Висновки

...У нас вже достатньо зброї, щоб улаштувати 600 тисяч Хіросім та 2400 таких війн, як Друга Світова.

Б.Шнейдер,

експерт по контролю над озброєнням держдепартаменту США,1982 г.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали: яка зброя буде застосована в третій світовій війні? Учений відповів, що цього він не знає, але в четвертій світовій війні, на його думку, єдиною зброєю буде кам'яна сокира.

Із всіх багатств на землі самим дорогоцінним є люди, їх життя й здоров'я. Можна відшкодувати грошові втрати та відновити зруйновані матеріальні цінності, але неможливо повернути відняті війною життя. Кожна війна завдає непоправної шкоди людству. Вона приводить до загибелі найбільш працездатної частини населення, що за віком і своїми творчими можливостями становить цвіт кожної нації.

Вчені-історики у свій час підрахували (правда, досить приблизно), скільки військових конфліктів пережило людство за свою історію. У результаті в науковому обігу з'явилася цифра – більше 5000. І, за всю відому історію людства, було приблизно лише триста років, коли на планеті не велося жодної війни.

За період з 1600 р. по 1945 р. лише у 20 найбільш великих війнах на полях боїв у Європі загинуло тільки військовослужбовців, за різними оцінками, від 40 до 50 млн. чоловік (без обліку втрат серед мирного населення). Загальне ж число всіх загиблих у основних європейських війнах і конфліктах склало, за самими обережними підрахунками, близько 80 млн. чоловік. До них відносяться, головним чином, так звані прямі жертви війни, тобто насамперед бойові втрати на полях боїв. У той же час ці цифри далеко не повністю враховують такі категорії прямих жертв війни, як військовослужбовці, що загинули у полоні, і жертви терору серед мирного населення. Наведені дані не враховують також непрямі жертви війни, тобто втрати серед цивільного населення від голоду, хвороб і позбавлень, викликаних війною.

Число людських життів, загублених у Другій Світовій війні, склало майже 70 % загального числа загиблих під час війн у Європі за період з 1600 р. по 1945 р. Середньорічне число загиблих (9,2 млн. чоловік) у 4,2 рази перевищило відповідний показник Першої світової війни та майже у 200 разів – показник війн, що мали місце за весь період з 1600 р. по 1900 р. Загальне число жертв, включаючи вбитих, загиблих від голоду, хвороб і повітряних бомбардувань (з урахуванням цивільного населення), досягло у Другій Світовій війні, за офіційними даними, приблизно 55 млн. чоловік (це тільки по Європі), що у 2,2 рази перевершує число жертв Першої світової війни.

За кількістю людей, які гинули щодня (у середньому), Друга світова війна перевершила Кримську (1853-1856 рр.) у 119 разів, російсько-японську (1904-1905 рр.) – у 60 і Першу Світову – у 2,6 рази. У той період почали особливо різко зростати безповоротні бойові втрати, що стають ще більш значними по мірі збільшення чисельності збройних сил окремих держав.

Озброєння та війна – це завжди великі витрати матеріальних ресурсів для кожної країни-учасниці. Частка прямих військових витрат у державному бюджеті становила у війнах XIX ст. у середньому близько 14 %, у роки Першої світової війни вона зросла по окремих країнах у 2,5-3 рази, а у Другій Світовій війні – вже у 3-5 разів. Частка прямих військових витрат у державному бюджеті в період Другої світової війни склала в США 86,2 %, у Великобританії – 81,6 %, у Німеччині – 81% (1943/44 фін. рік).

Після закінчення Другої світової війни бюджетні витрати на фінансування військових потреб продовжували швидко зростати. У 60-х роках ХХ ст. стали швидко збільшуватися військові витрати держав Азії, Африки та Близького Сходу. Великий вплив на рівень військових витрат цих країни справили локальні війни та збройні конфлікти, політика правлячих кіл деяких держав, що розвиваються. У результаті відбувся деякий перерозподіл військових витрат між окремими географічними регіонами миру. З розрахунку на душу населення, загальні світові військові витрати вже у 1978 р. склали близько 41 долара США, проте по регіонам вони сильно коливаються. Так, в країнах Північної Америки цей показник складав 481 долар США, Європи – 204, Близького Сходу – 250, Океанії – 165, Африки та Латинської Америки – 20, Азії – 10. На даний момент ці показники значно зросли.

У роки, що передували Першій Світовій війні (1898-1913 рр.), було розв'язано або спровоковано більше 40 локальних війн і конфліктів. У період між Першою та Другою світовими війнами (1918-1938 рр.) їх велося вже 80, тобто по 4 на рік, а після Другої світової війни їх число до кінця 70-х рр. склало понад 200 (включаючи 120 найбільш серйозних і кровопролитних). Характерною рисою локальних війн у 40-70-х рр. XX ст. стало те, що вони були одним з найважливіших інструментів таємної збройної боротьби чужими руками між двома наддержавами і їх союзниками в умовах біполярного світу.

За деяким даними, загальні людські втрати у всіх локальних війнах і збройних конфліктах такого роду, розв'язаних або спровокованих двома політичними системами, які суперничали за вплив у світі, після Другої світової війни до кінця 70-х рр. ХХ ст., склали 20-22 млн. чоловік, у тому числі окремі країни втратили: Індія та Пакистан – 10 млн., Корея – 1,7 млн., В'єтнам – 3 млн., Алжир – 0,9 млн., Бангладеш – 3,5 млн., Індонезія – 1 млн., Конго – 0,5 млн., Нігерія – 0,5 млн. чоловік. Жертви серед цивільного населення у цих локальних війнах і конфліктах після Другої світової війни склали майже таке ж число.

Міжнародні відносини у першій половині 1980-х рр. характеризувалися конфронтацією та нестримною гонкою озброєнь. У першу чергу в наростанні міжнародної напруги найбільшу роль грали дві наддержави СРСР і США. Деякі заходи, що вживалися урядами цих країн, приводили до наростання агресії у світі та створення військових конфліктів. У деяких країнах втручання СРСР і США у внутрішні справи приводило до їх протистояння. Під кінець 80-х рр. ХХ ст. це протистояння досягло критичного стану. У 1983 році США заявили про програму "СОІ" (часткове винесення протиракетної зброї у космос, концепція „зоряних війн”), почали розміщення ракет середньої дії в Європі. СРСР розробляв аналогічну військово-космічну програму, що ще більше загострювало гонку озброєнь.

Така політика примушувала парламенти країн щоразу збільшувати військову частку в бюджетах практично всіх країн миру: США витрачали в ці роки в середньому 5-5,5 % держбюджету, найбідніший африканський регіон - до 3 %, а СРСР - до 13 %. Така значна частина військових витрат СРСР пояснюється тим, що він фактично фінансував озброєння ОВД та більшість просоціалістичних режимів країн „третього світу”.

Доядерне мислення втратило своє значення 6 серпня 1945 р. Наступила ера ядерної зброї. У середині 80-х рр. ХХ ст. настав час останнього загострення біполярного миру. Соціалістичні країни та СРСР продовжували зміцнювати й озброювати просоціалістичні режими в Азії та Африці. Проте, основним принципом відносин між ворогуючими сторонами було взаємне ядерне стримування з одночасним залякуванням супротивника новими видами зброї. Змагання СРСР і США в гонці озброєнь послабляло обидві держави, але все-таки більше постраждала економіка СРСР. СРСР став не здатним фінансувати країни ОВД, що тривалий час відігравали роль „санітарного кордону” між Сходом і Заходом. Держави – члени ОВД теж не могли, та й не бажали, і надалі підтримувати членство в ОВД. Руйнувалася сама система соціалізму, тому потреба у існуванні ОВД відпала.

У жовтні 1989 р. берлінці зруйнували ненависний їм символ – бетонну стіну, що розділяла німецьку націю. У жовтні 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини, що, по суті, стало приєднанням НДР до більш розвиненої в економічному і політичному плані ФРН. НДР перестала існувати, не доживши 4 днів до свого 41-річчя. Ця подія мала епохальне значення не тільки для громадян ФРН, а й для світової історії. Вперше об'єднання такої держави, як Німеччина, проходило без війн. Вперше європейська держава народилася у результаті згоди європейських держав, насамперед США та Канади.

В листопаді 1990 р. у Парижі держави НАТО і ОВД підписали спільну Декларацію про партнерство і співробітництво. У 1991 р. було прийнято рішення про розпуск ОВД. „Холодна війна” між державами завершилась, припинилась біполярність, а людство зітхнуло з полегшенням

Зміни в загальній міжнародній геополітичній ситуації прискорили докорінні перетворення країн соціалістичного табору. Демократизація суспільства послабила СРСР, і у грудні 1991 р. він припинив своє існування.

Можна стверджувати, що планетарна міжнародна система від закінчення Другої світової війни аж до початку дев'яностих років ХХ ст. характеризувалася наявністю двох головних конфліктних ліній, або „осей”, що розділяли, з одного боку, Захід і Схід (ідеологічне, політичне, воєнно-стратегічне протиборство), а з іншого боку – Північ і Південь (тобто економічно відсталі та розвинені країни). Наприкінці ХХ ст. світ переживав зміну епох, завершення одного історичного періоду та вступ у якісно нову фазу свого розвитку. Про це свідчили процеси, що відбувалися у загальнопланетарному масштабі. Серед таких змін у міжнародних відносинах на зламі сторіч можна виділити наступні:

- Остаточно розпався євроцентристський світ і почало формуватися нове світове співтовариство загальнопланетарного масштабу.

- Закінчилася „холодна війна”, зникло глобальне протистояння „капіталізм-соціалізм”, розпався СРСР. Завершилося протистояння по лінії „Схід-Захід”.

- На карті світу з'явилися нові держави, відбулися революційні зміни у Центральній Європі. Об'єдналася Німеччина, була зруйнована Берлінська стіна, що розділяла Європу на два табори, Радянський Союз вивів свої війська зі Східної Європи.

Проте проблема військового протистояння у світі залишилася невирішеною. ООН всупереч очікуванням, не стала центром нової системи, оскільки не мала дієвого механізму контролю виконання прийнятих нею рішень. У 90-ті роки XX ст. у термінології ООН з'явилися і все частіше почали діяти нові поняття – „примус до миру”, „гуманітарні операції ”, правомірність яких обґрунтовується статтею 42 Статуту ООН.

При цьому у світі ще зберігся потенціал як для поляризації сил, так і для внутрішніх конфліктів національного, етнічного і релігійного характеру. Неможливість врегулювати ці конфлікти (Близький Схід, Югославія, Чечня, Камбоджа) традиційними політичними і навіть воєнними засобами з кінця ХХ ст. стала новою реалією світу. За даними ООН, після падіння Берлінської стіни у світі відбулося 82 конфлікти. Проте, лише третина з них мали міждержавний характер, а 79 були громадянськими війнами. Тільки з 1945-го по 2000 рік відбулося 50 великих локальних війн і більше 400 збройних конфліктів, що забрали життя більше 30 млн. чоловік. За деяким даними, на їх ведення було витрачено близько 10 трлн. доларів США. Зараз на земній кулі щорічно спалахує, в середньому, тридцять військових конфліктів.

На відміну від часів системного протистояння і протиборства між НАТО і ОВД, США та СРСР, військовий вимір безпеки наприкінці ХХ ст., принаймні на глобальному рівні, втратив домінантну вагу. Загальною тенденцією цивілізаційного процесу наприкінці ХХ ст., як і в попередні часи, стала взаємодія протилежних і взаємопов'язаних процесів і явищ. Цю тенденцію слід розглядати у подвійному контексті: глобалізації міжнародних відносин і „посилення нових відмінностей”, тобто локалізації. Таким чином, міжнародне середовище „після холодної війни” змінилося не настільки, щоб з'явилися підстави стверджувати про радикальне поліпшення загальної системи відносин у межах світового співтовариства націй та інтеграційних формувань. Триває боротьба протилежних світоглядів, політичних платформ, ідеологій і конфесій. Зберігала свою значущість проблема поділу світу на два полюси. Замість нещодавньої боротьби соціалізму і капіталізму почали відбуватися протистояння демократії та шовінізму; боротьба суспільних сил, котрі виступали за верховенство прав і свобод людини, та політичних партій і рухів, що сповідували расизм, людиноненависництво тощо.

Отже, XX ст. залишило чимало трагічних сторінок в історії людства. До найбільших міжнародних злочинів належить перша і друга світова війни, акти агресії проти миру меншого, локального масштабу та всі форми їх підготовки, а також воєнні злочини і злочини проти людства, їх було кодифіковано Статутом Нюрнберзького трибуналу, принципи якого схвалила 11 вересня 1946 року Генеральна Асамблея ООН. Нюрнберзький, а згодом і Токійський процеси над головними воєнними злочинцями - перші в історії суди такого типу. Аналогічне завдання було поставлене перед створеним у Гаазі Міжнародним кримінальним трибуналом: він мав визначити міру покарання воєнних злочинців з колишньої Югославії.

Наприкінці XX – на початку XXI ст. головне значення у світі почало здобувати загострення у відносинах між розвиненими країнами, де панують право та матеріальний добробут, і країнами „третього світу” з їх економічними та екологічними кризами, фінансовою, політичною нестабільністю, до яких додаються релігійний екстремізм, наркобізнес і тероризм.

Стало очевидним, що однією з найнебезпечніших проблем сучасного світу став міжнародний тероризм, що поступово трансформувався від національного або регіонального до світового рівня. Він став наднаціональним, без кордонів, жорстоким та „впливовим” тиском на розвинені країни. Навіть наддержава – США, з її економічним і військовим потенціалом, виявилася непідготовленою до цього. Історія країни розділилася на два періоди – до 11 вересня 2001 року і після. Проте, бомбардуваннями та терористичними актами не вирішити проблеми бідності, безробіття, етнічного протистояння, відсутності реальної перспективи економічного розвитку тощо. Від війни страждають мільйони мирних людей, що у свою чергу тільки підсилює невдоволення мас, заганяє в глухий кут проблеми, а як наслідок підживлює тероризм.

Характер зброї на сучасному етапі не залишає жодній державі надії захистити себе військово-технічними засобами та навіть самою потужною обороною. Безпека будь-якої держави не може нескінченно будуватися на страху перед відповідним ударом, на доктринах „стримування” або „залякування”. Уже на початку останніх десятиліть ХХ ст. з'явилося усвідомлення, що виграти гонку озброєнь, як і саму ядерну війну, не можна. У світі накопичена така кількість зброї небаченої раніше руйнівної сили, що приведення її в дію може знищити все живе на планеті.