5.2. Схоластика

Схоластика (від грец. «Схол» - спокійне заняття, навчання) - середньовічна вченість. Вона тісно пов'язана зі складною з VIII-IX ст. системою освіти на Заході. Разом з тим це і новий етап у розвитку духовної культури Європи, що прийшов на зміну патристики. Він базувався на святоотецької літературі, являючи собою одночасно цілком своєрідне і специфічне культурна освіта.  Прийнята наступна періодизація схоластики. Перший етап - від VI до IX ст. - Попередній. Другий етап - від IX до XII ст. - Період інтенсивного формування. Третій етап - XIII ст. - «Золотий вік схоластики». Четвертий етап - XIV-XV ст. - Згасання схоластики.  Схоластична вченість на практиці являла собою ряд щаблів, піднімаючись по яких учень міг дійти до найвищих. У монастирських і церковних школах вивчали «сім вільних мистецтв». Останні ділилися на "тривіум» (від числа «три») і «квадривіум» (від кількості «чотири»). Учень повинен був спочатку освоїти тривіум, тобто граматику (латинську), діалектику, риторику. Квадривіум, як більш висока ступінь, включав арифметику, геометрію, музику та астрономію. Навчальними закладами, що забезпечували ще більш високий рівень підготовки, були університети.  Середньовічна філософія ввійшла в історію думки під ім'ям схоластики, яке вже з давніх пір вживається в номінальною сенсі як символ відірваного від реальності, порожнього сперечання. І для цього, безсумнівно, є підстави.  Головна відмінна риса схоластики полягає в тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як «служницю теології».  Починаючи приблизно з XI століття в середньовічних університетах зростає інтерес до проблем логіки, яка в ту епоху звалася діалектики і предмет якої складала робота над поняттями. Великий вплив на філософів XI-XIV століть зробили логічні твори Боеція, коментував «Категорії» Аристотеля і який створив систему тонких розрізнень і визначень понять, за допомогою яких теологи намагалися ос мислити «істини віри». Прагнення до раціоналістичного обгрунтування християнської догматики привело до того, що діалектика перетворилася в одну з головних філософських дисциплін, а розчленовування і найтонше розрізнення понять, установлення визначень і дефініцій, що займало багато уми, часом вироджувалася в великовагові багатотомні побудови. Захоплення таким чином зрозумілою діалектикою знайшло своє вираження в характерних для середньовічних університетів диспутах, які інколи тривали по 10-12 годин з невеликою перервою на обід. Ці сперечання і хитросплетіння схоластичної вченості породжували до себе опозицію. Схоластичної діалектиці протистояли різні містичні течії, а в XV - XVI століттях ця опозиція отримує оформлення у вигляді гуманістичної світської культури, з одного боку, інеоплатонічної натурфілософії, з іншого. 

6. Ідеї ​​середньовічної філософії

Крім перерахованих вище положень та особливостей не менш важливо визначити такі ідеї середньовічної філософії:  Ідея заповідей: Заповіді - договір між Богом і людиною, перший список злочинів, які може зробити людина. Людині, переступили ці заповіді, буде суддею не правитель або держава, а сам бог. Лише віра, а не страх перед покаранням, не дає людині порушити їх.  Ідея первородного гріха: Адам і Єва порушили заборону Бога і спробували заборонений плід. За це вони були вигнані з Едему, але стали вільними і самостійними. Зробивши перший гріх людина довів своє право на самовизначення.  Ідея воскресіння душі: На місце віри в переселення душ приходить віра у воскресіння душі - тепер померши, праведна людина виявиться знову не на тлінній землі, а в кращому світі - Царстві Божому. Життя розглядається лише як короткочасне перебування на землі, в порівнянні з вічним життям в раю, а смерть - лише відхід з неї.  Ідея святості тіла: Свята не тільки душа, але й тіло. Христос складається з плоті і крові, як і людина.  Ідея загальної рівності: всі люди рівні, так як бог створив їх рівними, і в раю люди теж рівні. Для бога і релігії немає селянина чи короля - є тільки християнин.  Герменевтика: Пояснення та інтерпретація біблійних текстів.