Положення про закони та звичаї сухопутної війни Відділ I. Про воюючих Глава I. Про тих, хто визнається воюючими (сторонами)

Стаття 1

Військові закони, права та обов'язки застосовуються не тільки до армії, але також для ополчення та добровольчих загонів, якщо вони задовольняють всім нижченаведеним умовам:

1) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

2) мають певний і виразно видимий здалеку відмітний знак;

3) відкрито носять зброю і

4) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.

Ополчення або добровольчі загони в тих країнах, де вони становлять армію або входять у її склад, розуміються під найменуванням армії.

Стаття 2

Населення незайнятої території, що при наближенні ворога добровільно візьметься до зброї для боротьби з військами, що вторгаються, і яке не мало часу влаштуватися, відповідно до статті 1 буде визнаватися в якості воюючого, якщо буде відкрито носити зброю та буде дотримуватися законів і звичаїв війни.

Стаття 3

Збройні сили воюючих сторін можуть складатися із тих, хто воює і не воює. У випадку захоплення ворогом як ті, так і інші користуються правами військовополонених.

Глава II. Про військовополонених *

Стаття 4

Військовополонені перебувають під владою ворожого Уряду, а не окремих осіб або загонів, що взяли їх у полон. З ними слід поводитися людяно. Усе, що належить їм особисто, за винятком зброї, коней і військових паперів, залишається їх власністю.

Стаття 5

Військовополонені можуть перебувати в місті, фортеці, таборі або якому-небудь іншому місці із зобов'язанням не віддалятися за відомі певні границі; але саме ув’язнення може бути застосоване до них лише як необхідна міра безпеки та винятково поки існують обставини, що викликають цю міру.

Стаття 6

Держава може залучати військовополонених до робіт згідно з їх чином і здібностями, за винятком офіцерів. Роботи ці не повинні бути занадто важкими і не повинні мати ніякого відношення до воєнних дій. Військовополоненим може бути дозволено працювати на державні установи, за рахунок приватних осіб або особисто від себе.

Роботи, виконані для Держави, оплачуються за розрахунками цін, що існують для чинів місцевої армії, за виконання тих же робіт, а якщо такого розрахунку немає, то за цінами, відповідними виконаним роботам. Якщо роботи виконуються для державних установ або за рахунок приватних осіб, то умови їх визначаються за згодою з військовою владою. Заробіток полонених призначається на поліпшення їх становища, а залишок видається їм при звільненні, за винятком витрат по їх утриманню.

Стаття 7

Утримання військовополонених покладається на Уряд, під владою якого вони перебувають.

Якщо між воюючими (сторонами) не укладено особливої угоди, то військовополонені користуються такою же їжею, приміщенням та одягом, як війська Уряду, що взяв їх у полон.

Стаття 8

Військовополонені підкоряються законам, указам і розпорядженням, що діють в армії Держави, у владі якої вони перебувають. Будь-яка непокора з їх боку надає право на застосування до них необхідних мір строгості.

Особи, що бігли з полону та затримані раніше, ніж встигнуть приєднатися до своєї армії, або раніше, ніж покинуть територію, зайняту армією, що взяла їх у полон, підлягають дисциплінарним стягненням.

Військовополонені, що вдало зробили втечу та знову взяті в полон, не підлягають ніякому стягненню за свою колишню втечу.

Стаття 9 **

Кожен військовополонений зобов'язаний на поставлені йому питання оголосити своє дійсне ім'я та чин, і у випадку порушення цього правила він піддається обмеженню тих переваг, які надані військовополоненим його розряду.

Стаття 10

Військовополонені можуть бути звільнені під слово честі, якщо це дозволяється законами їх країни, і в такому випадку зобов'язані з порукою особової своєї честі сумлінно виконати прийняті ними на себе зобов'язання як відносно власного Уряду, так і Уряду, що взяв їх у полон. У цьому випадку їх власний Уряд зобов'язується не вимагати, не приймати від них ніяких послуг, противних даному ними слову.

Стаття 11

Військовополонений не може бути примушений до звільнення під слово честі; рівно як і ворожий Уряд не зобов'язаний давати згоду на прохання полоненого про звільнення його під слово честі.

Стаття 12

Кожен військовополонений, відпущений під слово честі, а потім знову взятий при діях зі зброєю в руках проти того Уряду, перед яким він зобов'язався честю, або проти союзників останнього, губить права, надані військовополоненим, і може бути відданий суду.

Стаття 13

Особи, що супроводжують армію, але не належать до її складу, такі як: газетні кореспонденти і репортери, маркітанти, постачальники, у тому випадку, коли будуть захоплені ворогом і коли останній буде вважати корисним затримати їх, користуються правами військовополонених, якщо тільки мають посвідчення від військової влади тієї армії, яку вони супроводжували.

Стаття 14

З початком воєнних дій у кожній з воюючих Держав, а також і у нейтральних Державах у тому випадку, якщо вони прийняли на свою територію воюючих, засновується довідкове бюро про військовополонених. Це бюро, що має призначенням давати відповіді на всі запити, що стосуються військовополонених, одержує від різних підлеглих установ всі відомості щодо затримання та переміщення, звільнення під слово честі, обмін, втечі, надходження в госпіталь, смерть, а також інші відомості, необхідні для складання та своєчасного виправлення іменної картки про кожного військовополоненого. Бюро зобов'язано заносити на неї номер, ім'я й прізвище, вік, місце народження, чин, військову частину, день і місце захоплення в полон, ув’язнення, одержання ран і смерть, а також всі особливі зауваження. Іменна картка передається Уряду іншої воюючої (сторони) після укладання миру.

Довідкове бюро зобов'язано так само збирати й зберігати в одному місці, а також пересилати за приналежністю всі речі, що служать для особистого користування, цінності, листи тощо, що будуть знайдені на полі бою або залишаться після полонених, звільнених під слово честі, обміняних, тих, хто вбіг або помер в госпіталях і польових лазаретах.

Стаття 15

Товариства для надання допомоги військовополоненим, належним чином засновані за законами їх країни та маючі завданням бути посередниками у справах благодійності, а також і їх законно вповноважені агенти для найбільш успішного виконання своєї людяної діяльності будуть користуватися всіма полегшеннями з боку воюючих (сторін) у рамках, обумовлених військовими вимогами та адміністративними порядками.

Уповноважені цих товариств допускаються для роздачі допомоги у місця знаходження полонених, так само як і на пункти зупинок військовополонених, що повертаються на батьківщину, за умов пред'явлення іменного дозволу, виданого військовою владою, і надання письмового зобов'язання підкорятися всім її розпорядженням, що стосуються порядку і безпеки.

 Стаття 16

Довідкові бюро звільняються від сплати вагового збору. Листа, перекази, грошові суми, так само як і поштові посилки, що адресовані військовополоненим або відправляємі ними, звільняються від всіх поштових зборів як у країнах відправлення і призначення, так і у проміжних країнах.

Пожертвування й допомога речами, що надсилаються для військовополонених, звільняються від всіх митних та інших зборів, так само як від перевізної плати по залізницях, що знаходяться під казенним керуванням.

Стаття 17

Військовополонені офіцери одержують оклад, на який мають право офіцери того ж рангу країни, де вони затримані, за умов відшкодування такої витрати їх Урядом.

Стаття 18

Військовополоненим надається повна воля відправлення релігійних обрядів, не виключаючи і присутності на церковних богослужіннях за їх обрядами, за єдиної умови дотримання запропонованих військовою владою заходів порядку і безпеки.

Стаття 19 

Духівниці військовополонених приймаються на зберігання та складаються на тих же підставах, як і заповіти військовослужбовців місцевої армії. Того ж правила дотримуються щодо свідчень про смерть, так само як і щодо поховання військовополонених, причому приймаються до уваги їх чин і звання.

Стаття 20

При підписанні миру відсилання військовополонених на батьківщину повинно бути зроблено якнайшвидше.