7. Суперечка між номіналістами і реалістами

У середньовічній філософії гостро стояло суперечка між духом і матерією, що спричинило за собою спір між реалістами і номіналістами. Суперечка йшла про природу універсалій, тобто про природу загальних понять, чи є загальні поняття вторинними, тобто продуктом діяльності мислення, або ж вони представляють собою первинне, реальне, існують самостійно.  Перехід до феодального суспільного ладу був ознаменований занепадом самостійного значення філософії. Він супроводжувався витісненням багатобожжя єдинобожжям. Панівною формою релігії в Європі стало християнство, згідно з яким світ створений єдиним богом. Торжество християнства пояснювалося тим, що воно найповніше відповідало соціальним, політичним і культурним запитам феодального суспільства. У боротьбі із залишками язичництва (багатобожжя) християнство потребувало філософському способі міркування і докази, тому воно почасти засвоїло елементи античної культури, науки і філософії, підпорядкувавши їх, однак, виправдання і обгрунтування християнської релігії. Філософія майже на ціле тисячоліття перетворилося на служницю богослов'я. Богослови помістили в центр нової картини світу бога і людини як творіння його. Якщо для античного світогляду був характерний космоцентризм, то для середньовічного - теоцентризм.  Для середньовічної філософії характерний новий підхід до розуміння природи і людини. Згідно християнського догмату, бог створив світ з нічого, створили актом своєї волі, завдяки своєму всемогутності. Божественну всемогутність продовжує зберігати, підтримувати буття світу. Такий світогляд носить назву креаціонізму (від лат. Слова сreаtio, що означає "створення").  Догмат про творіння переносить центр ваги з природного на надприродні початок. На відміну від античних богів, які були як би споріднені природі, християнський бог стоїть над природою, по той бік її. Активне творче начало як би вилучається з природи, з космосу і з людини і передається Богу. У середньовічній філософії космос тому не є самодостатнє й вічне буття, яким вважали його багато хто з грецьких філософів.  Середньовічна філософія ввійшла в історію людства під ім'ям схоластики, яка з давніх пір виступає як символ відірваного від реальності, порожнього сперечання. Головна відмінна риса схоластики полягає в тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, відірвану від природи, від світу і поставлену на службу теології.  Середньовічні схоласти в Західній Європі завдання філософії бачили в тлумаченні і формальному обгрунтуванні релігійних догматів. У ХІІІ столітті теолог (богослов) Фома Аквінський (1225-1274) систематизував католицьке віровчення. Виступаючи як теоретика духовної диктатури папства Фома Аквінський у своїй системі уподібнював владу папи на Землі влади бога на небі. Католицька релігія і теологічне вчення Ф. Аквінського служили головною ідеологічноюзброєю духовних і світських феодалів. [4]  Серед середньовічних філософів були серйозні розбіжності з певних питань. У цих розбіжностях своєрідно виявлялася боротьба матеріалістичної та ідеалістичної тенденцій. Суперечка між схоластами йшла про те, що являють собою загальні поняття ("універсалії"). Так звані реалісти стверджували, що загальні поняття існують реально, до речей, що вони існують об'єктивно, незалежно від свідомості в розумі бога. Проти реалістів виступали номіналісти, які вчили, що загальні поняття - це всього лише імена речей, і що вони, таким чином, існують "після речей" і не мають самостійним існуванням. У їхніх поглядах проявилася матеріалістична тенденція у філософії середньовіччя.  Було б невірно думати, що в середньовічній філософії панував повний застій. Після кількох століть, протягом яких економічна і соціальна розруха, викликана навалою німецьких племен і руйнуванням Римської імперії, дійсно перешкоджала розвитку культури, економічним і творчим зв'язкам, спілкуванню народів, в ХІ-ХІІ ст. починається поступовий підйом економіки, культури і філософської думки на європейські мови переводяться праці давньогрецьких авторів, розвивається математика, з'являються твори, в яких висувається думка про необхідність вивчати не тільки сутність Бога і людської душі, а й сутність природи. У рамках середньовічної філософії починають пробиватися перші, хоча і слабкі паростки нового підходу до світу.  Отже, для середньовічної філософії характерно те, що вона носила яскраво виражений релігійний, теоцентрическим характер, а разом з цим і те, що в ній панувала схоластика. [5] 

43. Охарактеризуйте основні жанри середньовічної європейської літератури

44. Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4—5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340–397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410–428 роки), перекладБіблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

45. Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

46. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура(Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію —Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті. Цей перехід здійснюється через так звану словесність середньовічного міста, що в естетичному плані має цілком середньовічний характер і переживає свій розквіт у 14-15та 16 століттях.