2.2.2. Когнітивно-біхевіористська модель соціальної роботи

Основою біхевіористських (поведінкових) та когнітивних (пізнавальних) моделей соціальної роботи є відповідні психологічні теорії, які описують поведінку людини і методи впливу на її зміни.

Насамперед, спробуємо розібратися з ключовим поняттям цих теорій – поведінкою.

Адже непорозуміння часто виникають через хибне тлумачення базових термінів, особливо тих, до яких ми звикли й над якими не замислюємося.

Термін „поведінка” застосовують до різноманітних дій і реакцій, які виявляють люди.

У соціальній роботі використовують низку психологічних концепцій і моделей, що пропонують різні тлумачення поведінки і відповідно – різні техніки впливу.

Модель практики соціальної роботи, що отримала назву біхевіористської

(поведінкової), передбачає здійснення втручань, що посилюють поведінку, визнану клієнтом і соціальним працівником як дефіцитну, бажану, та зменшують, притлумлюють поведінку, визнану небажаною. Це досягається, кажучи узгальнено, завдяки винагороді

(позитивному) підкріпленню за поведінку, яка є дефіцитною.

Біхевіористська модель спирається на розгляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища, та спрямована на те, щоб сприяти

97

згасанню небажаних форм поведінки і підсилювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.

У біхевіористській теорії наголос зроблено на сильному впливі оточуючого середовища, що формує поведінку людини і сприяє тривалому її збереженню. Батьком біхевіоризму вважають Д. Уотсона, він сформулював основні теоретичні позиції (1914),

спираючись на експерименти і висновки Е. Торндайка та І. Павлова, що були виконані на тваринах (як і більшість інших досліджень цієї теорії) і адаптовані до людської поведінки.

Біхевіористська модель, яка вважається зібранням взаємопов’язаних концепцій і принципів, складається з низки основних підходів:

1. класичне обумовлювання;

2. оперантне обумовлювання;

3. соціальне научіння (навчання).

Класичне обумовлювання (Д. Уотсон) здійснюється за схемою “стимул-реакція”

(S-R), і полягає в конструйюванні специфічного набору стимулів для отримання потрібної поведінки або створення умов для згасання небажаної поведінки (контробумовлювання) (рис. 2).

Визначений стимул (S)- Визначена реакція-R)

Стимул поступово зникає

Рис.2. Схема класичного обумовлення .

Оперантне обумовлення (Б. Скіннер) виходить з того, що поведінка оперує в

оточуючому середовищі, призводячи до певних наслідків, і тому вона обумовлюється не стільки попередніми стимулами, скільки самими її наслідками. Виділяють наслідки, що посилюють певну реакцію і роблять її стійкою, та ті, що послаблюють або руйнують її:

вони, ці наслідки мають назву “підкріплення” (рис. 3). Позитивне підкріплення - це отримання індивідом внаслідок дії певного заохочування (наприклад, схвалення) або покарання (наприклад, штрафу). Негативне підкріплення полягає в тому, що певний стимул внаслідок дії вилучається (наприклад, каральний або заохочувальний).

Вираження поведінки Стимул

(Реакція) (Наслідки)

Навколишнє середовище

(підкріплення)

Рис. 3. Схема оперантного обумовлення

Соціальне научіння (А. Бандура) виходить із того, що люди навчаються, імітуючи

98

поведінку, інших завдяки спостереженню за оточуючими та отриманню винагород за певні дії. Воно розглядає поведінку за формулою (S-О-R), де

S – стимул,

О – опосередковані організмом когнітивні реакції,

R – реакція, вияв поведінки людини.

Автор цієї моделі вважав, що люди мають соціально-когнітивні здібності (до символізації, передбачування, опосередкування, саморегуляції і самоаналізу), які дозволяють їм навчатися поведінці і модифікувати її. Два головних засоби навчання – це навчання через спостереження-наслідування (вікарне) і навчання в дії.

У цілому біхевіористський підхід вважається за такий, що більш фокусується на цілях консультування, ніж на її процесі. Цілі визначаються разом з клієнтом після вивчення в ході попередніх інтерв’ю його основних проблем та поведінки, що підлягає корекції, а також його мотивації до змін. В ході такого дослідження та в подальшій роботі важливу роль відіграють записи: плани, контракти, програми, облікові щоденники, в яких фіксують певні ситуації, реакції на них і зміни, що відбуваються; використовують картки,

які наклеюють у колонки для фіксації фактів певної поведінки, застосовують з тією ж метою автоматичні чи умовні лічильники.

Як і при застосуванні інших концепцій, у біхевіористичній соціальній роботі важливим є налагодження теплих взаємин між соціальним працівником і клієнтом. При цьому соціальному працівникові рекомендується спиратися також на інтуїтивне проникнення в проблеми клієнта. Недоліки й обмеження біхевіористського підходу -

недостатня увагу до внутрішніх мотивів поведінки, історії життя клієнта, нехтування інтрапсихічними процесами.

Найпоширенішими техніками у рамках біхевіористського підходу є:

• принцип реципрокного (поступового) гальмування;

• поведінковий контракт;

• соціальне моделювання;

• тренінги вмінь;

• символічна економіка.

Принцип реціпрокного (поступового) гальмування полягає у формуванні в індивіда такої конкуруючої реакції, що пригнічує небажану реакцію. Гальмування має відбуватися за наявності тих стимулів, що викликають небажану реакцію. Небажаними реакціями можуть виступати будь-які звички до неадаптивної поведінки, що формуються впродовж життя. Основою більшості з них вважають тривогу та страх. Для згасання небажаної

99

реакції необхідно викликати таку несумісну зі страхом, конкуруючу реакцію, яка є найефективнішою для клієнта. Такими реакціями можуть бути: асертивні; сексуальні;

релаксації; дихальні; “полегшення тривоги”; змагально-обумовлені моторні реакції;

емоційні, що викликані процесом інтерв’ю; абреакції – вивільнення напруги, що викликана пригніченими емоціями, тощо.

Наприклад, спочатку клієнта навчають прийомів релаксації, а потім поступово під час стану релаксації пред’являють його уяві стимули, що викликають страх або тривогу в різних ситуаціях його життя, починаючи з найменшого за силою стимулу.

Поведінковий контракт є самостійною технікою роботи з клієнтом. В ньому узгоджено з клієнтом викладають зміни поведінки, що мають відбутися, і дії, які має виконувати для цього клієнт. Важливим етапом цієї техніки є переговори з клієнтом та досягнення його свідомої згоди виконувати контракт. Ця техніка, в якій визначають спільну відповідальність працівника і клієнта у досягненні бажаних результатів, широко застосовується в соціальній роботі.

Інша техніка - соціального моделювання - базується на теорії соціального научіння. У

ній використовують здібність людей навчатися, спостерігаючи поведінку інших. Це відбувається шляхом спостереження і розумового кодування (запам’ятовування)

поведінки іншого та її обставин і наслідків, а також подальшого її відтворення у доречній ситуації. Зразки або моделі поведінки у вигляді відео, аудіозаписів, життєвих ситуацій пропонуються консультнатом а потім їхнє застосування підтримується і закріплюється в процесі взаємодії між клієнтом і консультантом. Прикладами використання цієї техніки в соціальній роботі може слугувати навчання клієнтів здоровій адаптивній поведінці в різних спільнотах, де вони можуть спостерігати поведінку людей, що позбавилися від алкогольної або наркотичної залежності і ведуть тверезе життя, перестали дозволяти застосовувати насильство по відношенню до себе та ін.

Найпоширеніший приклад застосування біхевіористського підходу – так звані

тренінги вмінь, тобто навчання доцільній поведінці, вмінням, необхідним для вирішення побутових проблем клієнта, а також для підвищення його професійної ефективності. До

“груп умінь” належать групи зниження тривожності й набуття впевненості в собі

(асертивності); групи комунікативних умінь (для осіб з труднощами або помилками у спілкуванні); групи прийняття рішень; групи планування кар’єри тощо. Такі біхевіористські процедури як тренінг ведення переговорів, тренінг управління гнівом можна використовувати для розв’язання проблем жорстокого поводження з дітьми та їхньої занедбаності.

100

Розробляючи програму навчання клієнтів соціальним вмінням, соціальні працівники

повинні визначити:

1. середовище навчання (виявлення тих варіантів та умов, з якими стикнеться людина);

2. низку прийнятних варіантів ланцюгу „стимул-реакція” (варто вивчити, чого слід очікувати і навчати як можливим моделям поведінки та і вірогідним реакціям на них);

3. приклади для навчання, зокрема, ті, що є типовими для цілого шерегу реакцій, і ті,

які небажані для копіювання; 4) послідовність вивчення прикладів.

У деяких соціальних закладах (скажімо, для підлітків із проблемами в поведінці,

правопорушників, людей із проблемами психічного здоров’я чи розумовою відсталістю,

реабілітаційних центрах для залежних) застосовують так звану „символічну економіку”,

тобто систему оперантного навчання, яка використовує з певними інтервалами заохочення бажаної поведінки.

Персонал визначає, яка саме поведінка й у який спосіб повинна заохочуватися, про що повідомляють мешканцям закладу. За демонстрацію такої поведінки клієнти отримують якісь „символи” (бали, фішки, жетони абощо), котрі накопичують і згодом можуть обміняти на якусь винагороду – товари чи привілеї. Зазвичай, складають перелік винагород, для отримання кожної з яких потрібно представити визначену кількість символів. Звичайно, не всі клієнти можуть вірити в таку символічну економіку, і

прагнення персоналу досягти змін поведінки клієнтів у бажаному напрямку може спричинити надмірну суворість працівників та стимулювати насильство. Актуальною вважається також проблема уповільнення бажаних реакцій з часом, тому для збереження поведінкових досягнень після усунення матеріальних винагород (жетонів) клієнтів спонукають використовувати самопідкріплення залежно від ступеню здійснення бажаної поведінки.

Когнітивна психологія на відміну від поведінкового і психодинамічного підходів основну увагу приділяє пізнавальним структурам психіки. Згідно з когнітивним підходом,

інформація надходить до нас через наші сенсорні органи, інтелект її сприймає, обробляє й кладе в пам’ять, аби у відповідний час за відповідних обставин перенести її на терен мовлення і поведінки. Людська психіка досліджується представниками когнітивної психології з точки зору пізнавальних і орієнтаційних здатностей - відчуттів, сприймання,

мислення, уяви, пам’яті. Невротичні і поведінкові проблеми вважають наслідками помилкового сприйняття, хибних уявлень, узагальнень та інших порушень мислення.

101

Наприклад, страх і тривога можуть бути результатами хибного перенесення цих почуттів з минулої травмуючої ситуації на інші, що насправді є безпечними.

Когнітивна модель соціальної роботи виходить із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумовлено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами (“мислення формує поведінку”).

Консультування у рамках цієї моделі полягає у виправленні помилкових і формуванні адекватних реальності форм мислення

У сучасній психології когнітивний напрямок об’єднує:

• раціонально-емотивну терапію (РЕТ) Альберта Елліса,

• когнітивну терапію Аарона Бека;

• реальнісну терапію Уїльяма Глассера.

У концепції А. Елліса вважається, що джерело психологічних порушень полягає в системі індивідуальних ірраціональних уявлень, засвоєних у дитинстві від значущих дорослих, зокрема, з метою догодити й подобатися їм. Елліс запропонував так звану,

абеткову теорію особистості. В цій концептуальній схемі, яка може використовуватися для самокорекції й самим клієнтом, фіксуються етапи процесу формування розумового висновку людини у відповідь на якусь подію, що сприяє досягненню мети або блокує її:

Абеткова теорія особистості (за Еллісом):

А (action) – активізуюча подія,

B (belief) – думка про подію,

С (consequence) – наслідок події (емоційний або поведінковий),

D (disputing) – подальша реакція на подію внаслідок мисленевої переробки

(дискутування раціональних та ірраціональних установок),

E (effect) – завершальний ціннісний розумовий висновок (конструктивний або деструктивний).

Деструктивний розумовий висновок може сформуватися внаслідок перемоги ірраціональних переконань на етапі мисленої переробки. Такі ірраціональні переконання Елліс поділяв на первинні жорсткі примусові переконання, їхні похідні, а також вторинні примусові установки. В цьому розподілі відбивається здатність мислення в наслідок жорстких переконань породжувати інші їм подібні, що змушує людину ще далі порушувати власну рівновагу. Ось типовий приклад такого патологічного нагнітання тривоги: “Я мушу добитися успіху і схвалення іншими всіх моїх дій...”, “Якщо я цього не зможу досягти, це буде жахливо...”, “Я цього не витримаю...”, “Я нікчема...”, “Так буде зі мною завжди...”, “Я не повинен так себе почувати – це жахливо, я винен в цьому.”, “Тепер

102

я тривожуся ще більше..”. Таким чином люди часто тривожаться з приводу своєї тривоги,

відчувають депресію у зв’язку з депресією, відчувають почуття провини з-за почуття провини. “Елегантна ціль” терапії, за Еллісом, полягає не тільки у видаленні симптомів,

але й у значному зниженні самої здібності клієнтів порушувати власну душевну рівновагу.

Позиція соціального працівника, що використовує РЕТ (та інші когнітивно-

поведінкові підходи), є безумовно директивною, клієнту відводиться роль учня, який має переживати інсайти в процесі усвідомлення власної проблеми.

У ході РЕТ використовують такі психотехніки:

обговорення і спростовування ірраціональних переконань – у вигляді дискусії з клієнтом;

когнітивне домашнє завдання – самоаналіз власних реакцій за АВС-моделлю;

раціонально-емотивна уява – уявлення важких ситуацій зі спробою змінити самовідчуття, що вони викликають;

рольова гра – програвання турбуючих ситуацій;

“атака на страх” – домашнє завдання виконати дію, що зазвичай викликає страх.

Когнітивна терапія А. Бека є близькою до РЕТ і спрямована на лікування емоційних порушень, переважно депресій, які вважають когнітивними розладами. До типових когнітивних помилок, що спричиняють когнітивну вразливість людей, Бек відносив: необґрунтовані довільні висновки, що насправді не відповідають реальності;

вибіркову абстракцію – зосередження на деталях поза контекстом; супер-генералізацію – виведення загального правила з окремих випадків; дихотомічне мислення – за принципом

“чорне-біле”; “читання думок” та ін.

Основою когнітивної терапії є сократівський діалог з клієнтом, в якому піддають сумніву його хворобливі переконання, застосовують також іронію та гумор, що мають велику руйнівну силу.

До специфічних технік, запропонованих А. Беком, належать усвідомлення і реєстрація автоматичних хворобливих думок, їхній щоденний запис, узагальнення, аналіз

та інші.

Реальнісна терапія У. Глассера виходить з того, що людина обумовлює свою поведінку власними рішеннями, тобто є самодетермінованою істотою – це наближає даний метод до екзистенційного підходу. Людина сама обирає власну позицію – жертви або діяча, бажаний світ і поведінку. В цій концепції, попервах спрямованій на психокорекцію молодих правопорушниць, підкреслюються особиста відповідальність людини за своє життя, успішну персоналізацію і позитивну особисту спрямованість, які

103

вважають необхідними умовами психічного здоров’я. Головна мета терапії – допомогти клієнту стати розсудливим та емоційно стабільним, а також досягти особистісної незалежності, підвищення самосвідомості і розробити план особистісного вдосконалення.

Реальнісна терапія пропонує проходження з клієнтом семи кроків:

1. Встановити стосунки з клієнтом – подружитися з ним, проявити турботу.

2. Забути про минуле, зосередитися на поточній поведінці.

3. Схвалювати клієнта до оцінювання його поведінки.

4. Допомогти у пошуку альтернатив і створенні реалістичного плану вдосконалення.

5. Взяти зобов’язання про виконання плану.

6. Відмовляти у прийнятті вибачень за порушення плану.

7. Бути жорстким, але не вдаватися до покарань; в жодному разі не відмовлятися від роботи з клієнтом.

Ці кроки забезпечують досягнення психопедагогічних цілей – розвиток відповідальності, самоконтролю і позитивної поведінки:

Когнітивна терапія має основу для асиміляції з біхевіористським підходом, оскільки їм властиві близькі принципи: позиція клієнта як учня і консультанта як вчителя, тобто директивність; велика кількість технічних прийомів і жорстка послідовність кроків;

маніпулятивність; прагматичність, реалістичність і конкретність цілей. Це може приваблювати ті категорії клієнтів і соціальних працівників, яким подобається бачити впорядкований, чіткий підхід до проблем, але декому з працівників такий підхід може здаватися негуманним і викликати етичні заперечення, оскільки він може провокувати зловживання.

Прихильників когнітивно-біхевіористського підходу цікавить явна, зовнішня поведінка, але одночасно вони хочуть досліджувати процеси, що відбуваються в її основі

(або у „внутрішній мові”), які контролюють та керують такою поведінкою.

Когнітивно-біхевіористська модель соціальної роботи спрямовує клієнтів до конкретних видів діяльності задля зміни або перероблення послідовності думок і значення, що вони надають окремим подіям.

Наприклад, у роботі з людьми, залежними від вживання алкоголю, ефективними вважають такі когнітивно-біхевіористські техніки, як короткострокове втручання, тренінг навичок, контракт щодо зміни поведінки, мотиваційна терапія, управління негативними емоціями. Все це має комбінуватися відповідною медикаментозною допомогою та залученням спільноти, підвищенням підтримки клієнта його оточенням. Таку допомогу надають у стаціонарних реабілітаційних центрах.

104

В Україні на даний час можна говорити про застосування лише окремих елементів,

технік та методів когнітивно-поведінкового підходу, що найчастіше спостерігаються у соціальній роботі з нарко- та алкозалежними, психічнохворими, людьми похилого віку та дітьми, що перебувають в закладах інтернатного типу.

Деякі прості когнітивно-біхевіористські методичні прийоми використовують у роботі з дітьми, а також дорослими з незначними відставаннями у розвитку.

Когнітивно-біхевіористичні методи знаходять обмежене використання в спеціалізованих закладах зі специфічними групами клієнтів: діти з фобіями та віковими проблемами, психіатричні хворі у випадках когнітивних розладів з легкими формами тривоги та депресії тощо. Адже саме у таких закладах клієнти перебувають під постійною увагою і опікою соціальних працівників. Ці підходи також використовуються у реабілітаційних центрах для людей, залежних від психоактивних речовин.

Не зважаючи на постійну дискусійність їхнього використання, когнітивно-

біхевіористські методи продовжують далі розвиватися і застосовуватися в практиці соціальної роботи, зокрема, це стосується різних видів і процедур підкріплення, форм та процесів модельованого навчання (емпатичне, когнітивно-репрезентоване), технік керування непередбаченими обставинами у поведінці клієнта, пошуків більш ефективного поєднання когнітивних і поведінкових методів та їхнього застосування в груповій та резидентній роботі, розробки і використання спеціальних опитувальників і оціночних шкал тощо.

Серед застережень до використання когнітивно-біхевіористського підходу в соціальній роботі, зокрема, називають те, що, по-перше, соціальні працівники беруть на себе основну відповідальність за ті зміни особистості, які вони прогнозують і задля яких надають допомогу клієнтам; а по-друге, зміни емоційного стану клієнтів відбуваються ефективніше за умови розв’язаних соціальних проблем – наявності житла, хоча б мінімальних засобів до існування, гарантування особистої безпеки тощо. Тому когнітивно-біхевіористський підхід зазвичай застосовують у комплексі з іншими моделями соціальної роботи.