2. Зародження професійної соціальної роботи за кордоном

40

Виникнення фаху соціальної роботи справді важко пов’язати з якоюсь конкретною

датою, це швидше історичний процес, у якому виділяють певні стадії професіоналізації:

– перетворення діяльності в основне заняття для цілої групи людей;

– організація спеціальних навчальних закладів даного профілю;

– формування професійної асоціації;

– політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів, які дають професійній асоціації офіційні повноваження;

– розробка і затвердження етичного кодексу професії.

Першими країнами, де соціальна робота оформилась як особливий вид діяльності, а

згодом була поставлена на професійну основу, вважають Великобританію і США. Однак така думка не є беззаперечною, оскільки перший орієнтований на соціальну роботу навчальний заклад (Навчальний інститут соціальної роботи) було засновано у 1899 р.

групою голландських соціальних реформаторів. А згідно з Указом імператора Росії від

1897 р. платні посади в благодійних організаціях і в закладах суспільної опіки прирівнювалися до державної служби, чим було закладено основи фахової опіки.

Соціальну роботу у Великобританії започатковано у XIX ст. як філантропічний рух.

У 1869 р. було створено Товариство організованої благодійності, яке мало на меті наукове обґрунтування, координацію різноманітних філантропічних ініціатив. На перших порах благодійну діяльність, спрямовану на боротьбу з бідністю, здійснювали волонтери

(переважно жінки із забезпечених родин). Однак невдовзі стало зрозуміло, що така діяльність потребує спеціальної підготовки. Поступово ідея благочинності як добровільної діяльності трансформувалася в ідею соціальної роботи як систематичної, організованої і фахової допомоги нужденним. У 1903 році Товариство організованої благодійності відкрило в Лондоні перший спеціальний навчальний заклад для підготовки соціальних працівників. 1912 року Школу соціології (так називався цей навчальний заклад)

перетворили на факультет соціальної роботи Лондонської школи економіки та політології.

Історичний зв'язок з традиціями благодійності обумовив порівняно повільний розвиток професії соціального працівника у Великобританії, Німеччині та інших європейських країнах. Так, Британська асоціація соціальних працівників виникла лише

1935 року. Спеціальні відділення для підготовки соціальних працівників стали масово відкриватися в університетах лише у 1950-х, хоча, як зазначалося раніше, вже на початку століття діяло кілька закладів для навчання фахівців соціальної сфери. Отже, остаточне організаційне оформлення соціальної роботи у Великобританії як особливої фахової спільноти відбулося на початку 1950-х років. 1952 року було створено Раду з навчання та

41

підготовки соціальних працівників, покликану координувати діяльність навчальних закладів. 1955 року кілька фахових асоціацій об’єдналися в Національну асоціацію соціальних працівників, котра донині є центральним керівним органом.

У США соціальна робота виникла пізніше і спочатку відчувала сильний вплив британських традицій, але розвиток йшов більш швидкими темпами. Наприкінці ХІХ століття на зміну „дружнім візитерам” благодійних організацій прийшли оплачувані службовці, від котрий очікували наявності особливих навичок і майстерності, виникли клуби соціальної роботи в громаді, почали створюватися галузеві фахові асоціації, що відбивало зростання спеціалізації всередині фаху. 1915 року громадська організація -

Національна конференція благодійності та виправлення запросила провідного фахівця в галузі фахової освіти Абрахама Флекснера висловити свою думку, чи є соціальна робота професією. Він відмовив їй у такому статусі, однак число охочих займатися нею професійно не поменшало. Це цілком зрозуміло: тривала світова війна, яка викликала чимало життєвих труднощів і змінила уявлення про суспільні роль жінок (а саме вони найчастіше ставали соціальними працівниками).

1917 року постала перша американська національна громадська організація із соціальної роботи, однак її членом міг стати кожен бажаючий. 1921 року Національна конференція благодійності та виправлення перетворилася на Американську асоціацію соціальних працівників, котрі активно діяли в сфері охорони родин і дітей, у системі охорони здоров’я та освіти (згодом –Національну асоціацію соціальних працівників), для членства у якій потрібно мати чотирирічний досвід роботи або академічну й фахову підготовку.

Паралельно розвивалося навчання соціальних працівників. Наприкінці першої світової війни у США діяльно 17 шкіл соціальної роботи. 1919 року їх представники домовилися про стандартизацію програм навчання. На базі цієї групи виникла Асоціація професійних шкіл соціальної роботи, а згодом – Рада із навчання соціальній роботі.

Таким чином, сфера соціальної роботи поступово розширювалася, одночасно збагачувався арсенал її методів. Це призводило до певної фрагментації діяльності,

оскільки на перший план виступала специфіка роботи з певними групами клієнтів у певній ситуації. Зовнішні рамки теж виявилися доволі розмитими. Назріла потреба в уточненні основних понять, виявленні осердя діяльності, яке зберігається в її різноманітних формах, у з’ясуванні її зовнішніх та внутрішніх меж.

Засвоєння емпіричного методу, який використовували у природничих науках, став стимулом для соціальних наук і представників нового фаху, які прагнули не називати себе

42

філантропами, а дотримуватися певних наукових підходів.

Американка Мері Річмонд (1861-1928) належить до перших прибічників вжитку логічних, „доказових” методів для допомоги іншим. 1887 року вона очолила одну з професійних благодійних організацій у Буффало. Ідейною основою цього руху стало визнання того, що причина бідності й соціальних проблем людини полягає в ній самій, і

працювати необхідно з написала низку книг із теорії соціальної роботи, що стали посібниками для навчальних закладів США і Європи, в яких готували соціальних працівників. Наукове обґрунтування методів соціальної діяльності представлено в її книзі

«Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих в благодійних організаціях»

(1899). Індивідуальний метод соціальної роботи вона розробила в публікації «Соціальні діагнози» (1917) та «Що таке соціальна індивідуальна робота?» (1922).З її ініціативи 1898

року в США відкрито першу національну школу прикладної філантропії (сьогодні -

факультет соціальної роботи Колумбійського університету.

Мері Річмонд – фундатор методу case-work (індивідуальної соціальної допомоги),

запропонованого нею 1908 року. Цей метод полягає в визначенні індивідуального діагнозу з оцінкою оточення бідняка, котрий стає „клієнтом”. Для того, щоб встановити такий

„соціальний діагноз”, потрібно проникнути в душу бідняка, однак потрібні ще й офіційні документи. Замість того, щоб вчити людей складними формулюванням їхніх же проблем,

увагу звертали на допомогу людям прийняти власні сильні сторони. Мері Річмонд вважала, що індивіди мають власні цілі й волю, вони не прилаштовані відігравати пасивну роль у цьому світі, й тому завдання соціальних працівників полягає у пошуку ресурсів усередині самої людини. Завдяки її зусиллям та зусиллям інших увагу стали зосереджувати не на моралізаторстві, а на виробленні раціональної стратегії втручання.

Розвиток цього напряму професійної діяльності у 1930-х роках посилився становленням психоаналітичної теорії як основи для визначення проблем людини. Школа діагнозу пов’язує таким чином соціальні проблеми з пороками індивідуальних відхилень,

які детально описані Зиґмундом Фрейдом. Досить швидко детерміністські перегини діагностичної соціальної роботи були обговорені й виправлені . Разом із тим частина американських вчених висловлює критичні думки стосовно наслідків доручення соціальної до психоаналізу, вважаючи, що це призвело до орієнтації на медичну модель допомоги.

Альтернативний фаховий підхід виходить із того, причини соціальних проблем полягають не у внутрішньому світі людини, а суспільстві і пов'язані із процесами суспільних перетворень.

Представниця цього підходу Джейн Адамс (1860-1935) брала участь у діяльності

43

професійної благодійної організації — Гільдії сусідів (поселенців), заснованої 1886 року в Нью-Йорку. Ключова ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати. Разом з іншими волонтерами, що дотримувались цих ідей, Адамс жила в кварталах бідняків. Учасники Руху поселенців пов'язували свою діяльність з науковими центрами, намагаючись через контакти з багатьма вченими в галузі соціальних наук закласти теоретичну основу своєї практичної діяльності. Завдяки цим намаганням була створена Чиказька школа громадянства і філантропії.

Здобуваючи в Європі освіту після закінчення жіночого медичного коледжу у Філадельфії, вона взяла участь у роботі притулку Тойнбі у Лондоні - першому закладі, який надавав соціальну допомогу бездомним людям, розгортаючи в рамках своєї програми діяльність дитячих клубів, дитсадків, бібліотек, їдалень, художніх галерей, бюро з працевлаштування, класів музики, вивчення мов, танців, малювання тощо. Джейн Адамс відкрила аналогічний притулок у Чикаго (Халл Хауз), який став своєрідною моделлю для поширення подібного досвіду соціальної роботи. Багаторічні зусилля Джейн Адамс щодо покращення соціального становища різних маргінальних груп США зробили її відомою, і

вона обиралась президентом багатьох громадських організацій.

Ще однією фундаторкою фахової соціальної роботи вважають Алісе Саломон (1872-1948), котра мала досвід практичної роботи в різних сферах соціальної допомоги, зокрема брала участь у різноманітних міжнародних проектах. 1899 року вона очолила річні жіночі курси підготовки спеціалістів для роботи у сфері соціального обслуговування. Значне місце в її діяльності посідали питання якості навчання. Вона відстоювала необхідність належної практики, а також широкої програми підготовки соціальних працівників, яка б передбачала вивчення дисциплін психологічного, медичного, педагогічного і правового спрямування. Після створення 1925 року Німецької академії жіночої соціальної і педагогічної роботи Алісе Саломон спільно із соратницями працювала над науковими дослідженнями у сфері соціальної роботи, підготовкою викладацьких та керівних кадрів,

підвищенням їх кваліфікації. Як експерт з питань освіти, вона була одним з організаторів Міжнародної конференції з проблем соціальної роботи, яка відбулася 1928 року в Парижі і зібрала майже п’ять тисяч учасників.

Отже, для США і для більшості європейських країн, особливо Великобританії,

Нідерландів, Німеччини, властивим було протиборство різних концепцій і поглядів, ці ідеологічні конфлікти утруднювали процес становлення соціальної роботи. Для кінця XIX

— початку XX ст. характерним було й те, що на формування поглядів практиків

44

соціальної роботи впливав не тільки психоаналіз, а відразу кілька теорій: структуралізм,

феноменологія, марксизм, позитивізм, які лягли в основу наукового обґрунтування соціальної роботи.

Соціальна робота поширювалась не тільки в США чи європейських країнах. 1920

року в Чилі відкрилася перша у Латинській Америці школа соціальної роботи, 1936 року було засновано Інститут соціальних наук в Індії, в цей же час організовують курси із соціальної роботи в Єгипті.