Середньовічні університети, концепція університету

Середньовічний університет, безсумнівно, був продуктом саме західноєвропейської середньовічної цивілізації. У певному сенсі його попередниками були деякі навчальні заклади класичної давнини: філософська школа в Афінах (4 ст. До н. Е.), школа права в Бейруті (3-6 ст.), Імператорський університет у Константинополі (424 - 1453). Їх організація і програма окремих курсів нагадують середньовічні. Так, наприклад, в Бейруті існував обов'язковий п'ятирічний академічний курс з певними циклами, в Константинополі в одному центрі були зібрані вчителя граматики, риторики, філософії та права. [2]  Для 20 - го століття, як правило, університет - це сукупність всіх наук в протилежність спеціальним вищим навчальним закладам. У середні ж століття термін "університет" означав не універсальність навчання, а будь-який організований союз, всяку корпорацію. Для їх позначення застосовувалося також словоколегія. Ці об'єднання, таким чином, включали в себе людей зі спільними інтересами і незалежним правовим статусом. У Болоньї, Падуї, Монпельє існувало фактично кілька університетів, але вони вважали себе частинами однієї "universitas". Навіть місто називали університетом громадян (universitas civium), будь-ремісничий цех. Тільки в 14-15вв. університет стане окремим академічною установою. Від університетів відрізняли школи. [3]  Вони ділилися на:  генеральні, тобто не місцеві, а призначалися для всіх представників націй, які завдяки набутим вченим ступеням мали право викладати в будь-якому районі християнського світу.  studium universale,  studium commune,  studium solempne, тобто звичайні. [2]  Найчастіше ці школи називалися просто Studium, зрідка - Академія. Приблизно з 14-го століття існує епітет alma mater, тобто ніжна мати (термін запозичений з канонічного права та літургійної мови). Це багато в чому пов'язане з тим, що скупчення навколо деяких шкільних центрів (Болонья, Париж, Монпельє, Оксфорд, Саламанка і ін) стало результатом стихійного паломництва в ім'я науки молоді з середовища городян, дрібного лицарства і нижчого духовенства. Відсутність елементарної безпеки і громадських служб, ворожість міської влади і місцевої церкви змушували як вчителів, так і учнів об'єднуватися в ці асоціації в інтересах взаємної допомоги і боротьби за свої права. До 14-го століття затверджується загальна назва - universitas scolarium et magistrorum. До цього часу складається і концепція університету.  Університет мав цілим рядом прав і привілеїв:  право вивчати не тільки сім вільних мистецтв, а й право (цивільне і канонічне), теологію, медицину. У середньовічних університетах існувало, як правило, чотири факультети: молодший - підготовчий, він же - факультет семи вільних мистецтв, артистичний, художній, філософський; старші - медичний, юридичний, теологічний.  право отримувати частину бенефіціальних церковних доходів на навчання.  право власника ступеня з однієї школи викладати в будь-якому іншому університеті без додаткових іспитів (ius ubique docendi).  особлива підсудність для школярів на вибір або перед вчителями або місцевим єпископом замість загальної підсудності міським суддям.  право видавати свої закони, статути і розпорядження, що регламентують оплату праці викладачам, прийоми і методи навчання, дисциплінарні норми, порядок проведення іспитів і т.д. [6]  Були й інші привілеї, які мали в основному місцевий характер. Таким чином, перед нами, по суті, ідея "вченого цеху". Скрізь стало складатися загальне позначення "studentes": так іменувалися не тільки учні, але всі, хто "студіює", тобто присвячує себе науковим заняттям, вчителі та учні.  Таким чином, ці асоціації організовувалися за зразком ремісничих і купецьких гільдій і прагнули домогтися корпоративності, тобто затвердженого вищою владою права мати спільну власність, обраних посадових осіб, складені самими членами асоціації статути, друк, власний суд. Боротьба за ці права тягнулася довго і нове слово "університет" викликало таку ж неприязнь, як слово "комуна".