3.3.3. Методи і технології соціальної роботи

Індивідуальна робота з клієнтом передбачає процес безперервної підтримки з використанням прямих методів впливу: індивідуального консультування, роботи з сім’єю,

групової роботи. Безперервна підтримка здійснюється шляхом навичок емпатії та

210

супроводжується співчуттям реальності клієнта, дослідженням реакцій, які вона породжує, допомогою клієнту тримати зв’язок з реальністю шляхом розвитку стратегій для контролю над симптомами.

Практика соціальної роботи з людьми, що страждають на психічні розлади,

зосереджується на двох аспектах:

1) прямому впливі: індивідуальне консультування, робота з сім’єю, групова робота,

використання груп людей зі схожими проблемами; 2) процесі безперервної підтримки, яка включає: інтерес і турботу; емпатичне

слухання; прийняття клієнта таким, який він є; роботу з неушкодженою частиною особистості; реалістичне заспокоювання, реалістичні очікування; наснаження і допомога клієнтам у використанні ресурсів соціальних служб.

Соціальні працівники, здійснюючи індивідуальну соціальну робота з людьми, які мають психічні розлади, повинні:

1. співчувати реальності клієнта і реакціям, які вона породжує, а також досліджувати реальність клієнта (клієнти із психічними розладам до певної міри втрачають контакт з зовнішньою реальністю, в той час як його внутрішня реальність виходить на перший план. Наприклад, депресія є глибоко проникаючою і руйнує здатність функціонувати в різних сферах життя, крім цього також супроводжується почуттям загибелі, що пояснює постійну наявність ризику суїциду. Тоді як повний хаос гострого епізоду шизофренії супроводжується візуальними галюцинаціями, що утілюють в собі найбільш проникливі і таємні жахи, і це може привести до безладної активності або повної нерухливості. Зрозуміло, що клієнта не можна переконати у його хворобі, аж поки він фактично не звалюється від виснаження внаслідок шаленої, несамовитої активності і хронічного недосипання);

2. допомогти клієнту тримати зв’язок з реальністю (найкращий спосіб допомогти клієнту - це навчити його управляти своїми симптомами більш ефективно. Багато клієнтів можуть розвити стратегії самі і потребують небагато від соціальних працівників – лише звичайного розуміння, підтримки, наснаження. Часто клієнти можуть самі розпізнати,

коли в них починається епізод прояву хвороби, щоб вирішити самім, що настав час звернутися до ліків. Вони можуть експериментувати з різними стратегіями, щоб побачити,

які є найбільш ефективні для них. Наприклад, при розвитку стратегій справлятися зі слуховими галюцинаціями, соціальні працівники допомагають клієнту прийняти існування голосів, працювати над визначенням рамок голосів, спробувати зрозуміти значення голосів, побудувати схему контакту з ними, яка фокусується на позитивному

211

спрямуванні і визначає обмеження часу і простору для звертання уваги на них. У такі моменти можуть також допомагати релаксація, відвернення уваги, фізичні вправи. Обмін інформацією про те, як вони справляються, може стати цінними порадами для інших клієнтів. У цих випадках соціальні працівники дійсно справді справу з наснаженням: вони намагаються надати можливості людям, а не їхнім хворобам, взяти владу над життям);

3) налагодити зв’язок з клієнтом як з особистістю, а не орієнтуватися на симптоми хвороби (люди, які мають психічні розлади, являють собою спотворену картину самих себе, яку не можна порівняти з їх особистістю до хвороби, тому на практиці буває складно досягти встановлення зв’язку з клієнтом. Наприклад, клієнти з депресією глибоко захоплені своїми думками і навіть просто поговорити з ними вимагає від соціального працівника значних зусиль. Клієнт з манією може бути повним енергії, але швидко відволікається. При роботі з клієнтом, який страждає на шизофренію, можна спостерігати прояви емоцій, невідповідних ситуації, що заважає контакту. Клієнт з деменцією забуває про вас від одної зустрічі до іншої. У роботі з такими клієнтами вирішальним моментом є усвідомлення того, що наскільки б не були загальними симптоми, які створюють діагноз,

вони завжди проявляються індивідуально. Їх форма і зміст відображає унікальність особистості, досвіду і обставин хворої людини);

4) спрямовувати свої зусилля та те, щоб активізувати навички клієнта управляти собою і своїм життям.

Коли людина переживає гострий короткотерміновий епізод хвороби після якого може повернутися до більш-менш нормального життя, вона буде широко підтримувати і зберігати свої навички, на цьому будується впевненість у собі. Проте потребує допомоги в відновленні своєї самооцінки з тим, щоб зайняти знов своє місце у своїх соціальних системах. Особливо напруженою є фаза одужання, коли люди перебувають між реальною хворобою і реальним здоровим життям. Саме тому один з критичних періодів часу є процес повернення до своїх ролей та обов’язків, які клієнт виконував до рецидиву. Він може хотіти забути цілком період хвороби, поспішати знов до своєї нормальності і соціальний працівник має супроводжувати клієнта у цьому процесі, так чи інакше, -

реалістичним спрямуванням поведінки, особливо після лікарні.

Незалежно від терміну хвороби, ступеню інвалідності та руйнування особистості,

проблеми, що стосуються практичних та соціальних навичок може бути різними. Відтак робота може бути спрямована на попередження втрати існуючих навичок або безперервної підтримки, останнє частіше необхідно у випадках з деменцією. Потрібно використовувати візуальні засоби, щоб підтримувати орієнтацію в часі, дні, датах, місті

212

перебування, використовувати медикаменти як доповнення. Інші підходи передбачають компенсацію втрачених навичок шляхом відновлення інших, які були незадіяні протягом багатьох років, але залишилися непошкодженими, та поновлення соціальних і практичних навичок, які клієнти потребують для самодостатності, однак втратили, або ніколи не володіли. Такі методи включає реабілітація людей з хронічною шизофренією, які утримуються в лікарнях на довгостроковому лікуванні. Такий вид реабілітації довгостроковий, потребує коштів і має багато обмежень того, чого можна досягти. Усі ці підходи ефективні, коли надання допомоги організоване на рівні громади.

Соціальний працівник прагне залучити психічно хворих до будь-яких видів діяльності, що не є надто травмуючими. Наприклад, для хворих на шизофренію корисними є будь-які групові заняття, котрі, однак, не передбачають тісного особистого контакту. Це можуть бути заняття в художній майстерні, підтримуюча психотерапевтична група тощо. Хворі на залежність від наркотичних речовин, навпаки, найчастіше по-

требують досить тісної взаємодії в групах під керівництвом впливової та авторитетної для них людини. Всі подібні питання варто обговорювати з психологом або психотерапевтом.

Так само залежно від діагнозу розв'язують і питання працевлаштування. Досить часто психічно хворі отримують групу інвалідності. Але при вдалій реабілітації такі хворі цілком можуть виконувати певну роботу.

Робота з сім’ями людей, які мають психічні розлади, передбачає: підтримку членів сім’ї, укріплення її ресурсів, розширення можливостей у виконанні функції догляду за хворим родичем, полегшення тягаря, який несуть сім’ї, що здійснюють догляд хворого родича, а також зменшення або модифікацію внутрішньосімейних стресових чинників, які можуть спровокувати рецидив хвороби.

Серед форм і методів такої роботи варто відзначити:

• допомогу членам сім’ї у прийнятті хвороби;

• допомогу окремим членам сім’ї справитися з їх почуттями;

• допомогу сім’ям у налагодженні відносин з хворим родичем, життям сім’ї і своїм особистим життям;

• комунікативні тренінги, які спрямовані на вирішення проблем з неадаптивними паттернами;

• залучення членів сім’ї до лікувального процесу і процесу відновлення на ранніх етапах у манері, яка “не звинувачує”;

• просвітницька робота серед членів сім’ї, яка надає необхідну інформацію про психічні розлади, шляхи зменшення впливу стресів, факторів ризику;

213

• кризове втручання при екстремальних ситуаціях.

Методи роботи з сім’ями є важливим компонентом безперервного догляду за місцем проживання, які можна розглядати як довготривалу підтримку людей з проблемами психічного здоров’я у громаді.

У практиці соціальної роботи в установах громадської психіатрії (у громадських психіатричних центрах, недержавних консультативних агенціях, приватних клініках),

тобто коли послуги надають на рівні громади, використовують такі форми роботи як кризове втручання, швидка госпіталізація, короткотермінова терапія, денний догляд, різні форми групової роботи. Це може бути також практика у вигляді реабілітаційного підходу,

коли покращання функціонування здійснюється через підтримку людей з проблемами психічного здоров’я – вчитися, працювати і жити в ситуаціях за своїм особистим вибором.

Наразі соціальна робота з психічно хворими є досить важким та відповідальним завданням. Найефективнішим способом розв'язання проблеми є співпраця соціального працівника з так званою багатопрофільною (мультидисциплінарною) групою (командою,

бригадою), до складу якої входять також: лікар-психіатр, психолог (психотерапевт), лікар загальної практики та іноді представник органів внутрішніх справ. І хоча в Україні діяльність таких груп ще не закріплена законодавче, проте варто пам'ятати про необхідність розподілу відповідальності та використання відповідного професійного досвіду.