Середньовічний схід - Індія

Індуїстська і буддійська педагогічні традиції зазнали в середньовічному індійському суспільстві певну еволюцію.  Середньовічні елементи культури і освіченості зародилися в Індії після падіння імперії Гупта (V ст). При цьому зберігалася кастова система побудови суспільства, що обмежувало доступ до освіти певних груп населення. Більше того, навіть серед трьох вищих каст наростало нерівність при отриманні освіти. Чільне становище займали брахмани, чиї діти готувалися до заняття посад священнослужителів. У той же час посилювалася практична спрямованість навчання представників двох інших вищих каст. Вайшья, наприклад, повинен був уміти сіяти і розрізняти родючі і неродючі землі, вимірювати вагу, площа, об'єм і пр. Вайшья також міг знайомитися з основами географії, вивчати іноземні мови, набиратися досвіду в торговельних операціях та ін Всі ці знання здобувалися не тільки в школі, а й у батьків.  Більш демократичний характер мала буддійська система освіти, яка не брала до уваги кастові відмінності. Буддисти відмовилися від домашнього навчання, передавши освітні функції ченцям. У буддійських монастирях діти і підлітки навчалися 10 - 12 років. Від учнів чекали повного послуху, порушників дисципліни виключали. Навчання мало суто релігійно-філософську основу. З часом програма збагачувалася, в навчання були включені граматика, лексикологія, медицина, філософія, логіка.  Поступово відбувалося зближення брахманской і буддійської педагогічних традицій, в результаті чого склалася єдина культурно-освітня система.  Ця система прийшла в занепад у XI - XII ст., Коли значна частина Індії опинилася під владою вторглися мусульман. Вогню були віддані багато сховищарукописів. Мусульманські владики чинили перешкоди розвитку культури і освіти індусів. Лише значно пізніше з'явилися володарі, які стали прихильно ставитися до навчання немусульманського населення.  Виховання і освіта в середньовічній Індії не були прерогативою держави і розглядалися насамперед як особиста справа людини і сім'ї в залежності від релігійних переконань. Крім традиційних релігійно-філософських вчень - брахманізму і буддизму, в рамках яких еволюціонували педагогічні ідеї, навчання і виховання, помітний відбиток на теорію і практику виховання накладав проник до Індії іслам.  Мусульманська педагогічна концепція мала помітно інтелектуалістського сенс. Вважалося, що вершини вихованості досяг чоловік, активно використовуєзнання (істинні ідеї). Передбачалося, що засвоєнню "істинних ідей" заважають дві перешкоди: неточність слів і неясність думки. При вихованні та навчанні пропонувалося знаходити адекватні слова і думки для розуміння "істинних ідей". Серед наук, необхідних для вирішення таких педагогічних завдань, на особливе місце ставилася логіка.  Неодмінною умовою навчання і виховання мусульманина було вивчення Корану арабською мовою. Крім того, в XVI - XVII ст. в ряді шкіл навчали перської мови, який використовувався державними чиновниками і вченими.  Система мусульманського освіти в середньовічній Індії багато в чому була подібна до тієї, яка існувала в усьому ісламському світі. Разом з тим у неї були свої особливості.  Освіту можна було отримати за допомогою домашніх вчителів і в школах. Школи існували при мечетях і монастирях. Домінувало навчання у приватних вчителів і в приватних навчальних закладах. Матеріальна підтримка залежала від примхи влади і багатих покровителів. В кінці навчання викладачі могли розраховувати на плату від учнів. Постійним приробітком було листування рукописів, за які отримували чималі гроші.  Існували чотири типи мусульманських шкіл початкового і підвищеного початкової освіти: школи Корану (читання Святої книги, без уроків листа і рахунку); перські школи (рахунок, читання і письмо перської мови на зразках поезії Сааді, Хафіза та ін); школи перської мови і Корану (поєднувалася програма перших двох шкіл); арабські школи для дорослих (читання і тлумачення Корану, літературна освіта в дусі перської традиції) [11] 

Китай

При династії Цинь (II ст. До н.е.) була спрощена і уніфікована ієрогліфічна писемність, що істотно полегшило навчання грамоті. Була створена централізована система освіти з урядових (казенних) шкіл (Гуан Сюе) і приватних шкіл (Си Сюе).  У період династії Хань (II ст. До н.е. - II ст. Н.е.) з'явився папір, що дозволило здійснити справжню революцію в засобах навчання. У цю епоху набула досить чіткі обриси триступенева система освіти - початкові, середні та вищі школи. Перші вищі школи (Тай Сюе) були столичними державними установами і призначалися для заможних людей. У таких школах навчалося до 300 студентів.  В епоху Хань офіційною ідеологією виховання та освіти стає конфуціанство. Класичні конфуціанські трактати стають головним предметом вивчення в школах. Повний навчальний курс засвоєння конфуціанських канонів був розрахований на 10 років. Після закінчення курсу можна було здати іспити на вчену ступінь, що дозволяло зайняти місце в державному апараті.  Особливий розквіт переживали культура та освіта середньовічного Китаю протягом III - X ст. Розширювалася мережа навчальних закладів. Благоденствували вищі школи. З'явилися перші навчальні заклади університетського типу. Відбулися важливі зміни в державних іспитах. До них почали допускати практично будь-якої людини, незалежно від соціального походження. Замість усних іспитів були введені письмові. Вищі навчальні заклади присуджували вчений ступінь фахівця з п'яти класичним конфуціанським трактатів: "Книга, t змін", "Книга етикету", "Весна і осінь", "Книга поезії", "Книга історії".  Під кінець "золотого століття" китайського середньовіччя все сильніше проявлявся відрив системи освіти від практичних потреб. Деякі вчені намагалися виправити становище. До їх числа ставився Ван Анеші (1019 - 1086). Розпочата ним реформа, однак, не принесла успіху.  Можливість подолати застій в освіті багато мислителів вбачали в коректуванні конфуціанства як ідейної основи теорії та практики виховання. Вони стверджували, що конфуціанство перетворилося на догму і схоластику. У цій ревізії особлива заслуга належала філософу і педагогу Чжу Сі (1130-1200), який трактував життя як перемогу людського розуму і правил любові. У кінцевому рахунку, обгрунтовувалися ідеї безумовного підпорядкування молодших старшим, дітей - батькам, підлеглих - начальникові, що цілком вкладалося у вимоги, які висувало середньовічне китайське суспільство підростаючому поколінню.  Нові фарби в палітрі освіти і виховання з'явилися при монгольської династії Юань (1279-1368). Поряд з традиційними ієрогліфічним письмом і типами навчальних закладів поширюються монгольські школи, і писемність. У країні діяла велика мережа навчальних закладів (близько 25 тис. в 1289 р). Багато шкіл покривали свої витрати за рахунок знаходилися в їх володінні земельних ділянок. Розвиток природничих і точних наук призвело до появи математичних, медичних, астрономічних і інших спеціалізованих шкіл.  Важливий етап в історії середньовічного освіти в Китаї - правління династії Мін (1368-1644). У цей час виникли передумови організації загального початкового навчання за рахунок збільшення мережі навчальних закладів елементарної освіти. У Пекіні і Нанкіні були створені спеціалізовані вищі навчальні заклади для підготовки кадрів вищої адміністрації. Тривали реформи державних іспитів. Вони були ще більш ускладнені і регламентовані. Екзаменують, наприклад, ставилося писати в установленому стилі, від якого не можна було відступати. Екзаменаційне твір має складатися з восьми розділів зі строго обмеженим числом ієрогліфів (не менше 300 і не більше 700). Предметом твори могли бути лише події, що мали місце після 220 р. і т.д.  Китайська школа в останній відрізок середньовічної історії - при маньчжурської династії Цин (1644-1911) не зазнала жодних серйозних змін.  Прийшовши вперше до школи, хлопчик кланявся зображенню Конфуція, припадав до ніг вчителя і отримував інше - шкільне ім'я. Поняття навчального року було відсутнє, так як прийом до школи відбувався в будь-який час року. Вчилися весь рік, за вирахуванням свят і новорічних канікул, з 7 години ранку до 18 годин вечора з перервою на двогодинний обід. Символ влади вчителя - бамбукова тростина красувалася на видному місці і раз у раз застосувалась. Кожен вчився у власному ритмі. Головним способом було мнемонічне навчання. Відповідаючи урок, учень повертався спиною до тексту і намагався відтворити його по пам'яті. Звідси, до речі, назва китайського ієрогліфа, який одночасно означає "повернутися спиною" і "вчити напам'ять". У підсумку початкового навчання потрібно було завчити 2 - 3 тис. ієрогліфів. Програма передбачала послідовне заучування текстів трьох класичних книг - "Троесловіе" (начала філософії, літератури та історії), "Прізвища всіх пологів" (типологія китайських імен), "Тисячесловнік" (вміст схоже з "Троесловіем").  Склавши іспит у початковій школі, учні могли продовжити освіту на наступному ступені. Навчання тут тривало п'ять-шість років. До програми входили філософія, література, історія, стилістика. В якості навчальних посібників використовувалися два конфуціанських компендіуму: "Четверокніжіе" і "П'ятикнижжя". Програма природничо-наукової освіти фактично була відсутня. Викладалися лише початку арифметики. Учні регулярно здавали іспити (місячні, семестрові, річні). Після закінчення школи 18-19-річні юнаки могли готуватися до складання державних іспитів. 

По суті, державні іспити підміняли функції школи, яка була лише початковою стадією багаторічної і багатоступінчастої процедури навчання і самоосвіти. При цьому іспити аж ніяк не сприяли виявленню талантів. В історії Китаю чимало прикладів, коли відомі вчені так і не зуміли подолати бастіони восьмічленних екзаменаційних творів. Для успішної здачі іспиту не були потрібні зовсім творчі здібності. Як говорили в Китаї, "щоб витримати іспит, потрібно володіти жвавістю скакуна, упертістю віслюка, нерозбірливістю воші, витривалістю верблюда". [10]