4.2. Креаціонізм

Згідно християнського догмату, Бог створив світ з нічого, створили впливом своєї волі, завдяки своєму всемогутності, що в кожну мить зберігає, підтримує буття світу. Такий світогляд характерно для середньовічної філософії і називається креаціонізму. (Creatio - творіння, створення).  Догмат про творіння переносить центр ваги з природного на надприродні початок. На відміну від античних богів, які були споріднені природі, християнський Бог стоїть над природою, по той бік її і тому є трансцендентним Богом. Активне творче начало як би вилучається з природи, з космосу і передається Богу; в середньовічній філософії космос тому не є більше самодостатнє й вічне буття, не є живе і істота ціле, яким його вважали багато хто з грецьких філософів.  В античній філософії вже були вироблені певні підходи у вирішенні проблеми подолання дуалізму світу і його сутності. Піфагорійці, Платон і його послідовники заклали основні методологічні засади вчення про духовну єдність світу. Але ні класики античної філософії, ні неоплатоніки не створили концепції бога - особистості. Вони трактували Єдине, як якесь первісне, яка провела з себе все буття, як абсолютно абстрактно-безособову індивідуальне.Особистісне розуміння Бога вперше дано Філоном Олександрійським.  Характеристика Бога як особи була істотним кроком уперед у напрямку християнського світогляду, але вона не давала повного подолання прірви між Богом і світом. Для подолання цієї прірви необхідно було ввести опосередковують сили. Для цієї мети Філог використовує одне з центральних понять античної філософії - поняття Логосу.  Але на відміну від античної філософії, Логос у Філона виступає як створений Богом дух, який спочатку є божественний розум. У поданні Філона про Логос не вистачало лише ототожнення його з месією - Христом. 

4.3. Провіденціалізм

Провіденціалізм - (лат. providentia - провидіння), система поглядів, відповідно до якої всіма світовими подіями, у тому числі історією і поведінкою окремих людей, управляє божественне провидіння (провидіння - у релігійних уявленнях: Бог, вища істота або його дії). 

Етапи становлення середньовічної філософії

У середньовічній філософії можна виділити, як мінімум, два етапи її становлення - патристику і схоластику, чітку межу між якими провести досить важко.  Патристика - сукупність теолого-філософських поглядів "батьків церкви", які взялися за обгрунтування християнства, спираючись на античну філософію і перш за все на ідеї Платона.  Схоластика - являє собою тип філософування, при якому засобами людського розуму намагаються обгрунтувати прийняті на віру ідеї та формули. 

5.1. Патристика (II-VI століття н.Е.)

Свою назву патристика отримала від латинського слова «Патріс», що означає «батьки церкви». Відповідно це період християнських отців церкви, які заклали основи християнської, а, отже, і середньовічної філософії. Патристику можна умовно розділити на кілька періодів:  Апостольський період (до середини II століття) - час діяльності апостолів-євангелістів.  Апологетика (середина II століття - початок IV) - Апологетами називали освічених християн, що встали на захист християнства від поганської філософії. Для захисту християнства апологети вдавалися до допомоги античної і грецької філософії, використовуючи алегорію і логічні докази, намагаючись показати що вірування язичників безглузді, їх філософія не має єдності і сповнена протиріч, що християнська теологія це єдина філософія, що несе людям єдину для всіх істину. Найвизначнішими працями, що збереглися до наших днів були апології Юстина, Татіана, Тертулліана.  Зріла патристика (IV-VI) - Виділяють східну (грецьку) і західну (латинську) патристику. Завдяки грецької мови східна патристика пов'язана з античною філософією сильніше західної. Найбільш відомі діячі східної патристики: Григорій Богослов, Афанасій Олександрійський, Іван Золотоустий та інші; західної: Аврелій Августин, Амвросій Медіоланський, Ієронім. Основні проблеми патристики: формування символів віри, проблема трьох іпостасей, христології, креаціонізм і інші.