2.4.5. Соціально-педагогічна модель соціальної роботи

Деякі українські та російські науковці серед теоретичних модель соціальної роботи виділяють і таку як соціально-педагогічна.

Загалом, соціальна педагогіка – розділ педагогіки, що вивчає особливості організації соціального виховання, виховні можливості соціального середовища та оптимальні умови соціалізації особистості. Соціальна педагогіка є наукою та практикою створення системи заходів щодо організації виховання особистості з врахуванням конкретних соціальних умов середовища, їх впливу на педагогічний процес. Виникла наприкінці XIX - початку XX століття.

159

Нині в Україні спостерігається активний розвиток цієї моделі. І соціально-

педагогічний ухил фахівців із соціальної роботи пояснюється, зокрема, стрімким розвитком державних центрів соціальних служб для молоді та інституціалізацією соціальної педагогіки яка академічної дисципліни, педагогічними традиціями країни, які багато уваги приділяли колективному вихованню.

Соціальна педагогічна модель - модель практики, яка фокусується на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціальної групи, який здійснюється через систему інститутів – сім’ю, школу, позашкільні заклади, що мають коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив тих чи інших факторів.

Комплексність соціально-педагогічної моделі практики зумовлена тим, що соціальна робота має ще недостатньо розроблений тезаурус, більшість понять якого запозичена з соціології, педагогіки, психології.

Базовою категорією соціально-педагогічної моделі є соціалізація, яка відбувається у взаємодії дітей та молоді з величезною кількістю різних умов, що більш чи менш активно впливають на їх розвиток.

Соціалізація – процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда,

утвердження її як особистості, включення у суспільне життя як активної і дієвої сили;

двобічний процес засвоєння індивідом соціального досвіду (цінностей, норм, зразків поведінки, соціальних ролей) того суспільства, до якого він належить, і активного відтворення і збагачення системи соціальних зв’язків і відносин, в яких він розвивається.

У соціальній психології механізмами соціалізації вважають:

імпринтінг – фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об’єктів, що впливають на неї;

наслідування – копіювання певних зразків діяльності у поведінці;

ідентифікація – ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою,

спільнотою;

рефлексія – оцінка особистістю різних проявів свого „Я”;

інтеріоризація – перенесення суспільних уявлень у свідомість окремої людини;

екстеріоризація – процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності Американський соціолог Н. Смелзер наводить дещо інший перелік механізмів

соціалізації дитини, виділяючи: імітацію (усвідомлене прагнення дитини копіювати поведінку батьків і вчителів, які слугують для нього взірцями); ідентифікацію (процес засвоєння дитиною життєвої позиції батьків та інших дорослих); сором (асоціюється з

160

відчуттям, що людину викрили та присоромили) та провину (внутрішня негативна оцінка власної поведінки). Імітацію та ідентифікація Смелзер розглядає як позитивні механізми,

які сприяють формуванню певної поведінки, а сором і провину – як негативні механізми,

що пригнічують або забороняють певну поведінку.

На відміну від американської, французька соціологія розглядає соціалізацію як сукупність взаєморозумінь, взаємовідносин із суспільством, в які індивід вступає в процесі формування себе як особистості.

Розрізняють кілька видів соціалізації:

1) стихійну, яка відбувається внаслідок упливу на особистість об’єктивних обставин життя суспільства (соціально-економічного та соціокультурного контексту);

2) відносно соціально керовану, яка здійснюється через створення суспільством умов для розвитку потенційних можливостей особистості і різних державних і громадських організацій.

До числа основних понять соціально-педагогічної моделі можна також віднести і

„соціальне виховання”, яке розуміється як створення умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань,

соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація соціального досвіду людини,

індивідуальна допомога їй. Воно забезпечується суспільством та державою тих організаціях, що є спеціально створеними для виконання цієї функції (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також у тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об’єднання). Цей процес соціального виховання має кілька стадій (див. рис.9).

Включення		Набуття та		Поведінка
людини в		накопичення		особистості як
систему		елементів		наслідок
життєдіяльності		соціального		екстеріоризації
різноманітних		досвіду (знань,		набутого
організацій		умінь), їх		соціального
		інтеріоризація		досвіду

Рис. 9. Процес соціального виховання

• Україні соціально-педагогічна модель стійко корелюється з соціальною роботою

• дітьми та молоддю. Значне місце в ній відведено формуванню та розвитку творчої особистості, запобіганню негативних явищ у молодіжному середовищі. Наприклад, 2004

161

року до Міжнародного дня боротьби зі СНІДом, який відзначається 1 грудня, у

Кременчуці проведено чемпіонат з комп’ютерної гри Counter-Strike “Кіберспорт проти СНІДу”. Організаторами проекту стали Кременчуцька міська громадська організація

“Порятунок”, Молодіжний центр “Адоніс” за підтримки відділу освіти, сім’ї та молоді міськвиконкому та спосорів. Мета заходу, що спирався на соціально-педагогічну модель,

полягала в залученні до молоді міста профілактики ВІЛ/СНІДу з використанням нетрадиційного інноваційного підходу – шляхом проведення комп’ютерних змагань на фоні інформаційної кампанії та поширення профілактичних матеріалів. Завдання чемпіонат - створити систему мотивації молоді задля зміни їхньої поведінки з ризикованої на безпечну. Під час реалізації інформаційної частини чемпіонату серед молоді поширювались презервативи, буклети з інформацією про шляхи зараження та методи профілактики ВІЛ/СНІДу, а також рекламні матеріали з інформацією про учасників,

організаторів та спонсорів проекту.

До створення умов для засвоєння спеціальних знань можна віднести й масову акцію „Модно бути здоровим!“, яку у вересні 2004 року провів „Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні“ спільно із „Всеукраїнською мережею людей, які живуть із ВІЛ/СНІД“. Завдання цієї акції - започаткування моди на здоровий і безпечний спосіб життя серед молоді України; популяризація знань про ВІЛ/СНІД та заохочення молоді до свідомого вибору поведінки у відповідь на загрози епідемії ВІЛ/СНІД; об’єднання зусиль вітчизняних і міжнародних організацій, ВІЛ-активістів з метою пошуку й організації ефективних методів для запобігання поширенню епідемії ВІЛ/СНІД в Україні. Форми діяльності цілком відповідали соціально-педагогічній моделі: проведення кампанії в засобах масової інформації (розміщення роликів на телебаченні, радіо, розповсюдження буклетів з інформацією про концерт); сніданок із пресою з участю журналістів провідних ЗМІ, артистів та олімпійців; прес-конференція з участю організаторів, „зірок” естради та журналістів провідних ЗМІ; гала-концерт „Модно бути здоровим!“ на Європейській площі з участю відомих діячів культури та спорту, організаторів акції, висвітлення цієї події провідними ЗМІ. Концерт транслювали телебачення та радіо, заходи супроводжували інформативні повідомлення профілактичного характеру; роздавання презервативів,

розповсюдження інформаційних матеріалів про ВІЛ/СНІД профілактичного спрямування,

орієнтованих на молодіжну аудиторію.

В інших країнах, де поширена така модель (Німеччина, Франція), соціальні педагоги можуть працювати з різними віковими групами, виконуючи ролі вихователя,

аніматора, керівника випадку, вуличного працівника, тренера тощо. Адже сучасна

162

соціальна робота спирається на адаптивно розвиваючу концепція соціалізації, яка розглядає соціалізацію як процес адаптації, що триває впродовж усього життя людини.

Усяка адаптація як особлива діяльність людини, що пов’язана із засвоєнням нової соціальної ситуації (суб’єктивно нової для конкретного індивіда), додає їй соціального досвіду (що об’єктивно існує як елемент культури цього суспільства) і тим самим підвищує рівень її соціалізації. Подальша адаптація індивіда, спираючись на новий, вищий рівень його соціалізації, відбувається ефективніше, дає йому змогу швидше піднятися на чергову сходинку соціалізації.

Така адаптивно розвиваюча концепція соціалізації створює передумови для переосмислення завдань соціальної роботи, які з погляду цієї моделі вбачаються у тому,

щоб:

1. разом із іншими інститутами соціалізації сприяти створенню в суспільстві умов для успішного здійснення соціалізації;

2. допомагати у виробленні та тренуванні індивідуального адаптивного механізму особистості;

3. бути частиною механізму управління соціалізацією, яка відбувається під певним соціальним контролем.

Згідно з адаптивно-соціалізаційною теорією соціальна робота допомагає клієнту реалізувати його адаптивну потребу, яка виникає у тому випадку, коли є труднощі подолання нової складної життєвої ситуації, яка перевищує адаптивні можливості клієнта.

• випадку, коли складність нових життєвих ситуацій не перевищує адаптивних можливостей індивіда, відбувається нормальний перебіг процесу соціалізації. У людини накопичується власний соціальний досвід засвоєння нових життєвих ситуацій, формується та розвивається індивідуальний адаптивний механізм.

• випадках деформацій індивідуального адаптивного механізму, при виникненні ситуацій, що перевищують за складність адаптивні можливості, або при порушеннях функціонування суспільних інститутів соціалізації, можуть статися відхилення у процесі соціалізації, виникнути стреси. Тоді для подолання стресів, подолання кризових життєвих ситуацій індивіду потрібна професійна соціальна підтримка.

Соціальні працівники, які діють у рамках соціально-педагогічної моделі, можуть здійснити необхідно соціальну корекцію з відхилення (або підтримки) індивідуального адаптивного механізму клієнта та при потребі полегшити для адаптації саму життєві ситуацію. Регулярне вимірювання, за допомогою наукових методів соціального дослідження, результативності розвитку соціалізації дають змогу коригувати процес

163

соціалізації, спрямовуючи допомогу на механізми соціалізації.

Іншим важливим поняттям соціально-педагогічної моделі є ресоціалізація, яка

розуміється як:

1. відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві;

2. засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх, які недостатньо засвоєні або застаріли;

3. (стосовно осіб девіантної поведінки) – комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, переорієнтацією соціальних та референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх в нові, позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.

Загалом, ресоціалізація тісно пов’язана з профілактичною соціально-педагогічною діяльністю та корекційною педагогікою. В основу ресоціалізції закладено основні ідеї гуманістичної моделі соціальної роботи. Її основний зміст полягає в тому, що робота з девіантами має за мету не моралізування про спосіб їхнього життя, а виявлення потенційних можливостей особистості, що можуть стати базисом у відновленні її соціально-позитивної спрямованості.

Розглянемо деякі соціально-педагогічні методи і технології соціальної роботи:

а) бесіда – індивідуальна або групова розмова, що може бути заздалегідь підготовленою або спонтанно, вона стимулює інтерес клієнтів до обговорення актуальних проблем життєдіяльності, життя соціуму, колективу й має значний виховний потенціал,

використовуючи життєвий досвід учасників;

б) збори індивідів, об’єднаних за якоюсь ознакою, вирізняються підготовленістю та організованістю, мають великий виховний потенціал як орган колективного керування,

виражають волю більшості учасників, мобілізують їх на активну діяльність з реалізації прийнятих рішень;

в) диспути та дискусії - форми спілкування, що формують полемічні вміння,

уміння залучати й утримувати прихильників; диспут передбачає організовану полеміку за заздалегідь визначеною темою, у той час як дискусія -– це відстоювання різноманітних точок зору, інколи за темою, що виникає спонтанно;

г) створення об’єднань самоврядування – клубів, асоціацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги, які дають змогу для розвитку соціальних навичок і якостей, впливають на поліпшення соціального обслуговування;

д) технології адаптації – навчання новим професіям, засобам забезпечення

164

власного існування і життя своєї сім’ї за допомогою засобів, адекватних умовам, що змінилися, завдяки проведенню шкіл лідерів, виборців, молодих бізнесменів тощо;

е) взаємодія із сім’єю важкої дитини – здійснюється за допомогою діагностики й аналізу шкільних труднощів, організації груп додаткових занять, проведення соціально-

виховної роботи з батьками, сприяння у розв’язанні кризових ситуацій у сім’ї;

є) кондуктивна (лат. conductor - супровідний) педагогіка - педагогічна діяльність з дітьми з обмеженими можливостями, переважно з порушеннями опорно-рухового апарату, спрямована на формування самостійної активності і незалежності дитини, що прагне адаптуватися до навколишнього середовища; таку дитину навчають, керують нею у повсякденному житті, задовольняють її біологічні та соціальні потреби, у процесі занять опановуються навички побутового самообслуговування та відбувається.

Соціально-педагогічна модель корисна для розуміння природи деяких вчинків клієнтів соціальної роботи. Наприклад, вибір аддиктивної стратегії поведінки часто зумовлений труднощами в адаптації до проблемних життєвих ситуацій: складні соціально-

економічні умови, багато чисельні розчарування, знищення ідеалів, конфлікти у сім‘ї та на виробництві, втрата близьких, різка зміна звичних стереотипів тощо. І ця здатність до адаптації порушена ще в сім‘ї. Подекуди саме проблеми в сім‘ї штовхають дитину у групу ризику, утворюють грунт для звернення дитини до наркотиків.

Соціально-педагогічна модель практики ґрунтується на феноменології вікової структури населення й на проблематиці вікової типології. Вона пропонує обирати методи та форми роботи з клієнтами з позицій вікового підходу та завдань, властивих кожному віковому періоду.

До обмежень соціально-педагогічної моделі можна віднести її деяку розмитість,

вона фактично вбирає в себе ті техніки та форми роботи, які запропоновані іншими моделями. Як зазначає британський фахівець У. Лоренц, соціальній педагогіці загалом властиве визначення цілей та механізмів будь-якої соціальної активності з широких теоретичних позицій безвідносно до конкретних організаційних рамок та прийомів.

Разом із тим через концепцію адаптивної соціалізації вона логічно вписується в наукову й практичну картину взаємодії людини з навколишнім середовищем, дає можливості для диференціації форм і методів соціальної роботи відповідно до адаптивних можливостей клієнта та завдань соціалізації на різних етапах його життєдіяльності.

Соціально-педагогічну модель активно використовують в Україні центри соціальних служб для молоді та громадські організації. За кордоном ця модель знаходить застосування у діяльності шкільних соціальних працівників, університетських соціальних

165

служб, службах пробації для неповнолітніх правопорушників, центрах ресоціалізації

тощо.

Висновки

1. Кризове втручання застосовують у випадках, коли до соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психологічної кризи, і ситуація вимагає оперативного втручання. Виділяють два підходи до втручання у кризу: перший – кризове консультування, другий – інтенсивний догляд. Соціальні працівники предметом своєї діяльності визначають не лише особу клієнта, але й психотравмуючу соціальну ситуацію в цілому.

2. Зосереджена на завданні модель пропонує виразну послідовність діагностики проблеми та роботи з нею. Виділяють три основні стадії зосередженої на завданні моделі

– вивчення проблем, узгодження мети та часових рамок, виконання завдань, кожна із яких складається із дрібніших. Між ними є періоди підготовки й оцінки кінцевих результатів.

3. Сімейна терапія – це підхід, заснований на твердженні, що пояснення та вирішення людських проблем полягають у розумінні минулих та нинішніх взаємовідносин між людьми, близько пов’язаними одне з одним, а не в кожній конкретній людині. Зараз фактично співіснують, доповнюючи один одного, три ключових напрями сімейної терапії

— екзистенціальний, стратегічний і структурний. У процесі сімейної терапії більше вивчаються стереотипи поведінки та переконання, тому при втручанні наголос роблять на створенні можливості для формування нових стереотипів

4. Психосоціальна терапія приділяє особливу увагу оцінці та взаємостосункам. Вона прагне вичленити проблеми із середовища, підсилюючи при цьому сильні сторони „Я” клієнта та його механізми, за допомогою яких він може подолати проблеми самостійно за достатньої підтримки соціального працівника. Психосоціальна терапія спрямована на зміну особистості клієнта, стосунків та/або соціальної ситуації.

5. Соціально-педагогічна модель фокусується на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціальної групи, який здійснюється через систему інститутів – сім’ю, школу, позашкільні заклади, що мають коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей,

обмежувати або активізувати вплив тих чи інших факторів.

Запитання для самоперевірки:

166

1. Які ознаки кризи можна назвати?

2. Від чого залежить здатність особи і родини протистояти кризі?

3. Які різновиди допомоги надають у рамках кризового втручання?

4. У чому, на Вашу думку, полягають особливості зосередженої на завданні моделі?

5. Охарактеризуйте зміст діяльності соціального працівника на різних етапах роботи

• зосередженій на завданні моделі.

6. Яка різниця між тим, щоб працювати з сім’єю, як з системою, і тим, щоб працювати з окремими індивідами, котрі є членами сім’ї?

6. Які напрями сімейної терапії відомі? У чому полягає відмінність між ними?

6. Які техніки втручання пропонує психосоціальна терапія?

6. У чому полягає відмінність між психодинамічною та психосоціальною моделлю соціальної роботи?

6. Що дає адаптивно-соціалізаційна теорія практиці соціальної роботи?

6. Яким чином відбувається ресоціалізація?

6. Визначте спільні та відмінні риси підходів, описаних у цьому розділі.

Література

1. Бурлака В. Сімейна терапія: підходи та процес // Соціальна політика і соціальна робота. – 2004. - № 3.

2. Введення у соціальну роботу: Навч. посібник / Семигіна Т.В., Грига І.М. та ін. – К.:

Фенікс, 2000.

3. Доуэл М., Марш П. Ориентированная на решение задач социальная работа. – К.-

Амстердам: Ассоциация психаитров Украины, 1997.

4. Леннеер-Аксельсон Б., Тюлефорс И. Психосоциальная помощь населению: Пер. со швед. – М.: Ин-т социальной работы, 1998.

4. Лоренц У. Социальная работа в изменющейся Европе: Пер. с англ. – К.-Амстердам:

Ассоциация психиатров Украины, 1997.

6. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи. – К.: МАУП,

2002.

7. Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ. – К., 2000.

7. Практика социальной работы /Под ред. К. Ханвея, Т.Филпота. –К.-Амстердам,

1996. – C. 169.

9. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб: Речь, 2000.

9. Соціальна педагогіка: Навч. посібник / За ред. А.Й. Капської. – К., 2000.

167

11. Соціальна педагогіка: теорія і технології / За заг. ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Науковий світ, 2006.

11. Соціальна робота. В 3- х ч. – Ч.2. Теорії та методи соціальної роботи / За ред.

Семигіної Т.В., Григи І.М. – К.: Києво-Могилянська академія, 2004.

13. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: УДЦССМ, 2002.

13. Соціальна робота з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом: Методичний посібник для проведення курсів підвищення кваліфікації / За ред. Семигіної Т.В. – К.: Вид. дім „Києво-

Могилянська академія”, 2006.

15. Соціальні служби – родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. Григи І.М.,

Семигіної Т.В. – К., 2002

16. Теорії та методи соціальної роботи / За ред. Семигіної Т.В., Миговича І.І. – К.

Академвидав, 2005.

17. Трубавіна І.М. Поняття кризового втручання в соціальній роботі // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2003. - № 4. – С. 81-82.

17. Эниклопедия социальной работы: Пер. с анг. - В 3-х т. –М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА