2.2.4 Розробка газоконденсатного покладу
Поклади газів, які містять розчинені рідкі вуглеводні, називаються газоконденсатними.
Вміст конденсату в газах залежить від складу газів, пластового тиску і температури. В одних покладах в 1 м3 газу міститься всього тільки декілька кубічних сантиметрів конденсату, в інших – до декількох сотень кубічних сантиметрів. В основному, вміст конденсату в газі перебуває в границях 40...600 см3/м3.
Газоконденсатні поклади, які залягають на глибинах понад 1500 м, характеризуються тим, що вуглеводневі суміші, які містяться в них, перебувають, зазвичай, в однофазному стані, – важкі компоненти повністю розчинені в масі легких газоподібних компонентів.
При розробці газоконденсатного покладу, у міру падіння тиску, з газу починає виділятися конденсат. У першу чергу конденсуються найважчі компоненти, а потім все легші. Тиск, за якого починається виділення з газу конденсату, називається тиском початку конденсації.
Конденсат може виділятися як на поверхні із видобутого газу, так і в пласті при зниженні тиску. В останньому випадку конденсат всмоктується породою пласта, і значна частина його може зовсім залишитися в пласті.
Тому газоконденсатні поклади треба розробляти при вибійному тиску в свердловині, більшому від тиску початку конденсації, за схемою “конвеєра” (сайклінг-процес, англ. cycling process), при якому газ з конденсатом з експлуатаційної свердловини надходить в установку комплексної підготовки, в якій газ відокремлюють від газоконденсату, перероблюють, осушують від води очищують від домішок. Потім чистий сухий газ стискається компресорами до тиску, що перевищує тиск у свердловинах на 15...20 %, і під цим тиском нагнітальними свердловинами подається назад у пласт.
2.2.5 Розробка сланцевого покладу
Сланець – це тверда порода, в Україні залягає здебільшого на глибині 2000…3000 м. Порода характеризується низькою пористістю і проникністю. Газ в такій породі, яка насичена органічними речовинами, – це звичайний, природний, горючий газ, а не “сланцевий газ”, що можна видобути штучно шляхом розкладання органіки під високою температурою без доступу повітря (піролізу). Професор Б. Й. Маєвський (ІФНТУНГ) уточнює, що так званий “сланцевий газ” – це побічний продукт переробки менілітових сланців на сланцеву нафту. Проте спроба отримати таким способом нафту виявилася високо-затратною, економічно невиправданою і навіть екологічно загрозливою. При цьому отримуваний побічний продукт – “сланцевий газ” взагалі не мав практичного зацікавлення. Отож, академічне поняття “сланцевий газ” – це саме той газ, що штучно виділявся як побічний продукт зі сланців у результаті високотемпературного піролізу.
Тепер у світі, зокрема у США, Польщі та й на вітчизняних теренах відомі родовища природного горючого газу, який є у сланцевих породах багатих на органіку і помилково представляється як “сланцевий газ”. Технологія видобутку такого газу з’явилася в світі порівняно недавно. Вона полягає у бурінні вертикальної свердловини з переходом у горизонтальну – вздовж щільних сланцевих пластів (рис. 2.2). Потім під великим тиском проводять гідророзрив з використанням хімічних речовин. У породі утворюються тріщини, з яких і вивільнюється газ.
В Україні розробка і промисловий видобуток цього газу, сукупно з економним використанням здатні певною мірою, в перспективі, поліпшити енергетичну безпеку. Водночас запаси сланцевого газу в Україні ще недостатньо вивчені, і невеликі обсяги його можливого видобутку в найближчий час кардинально змінити ситуацію у газовій галузі неспроможні. На думку Бориса Йосиповича Маєвського, потрібно щонайменше чотири-п’ять років, щоб обґрунтувати, вивчити, дослідити і чітко визнати перспективність і економічну доцільність видобутку такого газу.
Рисунок 2.2 – Схема видобутку сланцевого газу:
1 – обсадна колона; 2 – агрегат закачування суміші з піску, води і хімічних речовин у свердловину; 3 – автоцистерни води для гідророзриву; 4 – відправлення води на очисні споруди;
5 – видобутий природний газ; 6 – перфорація;
7 – гідророзрив породи; 8 – приплив газу