- •О.І. Захарчук
- •Практикум
- •Чернівці
- •Передмова
- •Передмова
- •Робоча навчальна програма з медичної біології
- •Структура робочої навчальної програми
- •1. Мета та кінцеві цілі вивчення дисципліни
- •Опис структурованого навчального плану з дисципліни “Медична біологія” для студентів медичних факультетів за спеціальностями “Лікувальна справа” і “Педіатрія”
- •2. Міжпредметна інтеграція
- •4. Опис кожного модуля дисципліни
- •4.2. Орієнтовна структура залікового кредиту модуля 1. Біологічні особливості життєдіяльності людини Змістовий модуль 1 “Молекулярно-клітинний рівень організації життя”
- •4.2. Орієнтовна структура залікового кредиту модуля 2.
- •4.3. Тематичний план лекцій
- •4.5. Види самостійної роботи студентів
- •Модуль 3. Популяційно-видовий, біогеоценотичний і біосферний рівні організації життя
- •Змістовий модуль 8. Взаємозв’язок індивідуального та історичного розвитку. Біосфера та людина
- •4.2. Орієнтовна структура залікового кредиту модуля 3. Популяційно-видовий, біогеоценотичний і біосферний рівні організації життя
- •4.3. Тематичний план лекцій
- •4.5. Види самостійної роботи студентів
- •4.6. Перелік індивідуальних завдань:
- •Модуль 2. Організмовий рівень організації життя. Основи генетики людини Змістовий модуль 2. Закономірності спадковості та мінливості
- •Змістовий модуль 4. Біологія індивідуального розвитку
- •Змістовий модуль 5. Медико-біологічні основи паразитизму. Медична протозоологія
- •Змістовий модуль 6. Медична гельмінтологія
- •Змістовий модуль 7. Медична арахноентомологія
- •Змістовий модуль 8. Взаємозв’язок індивідуального та історичного розвитку. Біосфера та людина
- •4.8. Перелік препаратів, які необхідно визначати під час підсумкового контролю засвоєння знань із дисципліни
- •5. Засоби та форми проведення початкового, поточного та підсумкового контролю
- •6. Оцінювання рівня підготовки студентів з дисципліни “Медична біологія”
- •6.1 Методика проведення підсумкових контрольних занять з медичної біології по завершенню модулів для студентів і курсу медичного факультету за спеціальностями “лікувальна справа”, “педіатрія”
- •6.2. Методика оцінювання знань студентів і курсу медичного факультету за спеціальностями “лікувальна справа”, “педіатрія” з медичної біології
- •7. Розподіл балів, присвоюваних студентам при вивчені модулів: модуль 1
- •Модуль 2
- •Модуль 3
- •9. Рекомендована література: Основна література
- •Додаткова література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Рівні організації живої матерії
- •Основні ознаки живої матерії
- •Основні методи біологічних досліджень
- •Правила роботи з мікроскопом
- •Можливі помилки при роботі з мікроскопом
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Р ис. 11. Зерна крохмалю в клітинах різних рослин:
- •(Листок тютюну):
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Хід роботи
- •Фарбування слинних залоз
- •Помилки приготування препарату
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Р ис. 20. Електронна мікрофотографія клітини підшлункової залози:
- •Р ис. 24. Форми хромосом людини в метафазі:
- •Самостійна навчально-дослідницька робота
- •Тестовий контроль
- •1. Виберіть найбільш вірний варіант відповіді:
- •Література
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Властивості генетичного коду:
- •Генетичний код (іРнк)
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Синтез білка
- •Оперон, його будова і функція
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Способи поділу соматичних клітин
- •Клітинний цикл та його періоди – інтерфаза
- •Порушення, які виникають у мітозі, їх наслідки
- •Соматичні мутації
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Пояснення до завдання
- •II Рис. 36. Спермато- й оогенез:
- •Теми наукових рефератів:
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Хід роботи
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Студент повинен знати:
- •Студент повинен вміти:
- •Методика проведення контролю модуля 1
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Домінантні і рецесивні ознаки в людини
- •Домінантні ознаки
- •Рецесивні ознаки
- •Гомозиготні, гетерозиготні й гемізиготні організми
- •Закономірності успадкування ознак, розроблені г. Менделем
- •Правило одноманітності потомства у разі схрещування гомозиготних батьків
- •Правило розщеплення ознак у разі схрещування гетерозиготних організмів
- •Закон “чистоти гамет”
- •Правило незалежного розщеплення і вільного комбінування неалельних генів
- •Умови прояву законів г.Менделя
- •Автосомно-домінантний тип успадкування
- •Автосомно-рецесивні менделюючі ознаки в людини
- •Статистичний характер законів спадковості г.Менделя та їх цитологічні основи
- •Відхилення при розщепленні від типових кількісних співвідношень, встановлених г. Менделем, та їх причини
- •Проміжний характер успадкування, неповне домінування
- •Аналізуюче схрещування
- •Летальні гени
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Взаємодія алельних генів
- •Взаємодія неалельних генів
- •Кількісна та якісна специфіка прояву генів в ознаках. Поняття про пенетрантність, експресивність, плейотропію
- •Імуногенетика
- •Множинні алелі
- •Успадкування груп крові ав0 і резус-належності
- •Взаємодія алельних генів
- •Взаємодія неалельних генів
- •Кількісна та якісна специфіка прояву генів в ознаках. Поняття про пенетрантність, експресивність, плейотропію
- •Імуногенетика
- •Захворювання, пов’язані із недостатністю гуморальних факторів імунітету
- •Захворювання, пов’язані переважно з недостатністю клітинних факторів імунітету
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •1. Визначити групу донорської крові за системою ав0.
- •Оцінка результатів реакції ізогемаглютинації
- •Тестовий контроль
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Хромосомна теорія спадковості
- •Кросинговер як генетична закономірність
- •Хромосомна карта, її зміст, значення
- •Позаядерна спадковість та її значення
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Способи визначення статі:
- •Зчеплені зі статтю спадкові хвороби
- •Рецесивне успадкування, зчеплене зі статтю
- •Балансова теорія визначення статі
- •Розвиток статі і його порушення
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Мінливість організмів, її значення
- •Модифікаційна мінливість і її роль у патології
- •Статистичні закономірності модифікаційної мінливості
- •Норма реакції генетично-детермінованих ознак
- •Фенокопії, механізм їх виникнення
- •Мутаційна мінливість і її роль у патології людини
- •Генні, хромосомні, геномні мутації
- •Класифікація мутацій
- •Соматичні і генеративні мутації
- •Загальні властивості мутацій
- •Мутагенез і репарація днк
- •Мутагенні чинники
- •Комбінативна мінливість і її механізми
- •Біотехнологія. Генетична та клітинна інженерія. Клонування організмів
- •Закон гомологічних рядів м.І.Вавилова в спадковій мінливості
- •Генетична небезпека, забруднення навколишнього середовища мутагенними чинниками
- •Екологічні і медико-біологічні наслідки аварії на Чорнобильській аес
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Цитогенетичний метод
- •Методика вивчення каріотипу людини, складання каріограми
- •Денверська класифікація хромосом
- •Метод вивчення статевого хроматину
- •Метод дослідження статевого хроматину за Сандерсоном
- •Генеалогічний метод
- •Методика складання родоводів, аналіз
- •У генеалогічному методі антропогенетики:
- •Особливості родоводів за різних типів успадкування
- •Популяційно-статистичний метод
- •Близнюковий метод
- •Метод дерматогліфіки
- •Дерматогліфічні особливості в осіб з хромосомними порушеннями
- •Біохімічні методи
- •Онтогенетичний метод
- •Метод моделювання
- •Імунологічний метод
- •Еритроцитарні фактори
- •Резус-фактор
- •«Сімейні» і «загальні» антигени
- •Генетика соматичних клітин
- •З утворенням гетерокаріонів
- •Принципи геномної дактилоскопії
- •Самостійна навчально – дослідницька робота
- •Тестовий контроль
- •Література
- •Практичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Цитогенетичний метод
- •Методика вивчення каріотипу людини, складання каріограми
- •Метод вивчення статевого хроматину
- •Метод дослідження статевого хроматину за Сандерсоном
- •Генеалогічний метод
- •Методика складання родоводів, аналіз
- •У генеалогічному методі антропогенетики:
- •Особливості родоводів за різних типів успадкування
- •Популяційно-статистичний метод
- •Близнюковий метод
- •Методика вивчення каріотипу людини, складання каріограми
- •Хромосомні хвороби, механізми їх виникнення та принципи лабораторної діагностики
- •Хромосомні хвороби, пов’язані зі зміною кількості і структури автосом Синдром Дауна
- •Синдром Патау
- •Синдром Едвардса
- •Синдром «котячого крику» (синдром 5р–)
- •Хромосомні хвороби, пов’язані зі зміною кількості статевих хромосом Синдром Клайнфельтера
- •Синдром Шерешевського-Тернера
- •Синдром трисомії х (ххх)
- •Синдром полісомії за y-хромосомою
- •Мікроцитогенетичні синдроми
- •Євгеніка
- •Самостійна навчально-дослідницька робота
- •Тестовий контроль
- •13. Для якої хвороби характерний каріотип 47 (ххх)?
- •14. Для якої хвороби характерний каріотип 49(хххху)?
- •15. Хто є засновником євгеніки?
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Класифікація уроджених хвороб обміну речовин (генних захворювань)
- •Спадкові хвороби білкового обміну Алькаптонурія
- •Гістидинемія
- •Гомоцистинурія
- •Хвороба “кленового сиропу”
- •Фенілкетонурія (фку)
- •Цистинурія
- •Порушення обміну вуглеводів Галактоземія
- •Глікогенози
- •Фруктоземія
- •Спадкові хвороби обміну сполучної тканини Хвороба Марфана
- •Спадкові хвороби обміну ліпідів
- •Хвороба Німанна-Піка
- •Хвороба Тея-Сакса
- •Хвороба Гоше
- •Хвороба Фабрі
- •Спадкові хвороби мінерального обміну Хвороба Вільсона-Коновалова
- •Спадкові хвороби з невиявленим первинним біохімічним дефектом
- •Муковісцидоз
- •Самостійна навчально – дослідницька робота
- •Тестовий контроль
- •15. Імовірність народження дитини з фенілкетонурією в родині, в якій мати хвора, а батько гомозиготний за нормальним алелем, становить:
- •ЛіТература
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Основні завдання медико-генетичного консультування:
- •Показання для медико-генетичного консультування:
- •Етапи медико-генетичного консультування
- •Оцінка обтяжливих чинників
- •Скринінг-програми з виявлення спадкових хвороб обміну речовин
- •Пренатальна діагностика спадкової патології
- •Інвазивні методи дослідження в пренатальній діагностиці
- •Неінвазивні методи дослідження в пренатальній діагностиці
- •Пренатально діагностовані форми спадкової та уродженої патології
- •Самостійна навчально-дослідницька робота
- •Задачі на складання й аналіз родоводів
- •Тестовий контроль
- •Література
- •З аняття (підсумкове)
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Література
- •П рактичне заняття
- •Технологічна карта заняття:
- •Методика проведення заняття
- •Заняття і
- •Заняття іі
- •Явище ембріональної індукції
- •(Явище ембріональної індукції) Післяембріональний розвиток, його етапи і типи у тварин
- •Тератогенез, тератогенні фактори середовища
- •Перелік тем, які виносяться на підсумкове заняття:
- •Теми наукових рефератів:
- •Самостійна навчально-дослідницька робота:
- •Тестовий контроль
- •Література
Технологічна карта заняття:
- підготовчий етап (контроль початкового рівня підготовки) 10 хв;
- основний етап (самостійна навчально-дослідницька робота) 50 хв;
- заключний етап (контроль кінцевого рівня підготовки;
підведення підсумків заняття) 30 хв.
Методика проведення заняття
Розглянути теоретичні питання:
1. Характеристика нуклеїнових кислот: будова, просторова
організація, видова специфічність, роль у зберіганні
та перенесенні спадкової інформації. 10 ІІ
2. Реплікація, самокорекція і репарація ДНК. 20 ІІ
3. Ген як одиниця генетичної функції. Сучасна
концепція гена. 10 ІІ
4. Організація генів еукаріотів у хромосомах. Гени
структурні, регуляторні, тРНК, рРНК. 15 ІІ
5. Молекулярна організація генів еукаріотів. 20 ІІ
6. Функціональні характеристики гена. Мобільні
генетичні елементи. 15 ІІ
7. Генетичний код, його основні принципи і властивості. 30 ІІ
Пояснення до завдання
Нуклеїнові кислоти (від лат. nucleus – ядро) – природні, високо-молекулярні органічні сполуки, що забезпечують зберігання та передачу спадкової (генетичної) інформації в живих організмах. Вперше описані в 1869 році швейцарським біохіміком Ф.Мішером при вивченні хімічної природи клітинних ядер. У природі існують нуклеїнові кислоти двох типів, що відрізняються за складом, будовою та функціями: дезоксирибонуклеїнова (ДНК) і рибонуклеїнова (РНК). В еукаріотичних клітинах основна частина ДНК зосереджена в ядрі (хромосомах) і лише невелика її кількість міститься в мітохондріях і пластидах. РНК міститься в ядрі (ядерці), а також у цитоплазмі, рибосомах, мітохондріях, хлоропластах. Молекули нуклеїнових кислот – довгі ланцюги (рис.22), що складаються з багатьох тисяч нуклеотидів. До складу нуклеотидів молекули ДНК входять азотисті основи: аденін (А), гуанін (Г), тимін (Т), цитозин (Ц); вуглевод дезоксирибоза і залишок фосфорної кислоти. До складу нуклеотидів молекули РНК входять три азотисті основи, такі ж, як у ДНК (А, Г, Ц), однак замість тиміну (Т) ДНК, у РНК наявна близька за будовою азотиста основа урацил (У), вуглевод рибоза і залишок фосфорної кислоти. Молекула ДНК складається із двох ланцюгів нуклеотидів. Азотисті основи сполучаються за принципом комплементарності: проти А одного ланцюга завжди знаходиться Т іншого ланцюга, а проти Г одного ланцюга – завжди Ц іншого. На відміну від ДНК, молекула РНК – менша за розмірами одноланцюгова спіраль. У прокаріотичних та еукаріотичних клітинах є три основні типи РНК: інформаційна, або матрична РНК (іРНК, або мРНК), транспортна РНК (тРНК), рибосомальна РНК (рРНК), які відрізняються за формою та розмірами молекул, функціями.
Властивості нуклеїнових кислот:
молекула ДНК здатна до самоподвоєння (реплікація або редуплікація, або авторепродукція);
РНК не здатна до реплікації (крім РНК так званих реовірусів);
контроль біосинтезу специфічних білків у клітині (як структурних, так і ферментів);
впливають на обмін речовин.
ДНК виконує такі функції: хімічна основа хромосомного генетичного матеріалу (гена); бере участь у синтезі РНК та ДНК; несе інформацію про структуру білків.
Біологічна роль ДНК полягає у зберіганні, реалізації генетичної інформації протягом життя клітини, передачі спадкової інформації від материнських до дочірних клітин, від батьків до нащадків.
РНК виконують різні функції:
іРНК, або мРНК переносить інформацію про структуру білка від ДНК до місця синтезу білка в рибосоми;
тРНК (рис.26) переносить амінокислоти до місця синтезу білка, в рибосоми;
рРНК входить до складу рибосом, формуючи їх функціональний скелет.
Крім цього, розрізняють мітохондріальну та хлоропластну РНК, що входять до складу рибосом цих органоїдів.
0,34
нм
Рис. 25. Будова подвійної спіралі ДНК
(зліва – об'ємна модель; справа – площинна модель)
3,4
нм
Рис. 26. Будова молекули тРНК
Макромолекули ДНК контролюють синтез білків, що є основною речовиною клітини. Інформація від ДНК передається до так званої інформаційної РНК (іРНК). Інформаційна РНК синтезується в ядрі і переходить у рибосоми – органоїди клітини, розміщені, в основному, на мембрані ендоплазматичної сітки. У рибосомах іРНК вступає у взаємозв'язок із рибосомальною РНК і служить матрицею, на якій синтезується білок. Виявляється, що ця інформація, яка спочатку записана у вигляді послідовності нуклеотидів у молекулі ДНК, записана у вигляді специфічної послідовності нуклеотидів в інформаційній РНК і переводиться в специфічну послідовність амінокислот у молекулі білка.
У 1909 р. В. Іоганнсен запропонував назвати складові спадковості генами (від грец. γένος – нащадок, народження). Цей термін у генетиці набув визнання і став загальноприйнятим. Проте В. Іоганнсен не пов’язував розташування генів у хромосомах клітинного ядра. Докорінних змін уявлення про ген набули в результаті робіт Т. Моргана і його учнів. Поняття гена в хромосомній теорії спадковості отримало матеріальне підґрунття. Перш за все було доведено зв’язок генів з хромосомами. Потім встановлено, що гени розташовані в хромосомах лінійно, утворюючи групи зчеплення. Між генами, які знаходяться в одній парі гомологічних хромосом, завдяки кросинговеру може відбуватися рекомбінація. Частота рекомбінацій є функцією відстані між генами.
У хромосомній теорії спадковості ген уявлявся як елементарна одиниця спадковості, мутації і рекомбінації.
Проте пізнішими дослідами (М.П. Дубінін, О.С. Серебровський та ін.) було доведено, що ген не можна розглядати як корпускулу, неподільну частку спадкового матеріалу. Ген у дійсності має більш складну будову. Уявлення про складну будову гена викладено в центровій теорії гена.
Весь ген (базиген) складається з окремих ділянок – центрів, названих трансгенами, а явище отримало назву ступінчастого алелізму. Між трансгенами одного гена існують такі ж алельні відносини, як і між функціонально різними генами. Явище ступінчастого алелізму і створення центрової теорії гена похитнуло усталене уявлення про неподільність гена як одиниці функції, мутації і рекомбінації. Зазнало сумніву й уявлення, що ген функціонально неподільна одиниця, і неможливість його поділу шляхом кросинговеру.
Подальше вивчення структури і функції гена показало, що ген є ділянкою хромосоми і контролює розвиток конкретної ознаки. Він має певну довжину, складається з окремих різних за функцією одиниць, які можуть розділятися кросинговером і самостійно мутувати. За пропозицією американського фізика і генетика С. Бензера в 1957р. були введені три нові поняття гена: рекон, мутон і цистрон.
Одиниця рекомбінації генів – рекон. С. Бензер довів, що ген складається з великої кількості дуже дрібних, здатних до рекомбінації одиниць. Допускається, що кросинговер може відбуватися між двома сусідніми нуклеотидами і тоді величину рекона слід визнати рівною одному нуклеотиду. Отже, найменший, здатний до рекомбінації структурний елемент гена, довжина якого вже не поділяється кросинговером може вважатися за одиницю рекомбінації. Бензер назвав її реконом. Вважають, що рекон складається з однієї або кількох пар мононуклеотидів.
Одиниця мутаці генів – мутон. Найменша ділянка молекули ДНК, зміна якої спричиняє генні або точкові мутації, отримала назву мутон. Спочатку вважалося, що мутон – це група, яка складається з п’яти нуклеотидів. Пізніше було доведено, що мутон відповідає одному нуклеотиду. У ряді робіт пропонується замінити термін мутон на одиницю мутації – сайт (site). Вважають, що сайт складається не з одного, а з декількох нуклеотидів.
Одиниця функції генів – цистрон – найменша функціональна одиниця, далі неподільна на доповнюючі одна одну ділянки. Складне функціональне поєднання кількох генів, що бере участь у передаванні спадкової інформації про будову певної білкової молекули.
Згідно із сучасним уявленням ген – універсальна структурна одиниця живої матерії, яка, завдяки закодованій у ній інформації, забезпечує єдність і різноманітність існуючих форм живого, контролює клітинний обмін (метаболізм), спадковість, еволюцію. Тобто, ген є структурою (певною ділянкою молекули ДНК), яка кодує яку-небудь окрему ознаку клітини. За хімічною природою ген – це ділянка молекули ДНК, на кожному ланцюгу якої у певній послідовності розміщені три нуклеотидні кодони – “кодові слова”, що визначають порядок розміщення амінокислотних залишків при синтезі поліпептидного ланцюга. Кожний ген займає на хромосомі певне місце – локус. Сукупність генів формує генотип. Генотип вірусів містить десятки генів, у бактерій їх сотні, у вищих організмів десятки і сотні тисяч. Всі гени бактерій, як правило, знаходяться в одній хромосомі й об’єднані у функціональні блоки, що контролюють усі ланки метаболізму в бактеріальних клітинах.
В еукаріот, крім ядерних генів, є також нехромосомні гени, які локалізуються в клітинних органелах (мітохондріях, пластидах) і контролюють синтез білків, що забезпечує їх функціонування. Залежно від функцій розрізняють структурні гени (цистрони) та регуляторні (ген-регулятор, ген-оператор). На структурних генах здійснюється синтез (транскрипція) інформаційних (матричних) РНК (мРНК), у послідовності нуклеотидів яких (триплетів) закодована первинна структура поліпептидних ланцюгів (послідовність розміщення амінокислотних залишків). Якщо білок має олігомерну структуру (два і більше поліпептидних ланцюгів), синтез окремих поліпептидних ланок здійснюється на кількох цистронах, які можуть бути розміщені поряд, або знаходяться на різних ділянках геному. Гени-оператори і гени-регулятори разом із групою структурних генів (цистронів) утворюють узгоджено діючі блоки – оперони, які є одиницею транскрипції.
Впродовж перших 40 років XX сторіччя біологи не мали уяви про те, що ДНК хромосом несе генетичну інформацію. Оскільки білки є основними матеріальними структурами живого, то вважалася і домінуюча роль їх в успадкуванні ознак, що вони специфічні компоненти в спадковій структурі хромосом.
Більшість дотримувалося погляду, що спадковість організму визначається білковим компонентом хромосом. А ДНК, зважаючи на просту будову і хімічний склад, не може контролювати такого складного процесу. На початку 30-х років російський генетик М.К. Кольцов дійшов висновку, що хромосома – це гігантська біологічна молекула, яка має здатність до самоподвоєння, і всі ознаки й властивості організмів зумовлені будовою білка і взаємозв’язком його молекул.
Проте поглиблене дослідження ДНК дозволило переглянути усталене уявлення щодо ролі білка в спадковості. Було доведено, що ДНК визначає генетичну специфіку організмів. Виняткове значення ДНК і РНК стало зрозумілим після встановлення незаперечного факту, що нуклеїнові кислоти є обов’язковим компонентом у процесах синтезу специфічних білків, зокрема ферментів у клітині. Експериментальними дослідженнями було показано, що ДНК властива всім хромосомам рослин, тварин, людини та є основою явища спадковості. Тільки нуклеїнові кислоти визначають специфіку будови білків.
Водночас зауважимо, що обов’язковим компонентом процесу відтворення генетичної інформації є білки. Якщо зберігання спадкової інформації і окремі стани її передачі в спрощених системах може здійснюватися без білків, то відтворення неможливе без ензимів. Не можна протиставляти функції білків і нуклеїнових кислот. Усі форми живої матерії, всі процеси відтворення і функціонування нуклеїнових кислот нерозривно пов’язані з білками.
Гіпотеза про прямі зв’язки між генами і ферментами була запропонована на початку XX ст. (1909 р.), проте тільки в 1940 р. постулат “один ген – один фермент” отримав загальне схвалення. Тепер ближче до істини теза “один ген – один поліпептидний ланцюг”, коли білок складається більше ніж з одного поліпептидного ланцюга, кожний із них синтезується окремо, і лише потім вони об’єднуються в готовий продукт.
У середині 50-х років XX століття була висунута матрична теорія синтезу білка. Згідно з нею – це складний багатоступінчастий процес. У ньому беруть участь ДНК, різні види РНК і різноманітні ферменти. Тільки інформаційна РНК відіграє роль матриці в цьому процесі. Кількість утворених на ДНК молекул іРНК визначається числом генів, що контролюють у даного організму синтез специфічних білків.
Кожний білок синтезується на своїй матриці і для нього потрібна своя особлива іРНК. Одна молекула іРНК транскрибує послідовність нуклеотидів з відрізка ДНК, рівного одному гену, і переносить цю інформацію на послідовність розміщення амінокислот у поліпептидному ланцюгу одного білка. Інформаційна РНК, проникнувши з ядра в цитоплазму і прикріпившись до рибосом, починає діяти щодо білків як матриця.
Одним із важливих досягнень у генетиці в 60-х роках було відкриття генетичного коду.
Генетичний код – це система запису інформації про послідовність розташування амінокислот у білках згідно з розміщенням нуклеотидів у ДНК та іРНК. Ф.Крік із співавторами довели, що ділянка молекули ДНК складається з трьох нуклеотидів і отримала назву триплету або кодону (F. Crick et al., 1961).
Експериментально встановлено, що код триплетний, тобто три нуклеотиди кодують одну амінокислоту. Розшифровані кодони для всіх амінокислот. Код не перекривається, – кожна пара нуклеотидних основ відповідає тільки одному кодону. Код характеризується ще одною властивістю, – він вироджений. Що це означає? Із чотирьох різних нуклеотидів можливі 64 різні варіанти поєднання, а для кодування 20 амінокислот достатньо 20 триплетних кодонів. Звідси, очевидно, є кодони – синоніми, це інші 44 кодони. Отже, одну амінокислоту кодує декілька триплетів. Наприклад, амінокислоті аргініну можуть відповідати триплети ЦГУ, ЦГЦ, ЦГА, ЦГГ та ін. Виняток становлять дві амінокислоти: триптофан і метіонін, які кодуються тільки одним триплетом кожна.
Отже, генетичний код триплетний, неперервний, вироджений, кодони нічим не відділені один від одного. Він зчитується з певної ділянки в межах гена в одному напрямку.
При зчитуванні інформації з молекули ДНК неможливе використання азотистої основи одного триплету в комбінації з основами іншого триплету.
Визначають також три кодони (УAA, УAГ, УГA), які позначають як “нонсенси” або “беззмістовні”. Вони не кодують жодної амінокислоти. Це точки термінації трансляції (закінчення синтезу білка). З них розпочинається кодування нової молекули білка.
