Підготовки нафти:

1, 9, 11 – насоси; 2 – теплообмінник; 3 – відстійник;

4 – електродегідратор; 5 – теплообмінник; 6 – стабілізаційна колона; 7 – конденсатор-холодильник; 8 – резервуар зрошування; 10 – піч; 12 – кран. Лінії: I – сира нафта; II – підігріта нафта;

III – зневоднена нафта; IV – знесолена нафта;

V, XI – стабільна нафта; VI – верхній продукт колони;

VII – широка фракція; VIII – дренажна вода; IX – подача прісної води; X – газ

У деяких випадках для поліпшення знесолення замість одного відстійника або електродегідратора застосовують два послідовно увімкнені апарати. У них відбувається остаточне знесолення нафти. Знесолена нафта після електродегідратора (відстійника) лінією IV крізь теплообмінник 5 надходить у відпарну частину стабілізаційної колони 6.

У теплообміннику 5 нафта нагрівається до 140...160 °С завдяки теплу стабільної нафти, яка надходить лінією V з низу колони 6. Процеси зневоднення і знесолення проводяться, зазвичай, за досить помірних температурах (біля 50...60 °С) і зрідка за вищих (до 80 °С).

Процес стабілізації нафти, під яким мають на увазі відділення від неї легких фракцій (пропан-бутанів і частково бензинових фракцій), здійснюється в спеціальних стабілізаційних колонах під тиском і за підвищених температур. Після відділення легких вуглеводнів, нафта стає стабільною і може транспортуватися до нафтопереробних заводів без втрат. Відокремившись у стабілізаційній колоні, легкі фракції конденсуються і перекачуються на газофракціонуючі установки, або газобензинові заводи для дальшого їх перероблення.

У нижній і верхній частинах стабілізаційної колони встановлені тарілки – пристрої, які сприяють кращому відділенню від нафти фракцій. У нижній частині відпарної колони підтримується вища температура (до 240 °С), ніж температура нафти, яка надходить у колону, завдяки циркуляції частини стабільної нафти з низу колони лінією XI крізь піч 10 (див. рис. 2.57).

У результаті цього з нафти інтенсивно виділяються легкі вуглеводні, які можуть захоплювати з собою і важчі компоненти. Продукти випаровування надходять у верхню частину стабілізаційної колони і звідти лінією VI в конденсатор-холодильник 7, де пари охолоджуються до 30 °С, при цьому велика частина їх конденсується і накопичується в посудині зрошування 8. Легкі вуглеводні, які не сконденсувалися, лінією X, як паливні гази, прямують до пальників печі 10. Частина легких вуглеводнів (широка фракція), які сконденсувалися, лінією VII з низу посудини 8 насосом 9 подається у верхню частину стабілізаційної колони для зрошування.

Окрім установок комплексної підготовки нафти застосовують простіші установки: термохімічні або електрознесолюючі установки.

На базі стаціонарного обладнання за останній час на промислах все більшого застосування мають блочні установки підготовки нафти, в яких основним обладнанням є підігрівачі-деемульгатори.

Схема підготовки нафти з використанням підігрівачів - деемульгаторів наведена на рис. 2.58.

Рисунок 2.58 – Схема підготовки нафти в