Із урахуванням вказаних факторів, елементами бойового порядку відділення можуть бути: перша група (трійка), друга група (трійка), третя група (бойова машина).

Варіант складу бойових груп може бути наступним:

1 група - старший стрілець (старший групи), кулеметник та стрілець;

2 група - командир відділення, снайпер, гранатометник, стрілець - помічник гранатометника;

3 група – заступник командира бойової машини – навідник – оператор (кулеметник КПВТ) та механік-водій (водій).

Завдання, прийоми і способи дій військовослужбовців у складі бойових груп у наступі.

Механізоване відділення у наступі діє, як правило, у складі взводу.

Дії механізованого відділення в бою у складі бойових груп застосовуються, як правило, при наступі у глибині, на поспішно зайняту оборону противника, при веденні боїв у ході переслідування невеликих груп противника та в інших сприятливих умовах обстановки.

У цьому випадку, командиру відділення вказуються: напрямок наступу, смуга висування, рубіж переходу в атаку (або умовний сигнал на перехід в атаку), спосіб та об’єкт атаки, а також напрямок продовження наступу;

- старшому кожної бойової групи вказуються: напрямок наступу, смуга висування, рубіж переходу в атаку (або умовний сигнал на перехід в атаку), спосіб атаки противника (з фронту, із виходом у фланг чи у тил; одночасно із сусідньою бойовою групою чи самостійно, з використанням засобів задимлення чи без них), об’єкт атаки та напрямок продовження наступу;

- старші бойових груп визначають відповідні завдання кожному солдату; у ході висування до переднього краю противника (зближення з противником), вказані завдання, через кожні 50-100 м, можуть уточнюватися або ставитися заново (із урахуванням характеру дій противника, втрат у особовому складі, тощо);

- інтервали між військовослужбовцями бойової групи повинні складати 5-6 кроків;

- кожному військовослужбовцю, з урахуванням умов місцевості, на напрямку дій групи вказуються дві-три вогневі позиції; які необхідно змінювати після декількох коротких черг;

- кожному солдату бойової групи призначаються сектори стрільби - основний і додатковий; вони повинні перекриваються між військовослужбовцями, які діють поруч, не менше ніж на 10-15 градусів (170-250 тисячних), створюючи зону суцільного вогню;

- висування до рубежу переходу в атаку здійснюється на дистанціях, які забезпечують візуальне спостереження за діями один одного та взаємну підтримку вогнем;

- атака противника здійснюється, як правило, під прикриттям димів після максимально можливого зближення з ним (як з фронту, так і з виходом у один з флангів чи тил).

Переміщення на полі бою виконується послідовно:

спочатку стрілець (найбільш підготовлений та фізично витривалий солдат у бойовій групі), під вогневим прикриттям кулеметника та старшого стрільця, використовуючи різні прийоми і способи і пересування на полі бою - прискореним кроком, бігом (пригнувшись), перебіжками чи переповзаннями - двома-трьома “стрибками” повинен вийти на рубіж 50-100 метрів; при цьому, довжина “стрибків” між зупинками для перепочинку залежить від умов місцевості та інтенсивності вогню противника і, в середньому, складає 20-40 кроків. (Бойовий статут Сухопутних військ, Додаток №2);

після зайняття вказаного рубежу, стрілець обладнує перед собою бруствер і готується до ведення вогню з метою прикриття пересування решти особового складу бойової групи (Додаток №1);

в залежності від умов обстановки та прийнятого командиром взводу рішення (визначених командиром відділення у бойовому наказі завдань особовому складу), послідовність переміщення решти військовослужбовців у бойових групах та, бойових груп загалом, може бути різноманітною.

Так, після переміщення вперед найбільш підготовленого та фізично витривалого солдату, під його прикриттям можуть висуватися по одному військовослужбовцю із кожної групи, або один із першої та два із другої бойових груп, або по два військовослужбовця з кожної із груп; можливе й одночасне висування по одному солдату з кожної групи на рубіж 50-100 метрів з метою забезпечення пересування на полі бою решти особового складу, що, у цілому, підвищує темп наступу підрозділу.

Командир відділення та кулеметник висуваються, як правило, останніми.

Переміщення повинні здійснюватися безсистемно, із використанням умовних сигналів (жестів) та команд.

Виходячи із вказаних вимог, кожному “номеру” бойових груп визначаються наступні завдання.

Завдання першого (у даному випадку - стрільця):

- пересуватися на полі бою різними способами до вказаного рубежу;

- вести розвідку противника і місцевості на відстанях від 300 до 500 м;

- долати мінно-вибухові загородження та природні перешкоди;

- негайно відкривати неприцільний вогонь різними способами впродовж 2-3 секунд на глибину до 100 м перед собою;

- зброю тримати напоготові до негайного застосування - палець на спусковій скобі, куди очі - туди і ствол.

Завдання другого та третього:

• підтримувати переміщення першого стрільця веденням прицільного вогню із-за укриття за 3-5 секунд, на дальностях від 300 до 500 м із безсистемною зміною вогневих позицій (постріл – зміни вогневу позицію);

• вести розвідку противника і місцевості на глибину від 500 до 700 м;

- старший стрілець, додатково, управляє діями бойової групи.

Завдання четвертого, п'ятого, шостого (друга бойова група):

- вести розвідку противника і місцевості на глибину від 500 до 700 м;

- підтримувати прицільним вогнем із-за укриття за 3-5 секунд на дальностях до 500 м дії першої бойової групи (першого, другого та третього номерів) із безсистемною зміною вогневих позицій;

- виявляти і знищувати броньовані цілі противника на відстанях від 300 до 500 метрів;

• охороняти командира відділення.

Завдання сьомого (механіка-водія, водія – третя бойова група):

- спостерігати за дорогою (місцевістю на маршруті руху) до 50 м та сигналами (умовними жестами) командира відділення;

- виводити бойову машину на заплановані вогневі позиції (укриття) (по команді);

• змінювати вогневі позиції (укриття) після кожної черги гармати (кулемета).

Завдання восьмого (навідника-оператора, кулеметника - третя бойова група):

- вести розвідку противника і місцевості на дальностях до 2000 м ;

- здійснювати прикриття прицільним вогнем за 3-5 секунд, дії перших двох бойових груп на дальностях від 600 до 1200 м.

Кожна бойова група повинна мати кішку, шнур (2-3 на відділення) і вміти їх використовувати для розмінування мін на розтяжках, а також тих, що встановлені на грунті без заглиблення і маскування; усі військовослужбовці повинні вміти використовувати багнет для пророблення проходів у дротових загородженнях противника, виведення із ладу ліній зв'язку та під час рукопашного бою.

У ході виконання бойового завдання, командир відділення здійснює управління бойовими групами як з допомогою статутних сигналів управління, переміщуючись з однією із бойових груп, або у проміжках між ними. Зв’язок із командиром взводу здійснюється по радіо.

У випадку посилення механізованого відділення танком, останній просувається на полі бою безпосередньо у бойовому порядку відділення, знищує протитанкові та інші вогневі засоби противника і руйнує інженерні загородження. Командир відділення повинен організувати виявлення та знищення протитанкових засобів. Танк спочатку веде вогонь по противнику, який знаходиться на передньому краї, а з підходом на відстань 200-250 метрів - переносить вогонь у глибину його бойового порядку.

БМП (БТР) рухаються стрибками від укриття до укриття, постійно змінюючи вогневі позиції.

З виходом на рубіж переходу в атаку, особовий склад бойових груп по команді командира відділення, використовуючи підтримку вогнем із озброєння бойової техніки, рішучою атакою знищує вказаного противника.

У ході знищення окремих дрібних груп в глибині оборони чи в тилу противника, особливо на сильно пересіченій, важкодоступній місцевості, у горах, та в населених пунктах за рішенням командира роти (взводу), бойові групи можуть виконувати різні за характером завдання.

Так, одній із бойових груп може бути відведена роль маневрової групи (наприклад, першій бойовій групі), а двом іншим - роль вогневих груп (другій та третій бойовій групі) (Схема № 7).

Завдання маневрової групи полягає у тому, щоб, використовуючи складки місцевості (місцеві предмети), зблизитися з противником на якомога меншу відстань, зайняти вигідне положення для атаки та у взаємодії із вогневими групами (вогневою групою) знищити його (чи захопити у полон).

З метою покращання маневреності групи, до її складу повинні входити військовослужбовці, які озброєні автоматами.

Вогневі групи призначені для підтримки вогнем дій маневрової групи шляхом ведення прицільного вогню по виявленим вогневим засобам противника з постійною зміною вогневих позицій.

До складу першої вогневої групи, як правило, входять кулеметник, гранатометник, стрілець - помічник гранатометника, а, в окремих випадках – і снайпер.

Другу вогневу групу становить бойова машина із частиною екіпажу (механік-водій (водій) та навідник-оператор (кулеметник).

У ході наступу, маневрова і вогневі групи прикривають одна одну вогнем. Рубіж атаки, призначається на відстанях 100-150 метрів (іноді до 200 м) від об’єкта атаки.

Атака противника здійснюється, як правило, наступним способом.

Вогневі групи (або одна із них) відвертають увагу противника та сковують його дії на одному із напрямків, а, тим часом, маневрова група непомітно просувається на один із його флангів чи у тил.

Із виходом до об’єкту атаки, маневрова група осліплює димами та закидає противника гранатами і, у взаємодії із вогневими групами, одночасною атакою у фланг чи тил знищує його (захоплює в полон).

Успіх виконання підрозділом бойового завдання у значній мірі залежить від рівня підготовки особового складу та узгоджених дій позаштатних бойових груп між собою та із засобами підсилення.

Виконання бойових завдань механізованим взводом у складі бойових груп у наступі здійснюється за аналогією до відділення.

Дії у складі «двійок» та «трійок» характерні і для снайперів, які, в залежності від рішення командира роти (взводу), можуть діяти у визначених їм смугах (за бойовим порядком підрозділу, на одному із флангів роти (взводу) та в проміжках між взводами).

Обов’язки між снайперами у «двійці» розподіляються наступним чином. Перший номер виконує завдання «спостерігача» – веде пошук найбільш важливих цілей, готує дані для стрільби, надає їх другому номеру – «винищувачу» та коректує його вогонь. «Винищувач», відповідно, знищує вказані цілі. Через 20-30 хвилин номери змінюються місцями.

Рекомендації військовослужбовцям щодо їх дій у складі бойової групи в умовах ближнього бою.

У ближньому бою сторони, які воюють, як правило, розділяють лише декілька десятків метрів.

Дії бронетехніки у такому бою, як правило, неефективні, вогонь артилерії і удари авіації несуть загрозу для своїм підрозділам - тому відділенням, взводам і ротам доводиться вести бій самотужки, використовуючи лише стрілецьку зброю, АГС та СПГ. Командири не мають можливості управляти усіма підлеглими, оскільки їх чують лише 2-3 солдати, які знаходяться поруч, а голосно дублювати команди у ближньому бою не завжди доцільно (противник чутиме команди теж).

Тому, успіх у ближньому бою визначається не тільки умілою організацією бою, а й такими якостями військовослужбовців, як уміння використовувати зброю, пересуватися на полі бою, сила, витривалість, спритність, мужність, рішучість, стійкість, готовність виконувати завдання в умовах великих психологічних навантажень, особистий бойовий досвід, тощо.

Але, визначені в керівництвах, настановах та посібниках, порядок дій військовослужбовців при озброєнні і способи їх пересування на полі бою не завжди у повній мірі відповідають умовам обстановки при виконанні бойових завдань. Тому, у бойовій обстановці доцільно використовувати “маленькі хитрощі”, які формувалися у ході ведення бойових дій протягом тривалого часу. Застосування таких “хитрощів”, за умови їх творчого використання, може сприяти військовослужбовцям різних військових спеціальностей у виконанні бойових завдань.

Нижче приведені узагальнені рекомендації офіцерам, сержантам і солдатам щодо дій на полі бою в сучасних умовах.

1. Однією із основних умов успішного виконання бойового завдання є уміла оцінка обстановки. Командири повинні на слух, по щільності вогню противника, визначати його чисельність, вид і кількість озброєння, приблизне розташування на місцевості та райони (ділянки), де зосереджені основні зусилля противника.

З цією метою, у ході проведення занять з бойової підготовки неподалеку від військового стрільбища (вогневого містечка (директриси) БМП, тощо), доцільно змушувати тих, хто навчаються, на слух визначати види зброї, приблизну кількість тих, хто стріляє, і їх місцезнаходження. Звичайно, що цьому питанню слід приділяти увагу у ході занять з вогневої підготовки та тактичних навчань.

2. Кожного військовослужбовця слід навчати самостійно вибирати цілі та уражати їх (гранатометник - техніку, укріплення, скупчення живої сили; кулеметник - вогневі засоби і скупчення живої сили; снайпер - командирів, водіїв, зв'язківців і т.д.).

3. Кожний командир повинен давати своїм підлеглим цілевказівки на ураження найбільш важливих цілей. Для цього, в бойовій обстановці, у нього повинні бути 1-2 магазина, які споряджені тільки патронами із трасуючими кулями. Для цілевказання достатньо підєднати такий магазин і вести вогонь в сторону цілі 2-3 одиночними пострілами; тоді підлеглі, помітивши трасу від першої кулі, по 2-му і 3-му пострілах уточнюють розташування цілі і зосереджують по ній вогонь.

Також, бажано, щоб кожний військовослужбовець мав додатково такий же магазин, яким можна скористатися для позначення свого місцезнаходження або для цілевказівок.

4. Особовий склад підрозділу бажано поділяти не на пари, а на бойові трійки, до розрахунків кулеметів, РПГ, АГС, добавляти ще по одному військовослужбовцю. Втрьох легше взаємодіяти: якщо один одержить поранення, вдвох його легше витягти з-під вогню; якщо у когось трапиться затримка під час стрільби (через несправність або при перезаряджанні), удвох його легше прикрити (у такому випадку подається сигнал «ПРИКРИЙ», на який той, хто прикриває, повинен відповісти «ТРИМАЮ»).

З метою забезпечення стійкого і прихованого управління та підтримання постійної взаємодії між особовим складом підрозділу (бойових груп), встановлюються додаткові сигнали управління (Додаток 2), які подаються жестами рук, свистками, положенням зброї, тощо.

Прикриваючи один одного, по можливості, треба більше використовувати ручні гранати та вогонь із підствольних гранатометів.

Основний закон ближнього бою – “Один за всіх, а всі за одного”. Один виконує завдання, а всі інші – прикривають його дії (Додаток №1).

Т Е М А № 13: Пересування військ.

ЗАНЯТТЯ 2. Взвод на марші в ГПЗ.

Навчальні питання та розподіл часу:

№№ з/п	Навчальні питання
1. 2.	Вступ Зміст заняття Бойове завдання. Порядок спостереження , порядок шикування колони. Заключна частина

1. Бойове завдання.

У сучасних умовах марш став основним способом пересування і є складовою частиною високоманеврених бойових дій військ.

Марш — це організоване пересування військ у колонах по дорогах і колонних шляхах з метою виходу в призначений район чи на зазначений рубіж. Марш може відбуватися в різноманітних умовах обстановки, що безпосередньо впливає на його організацію і здійснення. Найважливішими факторами, що визначають умови здійснення маршу, є погроза застосування противником зброї масового ураження, ВТЗ, впливу його авіації, повітряних десантів і диверсійно-розвідувальних груп, радіоактивного, хімічного і бактеріологічного (біологічного) зараження, руйнування доріг і переправ.

Марш може здійснбватися в передбаченні вступу в бій чи поза погрозою зіткнення із противником. З метою скритності пересування марші, як правило, здійснбється вночі чи в інших умовах обмеженої видимості, однак у ході бою й у глибокому тилу своїх військ марші можуть здійснюватися і вдень. В усіх випадках командир повинен забезпечити своєчасне прибуття взводу в призначений район (рубіж) у повній бойовій готовності до виконання бойового завдання.

Взвод на марші може бути призначений у головну, бічну чи тильну похідну заставу, а іноді й у нерухому бічну заставу чи головний (тильний) дозор. На похідну охорону покладаються задачі виключити раптовий напад противника на охоронювану колону, забезпечити безперешкодний рух колони головних сил, створити сприятливі умови для вступу в бій і не допустити проникнення до неї наземної розвідки противника.

Від взводу, призначеного в похідну охорону, у напрямку руху чи в сторони загрожуючих флангів (від тильної похідної застави — за нею) для безпосередньої охорони й огляду місцевості висилається дозорне відділення (танк) на віддалення, що забезпечує спостереження за ним, і підтримку його вогнем.

У головній, бічній, тильній похідній заставі і в головному, тильному дозорі організується спостереження за наземним і повітряним противником, призначається спостерігач для прийому сигналів від дозорного відділення (танка), якщо воно висилається, і підтримується постійна готовність до зустрічі із противником.