім, поїздки за город вимагали цілого дня, а те й декількох днів. Траплялося ж, що випадали тільки вільний годинник, і треба було вміти правильно їх використовувати. Такі годинники можна було присвятить грі в м'яч, який римляни віддавалися ще охоче, чим греки. Грали й дорослі, і молодь. Правила гри були, по всій ймовірності, такі ж, як і в Греції, а в із грі бачили гарний засіб підтримувати себе в належній фізичній формі.

Головною спортивною площадкою жителів Вічного міста, який усі могли користуватися, було Марсово поле, а також комицій, тобто місце на форумі, де проходили народні збори.

Улюбленим видом відпочинку римлян було полювання на диких звірів і птахів. Були також різні забави, ігри, яким вони могли віддаватися як будинку, так і в гостях, на бенкетах.

До ігор безневинним, не зухвалого небезпечного азарту, ставилися всякого роду загадки й головоломки. Ними тішилися й дорослі, і молодь. Наприклад, двоє граючих швидко показували іншим по кілька пальців, і те повинні були відразу ж сказати, скільки всього пальців було показано. Ця найпростіша гра так і називалася - мелькання пальців. Дуже популярна була й гра - глава корабель( треба було вгадати, якою стороною впаде підкинута монета. Грали також у чіт і непару, підкидаючи деяку кількість горіхів, камінчиків або гральних костей). [2]

Знали римляни й гру, схожу на шашки: на великій дошці двоє партнерів пересували за певними правилами гральні камінчики, кості або фігурки, що називалися латрункули - наймані воїни. Існувало, по всій видимості, безліч варіантів цієї гри.

У кості римляни грали так само, як і греки, визначаючи переможця по числу окулярів, що випали при киданні костей. Сама гральна костянтин могла бути маленьким кубиком або шестигранником з поглибленнями на гранях. Самий невдалий кидок римляни називали (собакою(, як і жителі Еллади, найкращий - Венерою. Азартна гра в кості була в принципі заборонена протягом усього року за винятком свята Сатурналій. Однак заборони ці порушувалися, і порушували їх саме те, хто їх уводив. Як би те не було, римляни продовжували захоплюватися азартними іграми, втрачаючи часом цілі стани.

Підтримуючи торговельні й інші зв'язки з багатьма далекими країнами й народами, римляни охоче знайомилися із усілякими рідкостями й новинками, привозимими звідти. Спеціальних музеїв, виставок у сучасному значенні цих понятий у Римі не було: твору мистецтва, пам'ятники, статуї оточували древніх усюди. Римляни жили з ними поруч, прив'язувались до них і енергійно противилися будь-яким спробам перенести, наприклад, яка-небудь статуя на нове місце.

Час от часу в місті з'являлася яка-небудь новинка, і велика кількість людей сходилося, щоб глянути на неї. Це могли бути рідкі, перечекає не відомі тут зразки рослин, могли бути й екзотичні звірі, це, нарешті, могли бути й люди з незвичним кольором шкіри, будовою тіла, дивними, вигадливими рисами особи.

Ще більшою принадою для глядачів були дикі звірі. З ними римляни найчастіше знайомилися поступово, по мер розширення сфери своїх завойовницьких походів і торговельних експедицій. Звірів у Рим привозили усе більше, потреба в них росла, адже бої гладіаторів з дикими тваринами вже стали улюбленою розвагою для жителів Вічного міста.

На загальний огляд виставлялися не тільки живі звірі, але й кістяки, і окремої кістки, незвичайні по своїх розмірах і древні міфи, що викликали в пам'яті. В 58 р. до н.е. Эмілій Скавр доставив з Іудеї в Рим кістяк якогось морського чудовиська: традиція затверджувала, що це останки того самого дракона, якому повинні були видати на поживу Андромеду! У правління Олександра Півночі в театрі був виставлений кістяк киту. З подивом розглядали римляни також небачених перечекає крокодилів і бегемотів.

Це, що кожна новинка викликала загальну цікавість, природно й зрозуміло. Неприємним явищем було, однак, жагуче бажання сотень римлян подивитися на фізичні каліцтва, на людей обділеною долею. Але ж і такі подарунки надсилалися правителям Рима. Так, Августові привезли з Індії людини без рук, а Нерону піднесли в дарунок дитини нормальних розмірів, але із чотирма главами. Римський плебс охоче ходив дивитися на надзвичайно високих людей і ,навпаки, на карликів. Маленьких чоловічків тримали в будинках ради розваги й навіть показували їх привселюдно. Існували й інші сумнівні із сьогоднішньої точки зору звичаї. У Римі був ринок, де всякий міг купить себе для забави все, що було виродливого й притім незвичайного: людей, що народилися без рук або без ніг, однооких або трьохокових, з безформними главами, сіамських близнюків. Зберігали й виставляли напоказ навіть померлих людей, що відрізнялися дуже високим на зріст або незвичайну статуру. В епоху принципату Августа в садах Саллюстія можна було бачити тіла подружньої пари велетнів. Плинний старший пише, що сам спостерігав один раз збережені й виставлені в такий спосіб тіла карликів.

Ми знаємо, що в древніх минулому різні способи консервації мертвих тел. Коли в Рим при Клавдію відправили якась невідома істота, названа гиппокентавром, але по дороге, у Єгипті, воно загинуло, тіло його законсервували в меді й у такому виді привезли, зрештою, у столицю імперії, де й виставили в імператорському палаці. Точно також два століття через якогось гиппокентавра надіслали з Антіохії в Рим законсервованим, щоб імператор міг на нього подивиться.

Людей учених, інтелектуалів, літераторів, не так уже залучали до себе кістяки крокодилів і живих карликів. Час, вільний от повсякденних обов'язків, вони проводили за читанням, літературним працею або просто відпочиваючи в тиші своїх маєтків. Інтерес до бурхливого інтелектуального життя, до публічних читань, дискусіям розбудили в римлян грецькі філософи й граматики, десятками переселявшиеся в Італію й пречекає всього в Рим, починаючи із середини II В. до н.е. [4]