1.3 Пізніше Середньовіччя (XIV-XV ст.)

Пізніше Середньовіччя продовжило процеси формування європейської культури, що почалися в період класики. Однак перебіг їх був далеко не гладким. У XIV - XV століттях Західна Європа неодноразово переживала великий голод. Численні епідемії, особливо чуми, принесли незліченні людські жертви. Дуже сильно сповільнила розвиток культури Столітня війна. У ці періоди невпевненість і страх володіли масами. Господарський змінюється тривалими періодами спаду і застою. У народних масах посилювалися комплекси страху перед смертю і загробним існуванням, посилюються страхи перед нечистою силою. Наприкінці Середньовіччя у свідомості простолюду Сатанатрансформується із, загалом-то, не страшного і іноді смішного риса підвсемогутнього повелителя темних сил, який на завершення земної історії виступить у ролі Антихриста. Інша причина страхів - голод, як наслідок низької врожайності і декількох років посух. p align="justify"> Джерела страхів найкраще висвічуються в молитві селянина того часу: "Борони нас, Господи, від чуми, голоду і війни". Панування усній культури потужно сприяло множенню забобонів, страхів і колективних паніка. Проте, врешті-решт, міста відроджувались, люди, вцілілі від мору і війни, отримали можливість влаштовувати своє життя краще, ніж у попередні епохи. Виникли умови для нового підйому духовного життя, науки, філософії, мистецтва. Поступово стала розхитуватися і соціальна структура середньовічного суспільства. Виникає новий клас - буржуазія. Розпочатий процес розкладання феодалізму (соціально-економічної основи середньовічної культури), ослаблення впливу християнства викликали кризу середньовічної культури, що виразився насамперед у руйнуванні її цілісності, прискорили перехід до нової, якісно іншій епосі - епосі Ренесансу, пов'язаної з формуванням нового, буржуазного типу суспільства. Таким чином, зміни в реальному житті і світогляді людей в епоху середньовіччя призводять до формування нових уявлень про культуру. p align="center"> 2. Християнство як стрижень середньовічної культури

Християнство стало стрижнем європейської культури і забезпечило перехід від античності до середньовіччя . Довгий час в історико-культурологічній літературі панував погляд на середньовіччя як на "темні століття". Основи такої позиції були закладені просвітителями. Однак історія культури західноєвропейського суспільства була ...не така однозначна, одне безсумнівно - вся культурне життя Середньовічної Європи цього періоду значною мірою визначалася християнством, яке вже в IV ст. з гнаної стає державною релігією в Римській імперії.

З руху, опозиційного офіційному Риму, християнство перетворюється на духовну, ідеологічну опору Римської держави. У цей час на Вселенських церковних соборах приймається ряд провідних положень християнського віровчення - символ віри . Ці положення оголошуються обов'язковими для всіх християн. Основою християнського вчення була віра у воскресіння Христа, воскресіння мертвих, Божественну Трійцю.

Поняття Божественної Трійці трактувалося таким чином. Бог єдиний у всіх трьох особах: Бог-батько - сотворитель світу, Бог-син, Ісус Христос, - искупитель гріхів і Бог Дух Святий - були абсолютно соравни і співвічні один одному. p align="justify"> Незважаючи на сильне розбіжність між ідеальним і реальним, все ж сама соціальна і повсякденне життя людей в середні століття була спробою, прагненням втілювати християнські ідеали в практичній діяльності. Тому розглянемо ідеали, до яких були спрямовані багато зусилля людей того часу, і відзначимо особливості відображення цих ідеалів у реальному житті. p align="justify"> У середні століття формується теологічна концепція культури (грец. theos - бог), згідно з якою бог виступає центром світобудови, його активним, творчим началом, джерелом і причиною всього існуючого. Це обумовлено тим, що абсолютною цінністю є Бог. Середньовічна картина світу, релігійність даної культури принципово глибинно відрізняється від усіх попередніх, тобто язичницьких культур. Бог у християнстві - Єдиний, Особистісний і Духовний, тобто абсолютно нематеріального. Також Бог наділяється безліччю доброчесних якостей: Бог Всеблагий, Бог є Любов, Бог - Абсолютне Добро.

Завдяки такому духовному і абсолютно позитивному розумінню Бога особливе значення в релігійній картині світу знаходить людина. Людина - образ Божий, найбільша цінність після Бога, займає чільне місце на Землі. Головне в людині - душа. Одне з видатних досягнень християнської релігії - дар свободи волі людині, тобто право вибору між добром і злом, Богом і дияволом. Завдяки наявності темних сил, зла, Середньовічну культуру часто називають дуалістічной (двоїстої): на одному її полюсі - Бог, ангели, святі, на іншому - Диявол і його темне воїнство (біси, чаклуни, єретики). p align="justify"> Трагедія людини полягає в тому, що він може зловжити свободою волі. Так і сталося з першою людиною - Адамом. Він ухилився від заборон Бога в бік спокус диявола. Цей процес називається гріхопадінням. Гріх - результат ухилення людини від Бога. Саме через гріх у світ увійшли с...траждання, війни, хвороби і смерть. p align="justify"> За християнським вченням сам, своїми силами людина повернутися до Бога не може. Для цього людині потрібен посередник - Спаситель. Рятівниками в Середньовічній християнської картині світу виступають Христос і Його Церква (у Західній Європі - католицька). Тому поряд з категорією гріха велику роль в картині світу Середньовіччя займає проблема порятунку душі кожної людини. p align="justify"> Таким чином, у християнській ідеології місце людини займає бог - творець, місце поняття "культура", настільки цінованого в античності, займає поняття "культ". З точки зору етимологічним в цьому понятті також є значення обробітку та удосконалення. Однак, основний акцент у цьому понятті переноситься на турботу, поклоніння і шанування. При цьому мається на увазі шанування вищої, надприродної сили, яка розпоряджається долями світу і людини. Згідно християнської концепції сенс життя людини полягає в тому, щоб підготуватися до справжнього життя, посмертної, потойбічної. Тому повсякденна, земна, реальна життя втрачає свою самоцінність. Вона розглядається лише як підготовка до життя вічного, посмертної. Основний акцент робиться на загробне життя, загробне заплату. Порятунок дарується не всім, а тільки тим, хто живе за євангельськими заповідями. p align="justify"> Все життя людини в Середні століття вистоюється між двома точками відліку - гріхом і порятунком. Для догляду від першого і досягнення останнього людині даються такі умови: проходження християнським заповідям, здійснення добрих справ, ухилення від спокус, сповідання своїх гріхів, активна молитовна і церковне життя не тільки для ченців, але і для мирян. p align="justify"> Таким чином, у християнстві посилюються вимоги до морального життя людини. Основні християнські цінності - віра, надія, любов.

У середньовічну епоху в підставу культури було покладено ірраціональне (нераціональне, сверхразумное) початок-віра. Віра ставиться вище розуму. Розум служить вірі, поглиблює і прояснює її. Тому всі види духовної культури - філософія, наука, право, мораль, мистецтво - служать релігії, підпорядковуються їй. p align="justify"> Мистецтво теж було підпорядковане теоцентрической ідеї. Воно прагнуло зміцнити релігійний світогляд. Багато сцен Страшного суду: виховується страх перед неминучим покаранням за гріхи. Особлива напружена психологічна атмосфера. Але також існує потужна народна сміхова культура, де всі ці цінності піддавалися комічному переосмисленню. Вчення церкви було вихідним моментом якого мислення, всі науки (юриспруденція, природознавство, філософія, логіка) - все наводилося у відповідність з християнством. Духовенство було єдино освіченим класом, і саме церква період визначала політику в галузі освіти. p align="justify"> Всі V-IX ст. в школи в країнах Західної Європи перебували в руках церкви. Церква становила програму навчання, підбирала учнів. Головне завдання черне...чих шкіл була визначена як виховання служителів церкви. Християнська церква зберігала і використовувала елементи світської культури, що залишилися від античної системи освіти. У церковних школах викладалися дисципліни, успадковані від античності, - "сім вільних мистецтв": граматика, риторика, діалектика з елементами логіки, арифметика, геометрія, астрономія і музика.

Існували також і світські школи , де навчалися юнаки, не призначені для церковної кар'єри, в них навчалися діти зі знатних сімейств (безліч таких шкіл було відкрито в Англії в другій половині IX ст.). У XI в. в Італії на базі Болонської юридичної школи був відкритий перший університет ( 1088), що став найбільшим центром вивчення римського і канонічного права. Студенти і професори об'єднувалися в університети для того, щоб добитися незалежності від міста і мати право самоврядування. Університет ділився на земляцтво - об'єднання студентів з тієї чи іншої країни, та факультети, де вони опановували тими чи іншими знаннями. В Англії в 1167 р. був відкритий перший університет в Оксфорді, потім - університет в Кембриджі. Найвизначнішим університетським ученим Англії XIII в. був Роджер Бекон (близько 1214-1292), який у якості основного методу пізнання висувається не церковні авторитети, а розум і досвід. Найбільшим і першим з університетів Франції була Паризька Сорбонна (1160). Вона об'єднувала чотири факультети: загальноосвітній, медичний, юридичний і богословський. Так само, як і в інші великі університети, сюди стікалися студенти з усіх європейських країн.

Середньовічна університетська наука називалася схоластикою ( від гр. шкільний, вчений). Її найбільш характерними рисами було прагнення спертися на авторитети, насамперед церковні, недооцінювання ролі досвіду як методу пізнання, з'єднання теолого-догматичних посилок з раціоналістичними принципами, інтерес до формально-логічним проблемам.

Новим і надзвичайно важливим явищем, що свідчить про розвиток міської культури, було створення в містах нецерковних шкіл : це були приватні школи, матеріально від церкви не залежать. Викладачі цих шкіл жили за рахунок плати, що стягується з учнів. З цього часу йде швидке поширення грамотності серед міського населення. Видатним магістром Франції XII в. був Петро Абеляр (1079-1142), філософ, богослов і поет, який заснував цілий ряд нецерковних шкіл. Йому належить відомий твір "Так і ні", в якому розроблялися питання діалектичної логіки. У своїх лекціях, які користувалися у городян надзвичайною популярністю, він стверджував примат знання над вірою.

У християнс...тві формується інше розуміння людини в порівнянні з античним. Античний ідеал - це гармонія духу і тіла, фізичного і духовного. Християнський ідеал - це перемога духу над тілом, аскетизм. У християнстві пріоритет віддається душі, духовному початку. А до тіла формується зневажливе ставлення. Вважалося, що тіло гріховне, тлінне, є джерелом спокус, тимчасовим притулком душі. А душа вічна, безсмертна, досконала, це частка божественного начала в людині. Людина повинна піклуватися в першу чергу про душу. p align="justify"> Говорячи про відмінності античного і середньовічного ідеалів слід звернути увагу і на такий момент. Античний ідеал - гармонійна особистість - був цілком здійсненний, досяжний, реальний. Середньовічний ідеал, подібно горизонту, був недосяжний. Тому що середньовічний ідеал - це бог, абсолютна досконалість (добро, благо, любов, справедливість). Людина завжди грішна, і він лише в тій чи іншій мірі наближається до цього ідеалу. Тому культурний розвиток людини розуміється як постійне піднесення, сходження до ідеалу, богу, абсолюту, як процес подолання гріховного і затвердження божественного в людині. p align="justify"> Величезну роль в житті суспільства того часу грало чернецтво : монахи брали на себе зобов'язання "відходу зі світу", безшлюбності, відмови від майна. Проте вже в VI столітті монастирі перетворилися на сильні, нерідко - дуже багаті центри, які володіють рухомим і нерухомим майном. Багато монастирі були центрами освіти та культури. Так, в Англії в кінці VII - початку VIII в. в одному з монастирів жив Біда Високоповажний, один з найбільш освічених людей свого часу, автор першого великого твори з англійської історії. З середини XII в. у швидко розвиваються містах зосереджується найбільш рухлива і освічена частина населення, сприйнятлива до духовної їжі. Жебручі ордена були частиною міських духовних течій і в той же час реакцією на їх єретичні крайності. Однією з найважливіших сторін діяльності орденів було пастирське служіння, насамперед проповідь і сповідь. З їх середовища вийшли найбільші теологи середньовіччя - Альберт Великий і Фома Аквінський.

Хоча середньовічна культура мала ідейної, духовної та художньої цілісністю, домінування християнства не робив її абсолютно однорідною. Однією з її істотних рис було виникнення в ній світської культури , що відбила культурну самосвідомість і духовні ідеали військово-аристократичного стану середньовічного суспільства - лицарства і виниклої в зрілому середньовіччя нового соціального шару - городян.

Світська культура, будучи одним з компонентів західноєвропейської середньовічної культури, залишалася християнської за своїм характером. Водночас сам образ і стиль життя лицарства і городян визначили їх зосередженість на земній, виробили особливі погляд...и, етичні норми, традиції, культурні цінності. Вони фіксували людські здібності і ціннісні установки, необхідні для військової служби, спілкування в середовищі феодалів. На противагу аскетизму, який відстоювала церква, в лицарській культурі оспівувалися земні радості і цінності, такі, як любов, краса, служіння прекрасній дамі. p align="justify"> Особливий культурний пласт середньовіччя представляла народна культура . Протягом усього середньовіччя в народній культурі зберігаються пережитки язичництва, елементи народної релігії. Вона протистояла офіційній культурі і виробляла свій погляд на світ, відображав тісний зв'язок людини з природою. Через століття після прийняття християнства західноєвропейські селяни продовжували таємно молитися і приносити жертви старим язичницьким святиням. Під впливом християнства багато язичницькі божества трансформувалися в злих демонів. Особливі магічні обряди здійснювалися у разі неврожаю, засухи і т.п. Стародавні вірування в чаклунів, перевертнів зберігалися в селянському середовищі на всьому протязі середньовіччя. Для боротьби з нечистою силою широко використовувалися різні обереги, як словесні (всілякі змови), так і предметні (амулети, талісмани). Чи не в кожній середньовічній селі можна було зустріти чаклунку, яка вміє не тільки навести порчу, а й лікувати.

Сміхова народна культура, народні свята і карнавали живили єретичні руху і поряд з лицарської культурою представляли світське, мирське початок в культурі середньовіччя. Однак, так само, як у суспільстві, в культурі існувала ієрархія цінностей. Різні культури цінувалися по-різному. На першому місці була релігійна, церковна культура. Придворна, лицарська культура визнавалася необхідною, але менш цінною. Язичницька народна культура розглядалася як гріховна, низинна. Таким чином, в середньовіччі релігійна культура підкоряла собі всі види світської культури. p align="justify"> Найбільш яскраво і глибоко християнське світовідчуття було передано в мистецтві Середньовіччя. Головна увага художники Середніх століть приділяв і світові потойбічному, божественному, їх мистецтво розглядалося як Біблія для неписьменних, як засіб прилучення людини до Бога, збагнення Його сутності. Католицький собор служив художньо-релігійним втіленням образу всього всесвіту. p align="justify"> Раннє Середньовіччя - це період панування романського стилю. Романська архітектура сприймається як важке, велике мовчання, яке уособлює стійкість світогляду людини, його "горизонтальність", "приземленість". З кінця XIII в. провідним стає готичний стиль. За легкість і ажурність його називали застиглою, безмовною музикою, "симфонією в камені". На відміну від суворих монолітних, солідних романських храмів і замків, готичні собори прикрашені різьбленням і декором, безліччю скульптур, вони повні світла, спрямовані в небо, їх вежі піднімалися до 150 метрів. Шедеври цього стилю - собори Паризької Богом...атері, Реймский, Кельнський. p align="justify"> Таким чином, культура Середніх віків у Західній Європі поклала початок новому напряму в історії цивілізації - утвердженню християнства не тільки як релігійного вчення, але і як нового світосприйняття і світовідчуття, значно вплинув на всі наступні культурні епохи. Хоча, як ми знаємо християнський ідеал людини не був реалізований в середньовічному суспільстві. Зараз ми розуміємо, що ідеал може не відповідати логіці самого життя, історичної реальності, що лежить в основі культури. p align="justify"> Важливо інше - про культуру ми судимо по тим ідеалам, які вона висунула і які сформували менталітет її людини, що скріплює єдність культурної традиції. При всій суперечливості соціокультурного процесу для середньовічної культури був характерний глибокий психологізм, загострену увагу до людської душі, внутрішнього світу людини. p align="justify"> Епоху Середньовіччя не слід розглядатися як період провалу у розвитку західноєвропейської культури від античності до Нового часу. При всій суперечливості культурологічного процесу більш правомірно твердження про те, що саме в цей час склалися найважливіші риси західноєвропейського християнського типу культури на основі повсюдного розповсюдження християнства. Духовно-моральна криза європейської цивілізації дозволяє побачити гідності середньовічної культури, змушує переосмислити найважливіші досягнення її духовної культури, її цінності та ідеали - ідеї милосердя, безкорисливої вЂ‹вЂ‹чесноти, осуд користолюбства, ідею універсальності людини і багато інших. p align="justify"> християнство культура середньовіччя

Висновок

Завершуючи роботу, коротко зазначимо таке.

Середньовічна культура являє собою якісно новий щабель розвитку європейської культури, наступну після античності і охоплює більш ніж тисячолітній період (V-XV ст.). Відрізняється від багатьох попередніх і наступних епох особливою напругою духовного життя. Найважливішою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення і християнської церкви. В умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської імперії, тільки церква протягом багатьох століть залишалася єдиним соціальним інститутом, спільним для всіх країн, племен і держав Західної Європи. Християнство стало свого роду об'єднуючою оболонкою яка обумовила формування середньовічної культури як цілісності. По-перше, християнство створило єдине ідеолого-світоглядне поле середньовічної культури. Будучи інтелектуально розвиненою релігією, християнство пропонувало середньовічному людині струнку систему знань про світ і людину, про принципи пристрою світобудови, його законах і діючих у ньому силах. Вищою метою християнство оголошує порятунок людини. Люди грішні перед Богом. Порятунок вимагає віри в Бога, духовних зусиль, благочестивого життя, щирого покаяння в гріхах. Однак врятуватися самостійно неможливо, спа...сіння можливе лише в лоні церкви, яка, відповідно до християнської догматики, об'єднує християн в одне містичне тіло з безгрішною людською природою Христа. У християнстві зразком виступає людина смиренна, що страждає, спраглий спокутування гріхів, спасіння з Божою милістю. Проголошуючи домінування духовного над тілесним, віддаючи пріоритет внутрішнього світу людини, християнство зіграло величезну роль у формуванні морального обличчя середньовічної людини. Ідеї вЂ‹вЂ‹милосердя, безкорисливої вЂ‹вЂ‹чесноти, осуд користолюбства і багатства - ці та інші християнські цінності - хоча і не були практично реалізовані ні в одному з станів середньовічного суспільства (включаючи чернецтво), все ж мали істотний вплив на формування духовно-моральної сфери середньовічної культури. По-друге, християнство створило єдине Віросповідні простір, нову духовну спільність людей-одновірців. Цьому сприяв передусім світоглядний аспект християнства, який трактує людини незалежно від її соціального статусу як земне втілення Творця, покликаного прагнути до духовної досконалості. Християнський Бог стоїть над зовнішніми відмінностями людей - етнічними, становими і т.д. Духовний універсалізм дозволив християнству звертатися до всіх людей, безвідносно від їх станової, етнічної тощо приналежності. В умовах феодальної роздробленості, політичної слабкості державних утворень, безперервних воєн християнство виступало свого роду скріпою, яка інтегрувала, об'єднувала роз'єднані європейські народи в єдиний духовний простір, створюючи Віросповідні зв'язок людей. По-третє, християнство виступило організаційним, регулюючим початком середньовічного суспільства. В умовах руйнування старих родових відносин і розпаду "варварських" держав власна ієрархічна організація церкви стала моделлю для створення соціальної структури феодального суспільства. Ідея єдиного походження людського роду відповідала тенденції до утворення великих ранньофеодальних держав, найбільш яскраво втілилася в імперії Карла Великого, культурно-ідеологічною основою консолідації різноплемінної імперії стало християнство. p align="justify"> Церква була не тільки чільним політичним інститутом, а й мала домінуючий вплив безпосередньо на свідомість населення. Середньовічне вище духовенство було єдино освіченим класом. p align="justify"> Масова середньовічна культура - це культура безкнижна, "перекладом" думок соціальної та духовної еліти на доступний для розуміння всіх людей мову стали проповіді, що представляють собою значний пласт середньовічної культури. Парафіяльні священики, ченці, місіонери повинні були розтлумачувати народу основні положення, вселяти принципи християнського поведінки і викорінювати неправильний спосіб думок. p align="center"> Список використаної літератури

43. З’ясуйте специфіку системи освіти у Середні віки: концепція середньовічного університету.

Будь-яка система освіти історична, вона тісно пов'язана з еволюцією суспільства. Певній стадії розвитку суспільства, як правило, відповідає і певна система освіти і виховання. У кожному суспільстві існує свій освітній механізм виробництва нових форм життя.  Середні століття в нашій свідомості асоціюються, перш за все, з трьома їх інститутами - Церквою, Імперією та Університетом. З них два перших прийшли всередні століття з античності, і лише університет народжений саме середніми століттями. Яскравою особливістю середньовічної культури є її письмовийхарактер. Замість характерного для античності освіченого дозвілля ("схол") з'являється вчений праця ("прагматейя"), замість усної культури - письмова. Це дає можливість транслювати знання в інші епохи. Стверджується культ слова. Тому таке велике значення в середні століття мають проповіді і молитви. Величезне значення набуває Текст. Досягти мети, яку ставив перед собою середньовічна людина, а саме осягнути Бога, це означало все життя читати та інтерпретувати один і той же текст, тобто Біблію. Підпорядкована педагогічної мети і природа. Весь світ стає підручником, природа - наочним посібником.  Раз світ є школа, то не суспільство формує школу, а школа - мир і культуру. Якщо в ранньому християнстві, нової та оригінальною є концепція любові, яка понад знання і віри, то більш пізні християнські автори зробили акцент на ідеях авторитету і вчительства, на дисципліні. Всі можливі питання і відповіді вже відомі заздалегідь, учневі залишається тільки повторювати повчання вчителя. Все це оформлюється у різного виду підручники, компендіуми, енциклопедії. У даній роботі будуть розглянута історія створення, особливості навчання і розвиток університетів в середні століття.