3.1.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи

170

У літературі із соціальної роботи знаходими низку теорій, які вивчають ті чи інші аспекти процесу старіння, зокрема, соціальні (теорія соціального обміну, рольова теорія,

теорія безперервності, теорія життєвих подій, теорія активності та інші), психологічні

(теорія життєвого циклу та інші), психосоціальні (теорія рис характеру, теорія вмирання та смерті). Ці теорії аналізують соціально-психологічні проблеми людей похилого віку,

які визначають їх становище у суспільстві, потреби та необхідну їм допомогу.

Для розуміння спрямованості соціальної роботи із людьми похилого віку важливо розуміти їхні проблеми. Так, російський науковець Є. Холостова робить спробу узагальнити ці проблеми, виділяючи:

- втрати: переживання, що викликані різного роду втратами (фізичної активності, зору,

слуху, смерті близьких людей);

• зміни психіки (внаслідок розчарування, відторгнення);

• зниження психологічних здібностей та можливостей людини на фоні гострих захворювань, психічні хвороби, органічні уражання мозку; вияв в гіпертрофованому вигляді почуттів заощадливості, скупості;

• сексуальні проблеми: імпотенція, вдівство, пізнє кохання, другий шлюб;

• наслідки зловживання алкоголем: порушення загального здоров'я, розлади нервової системи, розумова відсталість, деградація особистості;

• погане поводження з людьми похилого віку: фізичне та психологічне насильство,

погрожуюча поведінка, зневага, занедбаність, позбавлення харчів та комфорту, соціальна ізоляція, сексуальні домагання, фінансові зловживання (використання збережень людини похилого віку);

- низька матеріальна забезпеченість: злидні, жебрацтво, образи, зневіра, приниження,

почуття незатребуваності, спроби відновлення трудової активності.

Деякі дослідники негативно ставляться до спроб узагальнити особливості та потреби людей похилого віку. Бо, на думку всесвітньо відомого американського фахівця Г. Крайг,

об'єднання всіх людей похилого віку в одну групу призводить не тільки до ігнорування індивідуальних особливостей, але й не враховує стан фізичного здоров'я, фактори старіння та вікові нормативні фактори. Це призводить до виникнення ейджизму, тобто соціальної установки, за якої невиправдано високо оцінюють юність і дискримінується старість.

Важливу роль у похилому віці відіграють вироблені в процесі механізми адаптації до втрат. Людям потрібен час, аби змиритися зі своїми фізичними чи функціональними втратами. Серед чинників, які впливають на здатність до адаптації, можна назвати:

171

особисті якості людини; життєвий досвід; поточну ситуацію. Одні люди похилого віку досить добре адаптуються до втрат, інші – значно гірше. Швидкі технологічні, соціальні,

культуральні зміни у суспільстві утруднюють процес адаптації людей похилого віку.

Соціальним працівникам необхідно зважати, що виділяють кілька типів

пристосування до старості:

Конструктивний підхід – людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволена емоційними контактами з оточуючими, критична щодо самої себе, терпима в стосунках з іншими. Вона приймає старість як факт, що завершує професійну кар’єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, ані жалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймає допомогу.

Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні до залежності від інших. Вони не мають високих життєвих прагнень і легко залишають свої професійні заняття. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки і дає відчуття внутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості і стресів.

Підхід захисту характерний для самодостатніх людей, що захоплені своєю професійною діяльністю. Вони уникають висловлювати свою думку, говорити про свої проблеми. Такі люди часто потерпають від страху смерті та маскують свою безпорадність перед її невідворотністю посиленням зовнішньої активності.

Підхід ворожості до інших властивий “розгніваним старим”, які агресивні,

недовірливі, запальні і мають чимало претензій щодо свого оточення –близьких, друзів,

суспільства в цілому. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритися із невідворотними змінами в старості, заздрять молодим, бунтують проти смерті і бояться її.

Підхід ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом,

які уникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Вони пасивно приймають незгоди в старості. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій і жалю до себе, смерть розглядається ними як позбавлення від страждань.

Визнаючи питання старіння як один з основних викликів ХХ сторіччя, Організація Об’єднаних Націй 1991 року ухвалила Принципи щодо людей похилого віку, згідно з якими люди похилого віку повинні мати:

незалежність (доступ до відповідного вимогам харчування, води, житла, одягу та медичного обслуговування через забезпечення їм доходу, підтримки з боку сім`ї, громади і самодопомоги; можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, що дає прибуток; можливість жити вдома до тих пір, поки це можливо; тощо)

участь (люди похилого віку повинні бути, як і раніше, залучені до суспільного життя,

172

активно брати участь у розробці й здійсненні політики, яка безпосередньо торкається їхнього добробуту, і ділитися своїми знаннями і досвідом з представниками молодого покоління; вони повинні мати можливість створювати асоціації осіб похилого віку; тощо);

догляд (люди похилого віку повинні бути забезпечені доглядом і захистом з боку сім`ї

і громади; мати доступ до медичного обслуговування, соціальних і правових послуг з метою підвищення їх незалежності, зміцнення захисту та покращення догляду;

користуватися послугами піклувальних установ, які забезпечують захист, реабілітацію, а

також соціальне і психологічне стимулювання в гуманних та безпечних умовах; тощо);

можливості для реалізації внутрішнього потенціалу (люди похилого віку повинні мати доступ до можливостей суспільства у сфері освіти, культури, духовного життя і відпочинку; тощо);

гідне ставлення (люди похилого віку повинні мати можливість вести гідний і безпечний спосіб життя і не піддаватися експлуатації та фізичному або психічному насильству; вони мають право на справедливе ставлення незалежно від віку, статі, расової або етнічної приналежності, інвалідності або іншого статусу і їхня роль повинна оцінюватися незалежно від їхнього економічного внеску).

Отже, соціальна робота з людьми похилого віку повинна спрямовуватися на реалізацію проголошених принципів. Відтак завданням соціальної роботи з літніми людьми є:

організація довготривалого догляду, для тих, хто його потребує;

надання можливостей людям похилого віку реалізовувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності;

сприяння адаптації особистості до нових умов, відшуковуючи незадіяні на попередніх етапах життєвого шляху ресурси тощо.