Навчальний процес у середньовічному університеті

У середні століття не було відділення вищої освіти від середнього, тому в університетах і існували молодший і старші факультети  Слідом за вивченням латини в початковій школі школяр в 15-16, а іноді навіть в 12-13 років зараховувався до університету на підготовчий факультет. Там він студіював "сім вільних мистецтв" полягали в двох циклах - "тривіум" ("перехрестя трьох шляхів знань": граматика, риторика, діалектика) і "квадривіум" ("перехрестя чотирьох шляхів знання": музика, арифметика, геометрія, астрономія) . [4] Тільки лише після цього вивчення "філософії" давалося право влаштовуватися на старші факультети: юридичний, медичний, богословський.  Ось приклад підготовчого факультету та процес навчання на ньому.  Навчальні заняття в університеті були розраховані на весь навчальний рік. Поділ на півріччя або семестри з'являється лише до кінця середньовіччя в німецьких університетах. Правда, навчальний рік ділився на дві нерівні частини: великий ординарний навчальний період з жовтня, а іноді з середини вересня і до Великодня, а також малий ординарний навчальний період з Великодня і до кінця червня. Навчальний план, однак, складався на весь навчальний рік.  Основних форм викладання було три.  Лекції - повне, регулярне виклад навчальної теми, за програмою, прописаної в статутах, в певні години. Ці лекції поділялися на ординарні (обов'язкові) і екстраординарні (додаткові). Це відбувалося тому, що в середні століття школярі не прослуховували курс конкретної науки, скажімо, курс філософії або римського права і т.п. Тоді було прийнято заявляти, що якийсь викладач читає чи якийсь студент слухає таку-то книгу. Одні книги шанувалися більш суттєвими і неодмінними (ординарними) для учня, інші - менш значними і необов'язковими (екстраординарними). Різниця лекцій визначило і розподіл викладачів на ординарних і екстраординарних. Ординарні лекції, як правило, читалися в ранкові години (з світанку і до 9 годин ранку), як більш зручні і розраховані на більш свіжі сили слухачів. Екстраординарні лекції призначалися на післяобідні години (з 6 до 10 годин вечора). Тривалість лекції становила 1 - 2 години. [5]  Початок лекції викладач передував коротким вступом. У ньому він призначав характер роботи над книгою і не гидував саморекламою. Головним завданням викладача було звірення різних варіантів текстів і надання необхідних роз'яснень до них. Згідно статутах студентам заборонялося просити повторення або неспішного читання.  Навчаються були зобов'язані з'являтися на лекції з книгами. Це відбувалося за тим, щоб змусити всякого слухача самому безпосередньо познайомитися з текстом. У той час книги були дуже дорогими, тому школярі брали їх у користування напрокат. Вже в 13 столітті університети почали збирати рукописи, копіювати їх і організовувати свої власні зразкові тексти. Аудиторій у сучасному сенсі слова довгий час не існувало. Кожен викладач читав лекції певному колу своїх учнів у будь-якому найманому приміщенні або у себе вдома.  Repetitio - це детальне тлумачення окремо взятого тексту з різних сторін, з урахуванням усіляких сумнівів, заперечень і протиріч. Ще однією формою було повторення частини прочитаного. Одночасно готувалися до диспутів.  Однією з найпоширеніших форм викладання був диспут. Керівництво університетів надавало їм дуже велике значення. Саме диспути мали навчити школярів мистецтву спору, захисту набутих знань. У них на перше місце висувалася діалектика.  Найпоширенішим методом проведення диспутів був запропонований П'єром Абеляром метод (за і проти, та й немає). Кожні два тижні один з магістрів тримав мова за якомога широкій темі і на закінчення називав тези або питання, які повинні були стати предметом спору, потім протягом декількох днів збирав зі школярів всі "за" і "проти". Самим цікавим і самим урочистим був проходив на підготовчому факультеті диспут "про що завгодно". Теми диспутів були найрізноманітніші. [1]  Після закінчення навчання студент здавав іспит. Його приймала група магістрів від кожної нації на чолі з деканом. Студент повинен довести, що читав рекомендовані книги і брав участь в призначеному кількості диспутів (6 у свого магістра і 3 загальноуніверситетських). Цікавилися тут і поведінкою школяра. Потім його допускали до публічного диспуту, на якому належало відповісти на всі питання. Нагородою була перша ступінь бакалавра. Два роки бакалавр асистував магістру і отримував "право на викладання", стаючи "ліценціатом". Через півроку він ставав магістром і повинен був прочитати урочисту лекцію перед бакалаврами і магістрами, дати клятву, влаштувати бенкет.