Тема 19. Екологічні аспекти війн

Від війн страждає все – і люди, і тварини, і природа. Особливо, якщо у ході бойовий дій застосовується „нестандартна зброя”, таких, як біологічна зброя – один з найстрашніших військових винаходів. Однак спроб використати його на практиці було дуже мало, тому що небезпека від його застосування занадто велика. Адже штучна епідемія може вразити не тільки „чужих”, але й „своїх”. У даний момент експерти вважають, що від 13 до 20 країн світу мають біологічну зброю.

Незважаючи, що штучно створювати біологічну зброю люди навчилися недавно, історія її застосування нараховує багато століть.

У III ст. до н.е. карфагенський полководець Ганнібал помістив отрутних змій у глиняні горщики й обстрілював ними міста й фортеці, зайняті супротивником.

У 1346 р. монгольські війська осадили місто Кафу (нині Феодосія в Криму). У ході облоги в таборі монголів почалася епідемія чуми. Монголи були змушені припинити облогу, але попередньо вони почали закидати трупи померлих від чуми за кріпосні стіни, і епідемія поширилася усередині міста. Вважається, що епідемія чуми, що вразила Європу, була, зокрема, викликана застосуванням біологічної зброї. Пізніше вірус чуми використовувався у 1710 р. під час російсько-шведської війни російськими військами, Японією в 1930-1940-і роки в Китаї. Там жертвами бубонної чуми, розповсюдженої японцями, стали кілька сотень жителів китайського міста Чушен.

Вірус віспи був використаний у 1518 р. іспанськими конкістадорами при завоюванні ацтеків. У 1767 р. британці подарували індіанцям, що допомагали ворогам англійців – французам, ковдри, якими перед цим накривали хворих віспою. Епідемія, що вибухнула серед індіанців, дозволила англійцям здобути перемогу у війні.

Широко використовувалися як біологічна зброя збудники сибірської виразки. У ході Першої світової війни Франція й Німеччина заражали коней і корів сибірською виразкою й переганяли їх на сторону супротивника. У 1942 р. британські війська проводили експеримент по бойовому використанню збудників сибірської виразки на вилученому острівці біля узбережжя Шотландії. Жертвами сибірської виразки стали вівці. Острів був настільки заражений, що через 15 років його довелося повністю випалювати напалмом. У 1979 р. стався спалах сибірської виразки під Свердловськом (нині Єкатеринбург). Загинуло 64 чоловіка. Вважається, що причиною став витік з підприємства, що робило біологічну зброю. У 1990 - 1993 рр. терористична організація Aum Shinrikyo намагалася заразити сибірською виразкою населення Токіо. У 2001 р. невідомими були розіслані по США листи. Загинуло кілька людей. Злочинці дотепер не виявлені.

У 1925 р. була підписана Женевська Конвенція, що забороняє використання біологічної зброї під час воєнних дій. Японія та США не приєдналися до цього пункту конвенції. У 1972 р. підписана Конвенція по Біологічній і Токсичній Зброї. Вона набула чинності у 1975 році. Конвенція забороняла розробку, виробництво, зберігання й придбання біологічних агентів, що можуть бути використані як біологічна зброя. У конвенцію входив особливий протокол, що забороняв використання навіть малих кількостей смертоносних мікроорганізмів й отрут для дослідницьких цілей. Росія, що підписала цей протокол, офіційно не заявляла про припинення подібних досліджень до 1992 року. З 1998 р. міжнародні інспекції на відповідних російських об'єктах не проводилися.

Війни, що велися до початку XX ст., не відрізнялися істотним впливом на природу. Тому довгий час екологічні аспекти війн не досліджувалися, хоча „фрагментарні” екскурси в дану проблему спостерігалися, особливо у військових істориків. Наприклад, зафіксовано, що перший випадок нанесення серйозної шкоди природі відбувся під час війни між персами й скіфами у 512 р. до н.е. Скіфи для запобігання переможної навали військ перського царя Дарія вперше застосували тактику „випаленої землі”, знищуючи при своєму відступі всю рослинність і свої житла. Взагалі у результаті війн було знищено чимало видів флори й фауни.

З розвитком засобів ведення війни природі стали наноситися усе більше серйозні й просторово широкі ушкодження. У результаті у науці з'явився науковий напрямок „війна та екологія”. Найвідомішим дослідженням стало обґрунтування „ядерної зими”, відповідно до якого в результаті великомасштабного застосування ядерної зброї, зокрема, установляться „ядерна ніч”, „ядерна зима” та „ядерне літо” (температура в Північній півкулі знизиться до –23 °С). Очевидно, ядерна зброя буде робити тривалий стримуючий вплив на „стратегічному рівні”. Нависаюча ядерна погроза обмежить не тільки використання нових можливостей звичайної зброї, але й розвиток нових форм стратегічних дій. Ядерна зброя може бути замінена неядерними високоточними засобами великої дальності, космічними системами або смертоносними видами біологічної зброї. Зараз арсенал озброєнь росте більш високими темпами, ніж інші макропоказники розвитку соціальної складової планети – приблизно на два порядки вище.

Виробництво, транспортування, зберігання й використання військової продукції вже в мирний час піддають погрозі поразки населення й навколишнє середовище на великих просторах. Досить згадати про загоряння у вересні 1980 р. бомбардувальника В-52 з ядерною зброєю на борті в американському штаті Північна Дакота, коли під погрозою виявилося життя 90 тис. околишніх жителів. Незабаром після цього в штаті Арканзас у пусковій шахті вибухнула ракета „Титан”. Представники Пентагона визнали, що не можуть навіть приблизно визначити масштаби зараження навколишньої території й біосфери токсичними компонентами, що виділилися при вибуху. По оцінках експертів ООН, авіація США розпорошила у В'єтнамі більше 100 тис. т отруйних речовин, у результаті чого більш ніж на 43% використовувані в цій країні земель практично була знищена вся рослинність. Саме тут військові вперше на практиці відпрацьовували методи геофізичної війни, включаючи створення штучних зливових дощів, вогненних бур, хімічне „розчищення джунглів”. У широких розмірах використалися отруйні речовини з метою знищення людей, фауни й флори. У деяких країнах НАТО вже давно ведуться розробки способів прямого впливу у військових цілях на клімат, на фізичні властивості води, газообмін і термічний обмін гідросфери й атмосфери.

Війна США в Індокитаї стала першою в історії людства війною, у якій свідоме руйнування природного середовища у величезних масштабах стало складовим елементом військової стратегії. Наочно усьому світу це продемонстрував Ірак в 1991 р.

На початку 1991 р., президент Іраку С. Хусейн, бачачи, що його окупаційна армія зазнає поразки у війні з Іраном, наказав відступаючим військам завдати максимальної шкоди нафтовим промислам Кувейту. Із приблизно 1000 діючих шпар близько 700 було підпалено, і майже з 100 нафта фонтанувала некерованим потоком. Через кіптяву й смог не було видно денного світла, температура повітря біля палаючих шпар, що звичайно не перевищувала +60 ⁰С, доходила до +1000 ⁰С. Роботи з гасіння пожеж ускладнювалися наявністю тисячі мін, залишених іракською армією. Вони грозили смертю кожному, хто сходив з торованої траси. Остання пожежа була загашена лише в листопаді 1991 р. За цей час продукти горіння нафти дуже сильно забруднили не тільки атмосферу, але й вплинули на місцеву пустельну флору й фауну.

У зв'язку із серйозними екологічними наслідками двох світових і сотень локальних і регіональних війн XX ст. поряд з поняттям „геноцид” у наукову й суспільну термінологію ввійшло поняття „екоцид”. Останнє означає прямий і непрямий вплив воєнних операцій на геосистеми, що включають як організми, так і неживу матерію, однаково важливу для життя на Землі.

Конкретно ці впливи виражаються в основному в таких аспектах, як:

· перевищення меж використання природних умов і ресурсів території;

· використання навколишнього середовища (в даному випадку – театру бойових дій) як вмістища для „відходів” та побічних продуктів бойових дій;

· загроза природним основам життя людини та інших організмів.

Геноцид та екоцид взаємозалежні. XX ст. залишиться в пам'яті не тільки як століття технічного прогресу, але і як століття геноциду та екоциду. Якщо виходити з того, що всі елементи геосистеми однаково важливі для розвитку Землі, то знищення одного з найважливіших її компонентів – Homo sapiens – або негативний вплив на нього, згубно позначиться на сьогоденні й майбутньому стані біосфери Землі. Наприклад, протягом останніх 10 років у ході воєнних дій загинуло близько 2 млн. дітей, ще 1 млн. дітей стали сиротами, а 5 млн. – інвалідами.

Як дитяча смертність – найважливіший показник в обчисленні майбутньої тривалості життя населення і його чисельності, так і наведені дані по-своєму відбивають майбутні негативні наслідки в балансі біогеосферних процесів на планеті. Ці дані вселяють велику тривогу за економічне, політичне й гуманітарне майбутнє Землі. При цьому ще не враховано, скільки дітей і дорослих умирають просто від голоду в результаті сучасних локальних і регіональних конфліктів.

Крім поняття „екоцид” для позначення негативного впливу війн на навколишнє середовище в науковій літературі використовуються й такі терміни, як „террацид”, „біоцид”, „екологічна війна”, „геофізична війна”, „метеорологічна війна”.

Серед цих термінів „екологічна війна”, мабуть, найбільше повно відбиває суть процесу. Цей термін широко використовується після в'єтнамської війни, у ході якої США вперше у світі застосували найбільш широкий спектр ведення екоциду. Дані по цій війні найбільш доступні й, на наш погляд, відбивають особливості сучасного екоциду в локальних війнах.

Екологічна війна, як показали події у В'єтнамі, – це війна з дуже різноманітними засобами з метою знищення лісових й агроекологічних систем, ліквідації господарства та умов повсякденного життя на великих просторах. Екологічна війна часом приводить до перетворення територій у пустелі.

Сучасні локальні війни приводять до цілого ряду негативних екологічних наслідків.

1. Наднормативна експлуатація природних ресурсів (у першу чергу нафти, природного газу, вугілля, деревини) приводить до відчуження великих територій, нераціональної експлуатації ресурсів й істотному забрудненню навколишніх територій.

2. Заміновані ділянки, залишки техніки, хімічних речовин, продуктів горіння й високотоксичного палива, істотно скорочують території господарського користування й завдають шкоди середовищу перебування людини. Для позначення цього наслідку війни існує термін „луна війни”. Наприклад, на суші й у море – це велика кількість мін, що не розірвалися та снарядів (у тому числі з хімічною начинкою). Зазвичай до 10% використаних боєприпасів залишаються такими, що не розірвалися. Тільки в Індокитаї виявлено більше 400 тис. американських бомб, що не розірвалися, і 2 млн. снарядів. Внаслідок цього послу встановлення миру тривають людські втрати.

За даними ООН, під час війни в Анголі щотижневі втрати досягали 150- 200 осіб. Міни, крім того, утрудняють користування транспортними шляхами й проведення сільськогосподарських робіт. У Камбоджі один з найтяжких наслідків війни – мінні поля, що займають площу 3,6 тис. км², це паралізує життя в багатьох районах країни. По оцінках експертів, для знешкодження встановлених у країні мільйонів боєприпасів (чисельність населення – 9 млн. осіб) при нинішніх темпах розмінування буде потрібно не одне десятиліття. Щомісяця на мінах підривається до 300 жителів. У країні на 236 громадян доводиться один інвалід – сумно, але це перше місце у світі.

3. Ями від вибухів викликають ерозію й утворення боліт, котрі не лише виводять величезні площі земель із господарського обороту, але й стають резервуарами розведення комах – носіїв заразних захворювань людини й тварин. На території бойових дій у В'єтнамі перебуває 26 млн. бомбових ям.

4. Збройні сили США застосовували отруйні речовини на великих територіях на півдні В'єтнаму, а також у Лаосі й Камбоджі.

У В'єтнамі було розпилено 72 тис. т дефоліанту „ейджент орандж”, що містить 170 кг діоксину. Наслідком цього стала загибель тисяч мирних жителів і знищення тропічних лісів. У результаті застосування дефоліанту постраждало в загальній чисельності 2 млн. осіб, включаючи військовослужбовців США (усього у В'єтнамі загинуло більше 58 тис. американців, тоді як у корейській війні – менш 7 тис., а в бойових діях у зоні Перської затоки в 1990-1991 рр. – 383 осіб).

Для знищення тропічної деревної рослинності у В'єтнамі використалися також потужні бульдозери й спеціальні бомби (масою 6800 кг).

5. Переміщення величезних мас ґрунту викликає зміну біогеохімічного балансу території. Якщо під час Другої світової війни було переміщено 350 млн. м³ ґрунту, то в період в'єтнамської війни – 2 млрд. м³ ґрунту.

Дослідження показують, що такі трансформації приводять до знищення екосистем.

6. До дуже масштабних негативних наслідків відносяться бомбардування та руйнування гідротехнічних споруджень. Так, внаслідок руйнування гітлерівцями при відступі дамб, у Нідерландах було затоплено приблизно 200 тис. га земельних угідь, що стало дійсним нещастям для країни.

А руйнування дамб і гребель тільки в басейні ріки Червоної у В'єтнамі створило погрозу життя для 15 млн. осіб.

7. Метеорологічні війни також широко застосовувалися у В'єтнамі, коли з літаків В-52 розпорошувалися дрібнодісперсні йодисті з'єднання срібла, свинцю й інших речовин, які продовжували в країні несприятливий погодний сезон мусонних дощів. При цьому підйом рік викликав прориви дамб, затоплення полів і руйнування населених пунктів.

8. Небезпечне використання бактеріологічної та хімічної зброї, а також проведення незаконних військово-наукових хімічних і біоексперіментів. В Індокитаї були відзначені випадки застосування хвороботворних мікроорганізмів проти людей і домашньої худоби. Навіть коли така зброя застосовувалася тільки проти свійських тварин, хвороби поширювалися й на людей.

Військово-наукові хімічні та біоексперименти, як правило, – строго секретні операції. Серед них більш-менш більший розголос одержали дії японського секретного підрозділу імператорської армії „Загону-731”. Командування поставило мету перед військовими медичними фахівцями створити суперзброю, здатну вражати генну систему людини. Мова йшла про „расову зброю”, що могло б вибірково впливати на окремі народи. Кінцевим результатом її застосування повинно було стати повільне вимирання певних народів внаслідок порушення або повної ліквідації в них функції відтворення й дестабілізації генної системи. За неповним даними, у результаті досвідів на території Маньчжурії тільки у 1931 р. загинуло 200 тис. чоловік.

Відомо про застосування військами НАТО боєзарядів зі збідненим ураном проти Югославії. Натовські війська провели приблизно 100 бойових операцій і застосували близько 31 тис. снарядів, що містили 110 т збідненого урану. Варто відзначити, що більша частина бомб із урановою начинкою була скинута на ті райони, де в цей час базуються німецькі, нідерландські й турецькі миротворці.

Збіднений уран є радіоактивною речовиною, попадає під категорію хімічної та радіологічної зброї. Як думають деякі фахівці, мікрочастинки, що утворяться при вибуху, осідаючи в легенях, вступаючи в контакт зі шкірою або потрапляючи усередину організму разом з водою і їжею, здатні викликати ракові захворювання за рахунок активного розпаду альфа-частинок.

Велика кількість немовлят з відхиленням від норми відзначена в тих районах Іраку, де під час війни в зоні Перської затоки приблизно були застосовані бомби зі збідненим ураном. Усього під час операції „Буря в пустелі” в Іраку й Кувейті проти танків й укриттів було застосовано 320 т такого урану, що підсилює бронебійну силу снарядів.

9. У результаті ведення локальних війн багато які природоохоронні території стають частиною театру воєнних дій, внаслідок чого порушується їх функціонування та знищуються або ушкоджуються історичні пам'ятники, знижується біологічна й культурна розмаїтість планети. Це відноситься не лише до суші, але й до океану. Наприклад, при вибуху морської міни масою 100 кг у радіусі 44 м гинуть всі представники фауни.

10. Тотальна екологічна деградація – це один із самих складних компонентів локальних війн.

Локальні війни, викликані екологічними причинами – дана проблема як „енвайронменталізм і безпека” загалом сформульована на Стокгольмській конференції у 1972 р.

Екологічні проблеми трансформуються в геополітичний процес.

Виділимо типи війн і критичних ситуацій, породжуваних проблемами користування ресурсами навколишнього середовища й пов'язаних з „сусідським” положенням держав.

1. Зіткнення інтересів держав і транснаціональних корпорацій у зв'язку із правовим урегулюванням використання умов і ресурсів планетарного значення. Тут мова йде насамперед про принципи „Відкритих ресурсів” (проблеми світового клімату) і „Лісової концепції”, рішення про створення яких прийнято на Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро у 1992 р.

2. Протиріччя між державами й етнічними групами в місцях проходження природно-природних рубежів. Ці територіальні утворення можна назвати екогеографічними вузлами міжнародних й етнічних протиріч.

Найбільш гострі проблеми спостерігаються:

- у прикордонних районах з багатими природними ресурсами, особливо нафтою;

- у міждержавних річкових басейнах;

- на гірській території життя „малих” народів (від 200 до 600 млн. осіб на планеті);

- у лісових та пасовищних ареалах.

Багато проблем між країнами накопичено в економічних океанічних зонах, зокрема, між Таїландом і М’янмой, В'єтнамом та Малайзією, між Чилі, Перу та Еквадором, між Японією, Росією та Республікою Корея.

3. Особливо багато критичних ситуацій виникло у зв'язку з водокористуванням. Приблизно 240 великих річкових систем у світі сполучено з національними границями. Дуже складна ситуація із приводу водокористування склалася на Ближньому та Середньому Сході, де практично всі ріки є прикордонними.

Не менш складна ситуація щодо цього спостерігається також в Індостані. Серйозні протиріччя на грані збройних конфліктів існують між Непалом, Індією й Бангладеш по використанню вод рік Брахмапутри й Гангу; між Індією й Пакистаном – із приводу ріки Інду.

4. Систематичні дані про міграції, викликані екологічними причинами, у статистиці відсутні. Окремі факти такі: у результаті екологічних криз і катастроф наприкінці 90-х років минулого століття лише в Буркіна-Фасо та Нігері налічувалося до 1 млн. переміщених осіб у кожній із країн, у Чаді - 0,5, у Мавританії - 0,25, у Малі - 0,2 млн. осіб.

Таким чином, війни, крім винищування людських життів, приводять до серйозних руйнувань природи. У ході бойових дій знищується тваринний і рослинний мир, руйнується структура ґрунту, отруюються водні басейни. Процес мілітаризації приводить до руйнування навколишнього середовища, що катастрофічно прискорюється. Гонка озброєнь вимагає величезних витрат сировинних й енергетичних ресурсів, що лягає важким тягарем на суспільство й збільшує навантаження на природу.