3.9.2. Загальні підходи та принципи роботи

Розв’язання проблем безробіття є прерогативою соціальної політики держави,

зокрема політики зайнятості. Проте й соціальні працівники долучаються до допомоги тим,

хто втратив роботу, особливо тим, хто немає роботи тривалий час або перебуває у невигідному становищі на ринку праці.

Накопичений вітчизняними і зарубіжними дослідниками матеріал щодо наслідків безробіття підтверджує, що безробіття є сферою соціальної роботи, яка спрямована не лише на допомогу людині у подоланні повсякденних проблем, а й на розвиток у неї техніки подолання труднощів, навичок самоорганізації.

Призначення соціальної роботи з безробітними та їхніми сім’ями полягає у піднесенні можливостей людини повернутися на ринок праці, покращенні матеріального становища, зменшенні соціально-психологічної напруги в родині, сприянні в отриманні доступу до тих ресурсів і засобів, які передбачені державною соціальною політикою .

Для соціальних працівників, котрі надають допомогу безробітним, важливо знати,

що людина, яка втратила роботу, проходить певні стадії емоційного переживання.

Перша стадія - шок, емоційний вибух. Це доволі важке переживання, особливо якщо втрата робота була раптовою (несподіване скорочення штатів, сварка з керівництвом тощо). При цьому важливо те, що розгубленість і страх виступають як фактори ризику:

людина стає вразливішою до інших небезпек – хвороб, нещасних випадків. Людина може переживати неприйняття дійсності, відчувати гнів, що вихлюпується на кого завгодно в оточенні: рідних, колишніх колег, знайомих, випадкових людей, з якими доводиться вступати в контакт, наприклад, у магазинах тощо. Почасти людина переживає цю стадію,

ще не звільнившись, а тільки довідавшись про майбутнє звільнення. Сильним патогенним фактором є й постійна загроза втрати роботи.

330

Друга стадія – суб’єктивне полегшення і психологічна адаптація до ситуації. Ця стадія може тривати три-чотири місяці після втрати роботи. Уже в перші тижні, коли минає шок, багато людей відчувають полегшення і навіть радість – не треба поспішати вранці на роботу, з’явилось багато вільного часу, особливо якщо певні матеріальні збереження дають змогу протриматися якийсь час на попередньому рівні життя. Багато хто відзначає поліпшення здоров’я та настрою. Психологи визначили, що ті, хто спочатку подолав такі негативні наслідки звільнення як депресія та низький рівень самоповаги, а

потім уже почав пошуку нової роботи, знаходять кращу зайнятість, більше задоволені новою роботою.

Проте не завжди безробітні з часом починають відчувати психологічний комфорт. У

деяких з них стресовий стан залишається стійким і не зникає тривалий період часу.

Людина сприймає своє становище не як відпочинок, а як загрозу. Часто цьому сприяють об’єктивні причини (обмеженість фінансів, необхідність турбуватися про родину тощо).

Тривалий стрес – це ніщо інше як наслідок невпевненості і навіть страху перед завтрашнім днем, породжені фінансовими труднощами. В такій ситуації у людини зароджується тривога, що перше, ніж вона знайде роботу у почне заробляти на життя,

вона втратить майже все. Наразі психологи встановили, що чимало розлучень відбувається через матеріальні причини, отже високим є шанс зруйнування родинних стосунків в умовах фінансових труднощів.

Третя стадія – погіршення становища. Воно зазвичай наступає після півроку відсутності роботи. На цьому етапі спостерігається не тільки погіршення фінансового й соціального становища безробітного, й дефіцит активної поведінки, обмеження кола спілкування, зруйнування життєвих звичок, інтересів, цілей. Сил для протистояння неприємностям стає дедалі менше.

Депресія посилюється, особливо руйнівну силу мають невдачі з пошуком нової роботи. Такі постійні невдачі можуть призвести до припинення пошуків і апатії.

Четверта стадія – безпорадність і примирення з ситуацією. Цей стан ще називають

„набутою безпорадністю” і він виникає навіть за відсутності матеріальних труднощів,

наприклад, коли люди отримую допомогу по безробіттю. Такий стан виникає у людини внаслідок відсутності у неї впливу на те, що відбувається з нею в житті, коли виникає віра в те, що жодна діяльність не матиме корисних результатів, а це в свою чергу погіршує здатність засвоювати корисні моделі поведінки. Безпорадність може сформуватися й унаслідок залежності клієнтів від соціальної служби (центру зайнятості, центру соціальних служб для молоді, недержавних соціальних служб, які надають різного роду

331

допомогу). Набута безпорадність виражається у втраті мотивації, постійній стурбованості,

пригніченості тощо. Часто людина перестає стежити за своїм зовнішнім виглядом,

починає зловживати алкоголем, стає агресивним щодо членів своєї родини тощо.

Відвикнувши від напруженого трудового ритму, люди інколи вже боятися знайти роботу. Свідомо чи несвідомо вони починають шукати причини і відмовки, аби не піти на співбесіду до потенційного роботодавця, „забувають” потелефонувати за зазначеним в оголошенні номером тощо. Загальними рисами, що характеризують портрет довготривалого безробітного, є: невисокий рівень соціальної активності, песимістичність,

недовіра, високий рівень тривожності.

Особливим явищем, на яке мають зважати соціальні працівники, є так звана пастка безробіття – ситуація, коли отримання грошової допомоги (по безробіттю,

малозабезпеченості тощо) сприяє збереженню бідності, оскільки особі економічно вигідніше отримувати навіть незначну державну допомогу і не працювати, ніж мати низькооплачувану роботу із високим рівнем податків і відрахувань.

Безробітні часто мають супутні соціальні проблеми – брак житла, потрібних документів, хворіють на інфекційні та інші хвороби тощо. Наприклад, чимало людей, які виходять із місць позбавлення волі, не можуть влаштувати на роботу, оскільки відбулася їхня декваліфікація і де соціалізація. Тому проблеми людей, які не мають роботи, потрібно вирішувати комплексно і обов’язково із залученням самого клієнта, що вимагає приділення особливої уваги роботі з мотиваційною сферою.