Висновок

Підводячи підсумок, можна сказати, що в середньовіччі рівень освіти значно відставав від нашого. Педагогічні методи були дуже примітивні. Але, не дивлячись на це, за епоху середньовіччя воно значно покращився. Що стосується початкової освіти, то воно пішло недалеко від епохи античності. А зсередньовічними університетами, ситуація зовсім інша.  Незважаючи на всі вади, середньовічний університет все ж давав можливість знайти пристойну освіту.  В університетах навчалися такі імениті діячі культури, як П'єр Абеляр, Петро Ломбардський, Фома Аквінський та ін Середньовічні університети були своєрідним організмом, який стояв на перехресті культурного життя Європи і гостро реагувати на всі соціальні зміни.  Таким чином, перші університети виникали самостійно, без втручання церковних і світських властей, Нерідко вони перетворювалися на осередки поширення вільнодумства і єретичних ідей, пов'язаних з міською культурою і бюргерської опозицією феодального ладу і католицької церкви і вже хоча б тому зіграли величезну роль у духовному житті феодального ладу. У них концентрувалася і наука того часу. Велика роль середньовічних університетів в розвитку міської культури, світської за характером. Вони сприяли інтернаціональному культурному спілкуванню, утрудненого в середні століття всім економічним і політичним ладом життя.  Але до 15-16 ст університетська схоластика і вся система середньовічного університетської освіти, суворо регламентована, підпорядкована теології, відірвана від життя стала гальмом для подальшого культурного і наукового розвитку. Гуманісти різко негативно ставилися до старого університетської освіти та побуті. Виникнення і розвиток дослідної науки, потреби зародження капіталістичного виробництва вимагали повної ломки середньовічної системи освіти, а університети, за рідкісним винятком, завзято дотримувалися старої системи, були ворожі дослідної науці. Розквіт природознавства в 17-18 ст. в., що викликав до життя численні академії, наукові товариства, протікав, в основному, минаючи університети. 

43. Проаналізуйте основні напрямки у середньовічній релігійно-філософській думці Основні положення середньовічної філософії

Теоцентризм - (грец. theos - Бог), таке розуміння світу, в якому джерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Він центр світобудови, активний і творить його початок. Принцип теоцентризм поширюється і на пізнання, де на вищу сходинку в системі знання поміщається теологія; нижче її - що знаходиться на службі в теології філософія; ще нижче - різні приватні і прикладні науки.  Креаціонізм - (лат. creatio - створення, створення), принцип, відповідно до якого Бог з нічого створив живу і неживу природу, що гине, минущу, перебуває в постійній зміні.  Провіденціалізм - (лат. providentia - провидіння), система поглядів, відповідно до якої всіма світовими подіями, у тому числі історією і поведінкою окремих людей, управляє божественне провидіння (провидіння - у релігійних уявленнях: Бог, вища істота або його дії). 

4.1. Теоцентризм

Середньовічна філософія була нерозривно пов'язана з християнством, тому загальфілософські і християнські ідеї тісно в ній переплітаються. Основна ідея середньовічної філософії - теоцентризм.  Теоцентризм - (грец. theos - Бог), таке розуміння світу, в якому джерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Він центр світобудови, активний і творить його початок. Принцип теоцентризм поширюється і на пізнання, де на вищу сходинку в системі знання поміщається теологія; нижче її - що знаходиться на службі в теології філософія; ще нижче - різні приватні і прикладні науки.  Християнство розвиває доспілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, володаря абсолютної доброти, абсолютного знання й абсолютної могутності. Всі істоти і предмети є його творіннями, все створено вільним актом божественної волі. Два центральних догмата християнства говорять про триєдність Бога і боговтілення. Відповідно до першого, внутрішнє життя божества є відношення трьох "іпостасей", або осіб: Отця (безначального першооснови), Сина, або Логосу (значеннєвого і оформляє принципу), і святого Духа (животворящого принципу). Син "народжується" від Отця, Святий Дух "виходить" від Отця. При цьому і "народження" і "виходи" мають місце не в часі, так як всі особи християнської Трійці існували завжди - "предвічний" - і рівні по гідності - "честю".