Початкова освіта в середні віки - середньовічна Візантія

Традиційно важливу роль відігравало у Візантії домашнє навчання і виховання. Для основної маси населення це був спосіб отримати початкову християнськуосвіту. Діти з допомогою батьків освоювали трудові навички. Батьки-ремісники могли також навчити листу і рахунку. Діти із заможних сімей навчалися грамоті і отримували книжкове освіту. Тут хлопчики 5 - 7 років потрапляли під нагляд вчителя-наставника.  У дійшли до нас повчаннях дітям підкреслена важливість і необхідність книжкового освіти: "Читай багато і дізнаєшся багато".  Система освіти (енкікілос пайдеусіс) складалася з трьох ступенів: елементарної, середньої і вищої.  Першою сходинкою були школи грамоти, де діти отримували елементарну освіту (Пропедия). Елементарне навчання існувало фактично повсюдно. Воно починалося в 5 - 7-річному віці і тривало два-три роки. У програмах, формах, методах, засобах навчання поєднувалися античні і нові риси. Притаманні античної школі сувої, пергамент, папірус, стило були поступово замінені папером, пташиним або тростинним пером. Як і в античні часи, грамоті навчалися буквослагательним методом з обов'язковим хоровим вимовою вголос. Панували мнемонічні прийоми навчання, що цілком зрозуміло, так як розмовна моватого часу істотно відрізнявся від класичного грецького, яку вивчали в школі і на якому викладалися навчальні тексти (Гомер і пр.), доповнені Псалтирем і житіями святих.  Особливих змін у методах навчання рахунку, в порівнянні з античною епохою не відбулося. Як і раніше вчили за допомогою пальців і абаки.  У програму шкіл грамоти входило також церковний спів.  Недбайливих школярів карали різками.  Крім шкіл грамоти, існували початкові навчальні заклади, де вивчали виключно Біблію і твори батьків церкви. У таких школах навчалися діти особливо релігійних батьків.  Для більшості учнів навчання завершувалося елементарним освітою. Деякі продовжували навчатися в навчальних закладах підвищеного типу. Освіта вища початкового (педіа або енкікліос педіа) давали граматичні школи. Вони могли бути церковними та світськими (приватними й державними). Поступово освіта вища початкового зосередилося в столиці імперії - Константинополі, де в IX - XI ст. налічувалося до десяти відповідних навчальних закладів. Вчителі та учні в більшості своїй не належали до духовного стану. Навчалися діти з 10 - 12-літнього до 16-17-річного віку, тобто п'ять-шість років.  До першої третини X ст. зазвичай в кожній школі був один вчитель (пайдатес або дідаскол). Йому допомагали кілька кращих учнів - репетиторів (екрітуа). Викладачі об'єднувалися в професійні гільдії, думка яких обов'язково враховувалося при призначенні нових вчителів. Між викладачами існував домовленість не переманювати учнів. Дідасколи отримували платню від батьків учнів. Заробітки були досить скромними.  Поступово структура середніх шкіл ставала більш складною. У них працювали групи викладачів. Напрямки діяльності цих шкіл санкціонувалися владою.  Фактично вся цивільна і церковна верхівка вчилася в граматичній школі. Мета навчання полягала в оволодінні "еллінської наукою" (пайдейя) - передоднем вищої філософії - богослов'я. Програма являла варіант семи вільних мистецтв і складалася з двох четверица. В першу входили граматика, риторика,діалектика і поетика. У другу - арифметика, геометрія, музика, астрономія. Основна частина учнів обмежувалася вивченням предметів першої "четверіци".  Серед методів навчання популярні були змагання школярів, зокрема, в риториці. Рутинне навчання виглядало так:  вчитель читав, давав зразки тлумачення, відповідав на питання, організовував дискусії. Учні вчилися цитувати на пам'ять, робити переказ, коментар, опису (екфрази), імпровізації (Схедій).  Для оволодіння мистецтвом ритора були потрібні досить широкі знання. Учні вивчали поеми Гомера, твори Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана, Гесіода, Піндара, Феокріта, Біблію, тексти отців церкви. У X ст. з програм була виключена латинь і все, що було пов'язане з "варварським" Заходом. Як видно, учням слід було багато читати. Читання було найважливішим джерелом освіти. Звичайно школяру треба було самому розшукувати потрібні книги.  У кінці навчального тижня вчитель і один із старших учнів перевіряли знання учнів. Тим, хто не досяг успіху, потрібно було фізичне покарання. [9]