3.4.5. Приклади діяльності соціальних служб

Терапевтична спільнота “Маріїна школа” розпочала діяльність у листопаді 1998

року у складі Київської міської наркологічної клінічної лікарні “Соціотерапія” Співробітниками спільноти розроблено оригінальну програму реабілітації людей із

залежністю від наркотичних речовин, в основі якої лежить гуманістичний та біхевіористсько-когнітивний підхід. Для цієї програми реабілітації властива гуманістична спрямованість: відкритість, комплексність, етапність, наукова обґрунтованість реабілітаційних технологій та принципів, гласність, гнучкі комунікативні зв’язки, активна участь клієнтів у лікувально-реабілітаційному процесі, розподіл відповідальності за ефективне функціонування реабілітаційного середовища, повага та довіра до персоналу та один до одного. У рамках програми стимулюють самостійність клієнтів, їхню відповідальність, ініціативність, акуратність, креативність, дотримання норм етики та гігієни, працелюбство.

У спільноті використання впливу середовищем є основним, тому кожен аспект життя вважають суттєвим і потенційно терапевтичним. Це можна побачити, розглянувши розпорядок дня “Маріїної школи”, розписаний похвилинно. Терапевтичний вплив середовища відбувається на кожному етапі дня. Наприклад, черговий соціальний працівник стежить, щоб вчасно піднявся черговий по корпусу, котрий мусить збудити всіх членів спільноти. До обов‘язків чергового по корпусу також входить: стеження за ранковим та вечірнім прибиранням закріпленої за кожним клієнтом території корпусу та кімнати; прибирання закріпленої за ним території корпусу та ганку; контроль за чистотою у туалетних кімнатах та у ванній кімнаті; стеження за відвідуванням кінезіотерапії клієнтами; повідомлення клієнтів щодо часу проведення ранкової та вечірньої груп та підготовка приміщення до їх проведення; за 15 хвилин до відбою попередження клієнтів про підготовку до сну; доповідь про стан справ у спільноті на ранковому зібранні. Таким

241

чином, черговий має чимало обов‘язків, виконання яких дозволяє членам спільноти вчитися брати на себе відповідальність і відчувати себе уповноваженим робити потрібні речі.

Приміщення, де розташована зараз “Маріїна школа”, дісталося їй у напівзруйнованому вигляді. Це мало певний терапевтичний сенс, бо майже все у спільноті ремонтували або будували за активної участі клієнтів. А те, що створене власними руками і до чого докладено чимало зусиль, викликає до себе поважне ставлення. Тому клієнти стежать за тим, щоб у спільноті нічого не руйнували, підтримують чистоту і порядок, з

повагою ставляться до своєї праці та праці інших, вони починають пишатися власною працею. Прояви такої поведінки яскраво видно, коли до спільноти потрапляє новачок і самі клієнти пояснюють йому правила перебування у спільноті, звертаючи особливу увагу на необхідність дотримуватися чистоти і порядку, адже “ми тут живемо і звикли до чистоти”. Ті клієнти, котрі пройшли всю програму у спільноті і досягли тривалої ремісії,

відвідуючи “Маріїну школу”, згадують, які стіни вони фарбували, що саджали на городі,

як ремонтували щось. Важливо зазначити, що клієнти, перебуваючи у спільноті,

навчаються один у одного та у професіоналів різним видам робіт. По суті у багатьох із них у процесі роботи “по дому” відбувається формування відповідальності, охайності, а ці якості сприяють зростанню самооцінки та подоланню залежності.

Однією із вимог перебування у “Маріїній школі” є ведення щоденника. Для тих, хто тільки починає реабілітацію у спільноті, це майже проблематично: вони не знають, що і як записувати у щоденнику, інколи не бачать сенсу в записах. Тому соціальні працівники розробили для новачків шаблон ведення щоденника. Ведення щоденника обов‘язкове для всіх клієнтів “Маріїної школи” незалежно від етапу реабілітаційної програми, на якому вони перебувають. З переходом з кроку на крок у клієнтів відпадає потреба у шаблоні для щоденникових записів. Відзначимо певну динаміку ведення щоденника: використання готових шаблонів для записів (для новачків); використання порад соціального працівника щодо ведення записів і аналізу дня (для “продвинутих” клієнтів); самостійний аналіз пережитого за день і виокремлення важливих висновків. Щоденникові записи, як правило,

обговорюють із соціальним працівником, часто вони дають поштовх і ґрунт для глибокого аналізу поведінки клієнта, його взаємин з оточуючими тощо. Ведення щоденників для більшості клієнтів з часом стає потребою. Багато з них зберігають щоденники й перечитують їх у складних ситуаціях, а відтак продовжують вчитися з власного досвіду.

Вплив терапевтичного середовища відбувається насамперед завдяки послабленню ієрархічних стосунків як між самим персоналом, так і між персоналом та клієнтами

242

реабілітаційної програми. Отже, йдеться про свого роду демократизацію стосунків у спільноті, яка передбачає відповідальність кожного члена спільноти за власні вчинки. Це не означає, що у спільноті існує повна рівність. Радше навпаки – діє виразна покрокова модель, яка визначає права та обов‘язки кожного учасника реабілітаційної програми.

Життя у спільноті організоване таким чином, що чим вищим є крок реабілітації, тим більше прав, обов’язків та можливостей впливати на групове рішення має клієнт.

• “Маріїній школі” впроваджено п’ятикрокову систему реабілітації, яка складається

• наступних етапів: 1) випробувальний термін (два тижні); 2) перший крок (один місяць); 3) другий крок (два-три місяці); 4) третій крок (два-три місяці); 5) четвертий крок – “випускник” (один-два місяці).

Просування клієнта може виглядати як підвищення, так і пониження у статусі.

Пониження відбувається при невиконанні розпорядку дня або обов'язків. Термін перебування на кожному етапі є умовним і може змінюватися індивідуально для кожного клієнта, проте ці зміни терміну не повинні перевершувати половини відведеного часу на кожен крок. Неможливість клієнта справитися із певним кроком може призвести до виключення його із програми спільноти. Кроки виконують кілька функцій. По-перше,

мотивуючу, оскільки з кожним кроком збільшується обсяг прав та привілеїв. По-друге,

стимулюючу, адже не можна перебувати на одному кроці занадто довго і, таким чином,

використовувати перебування у “Маріїній школі” як “схованку” від своїх проблем. По-

третє, вони допомагають клієнтам відстежувати динаміку реабілітації.

Для кожного етапу визначено умови, за умови виконання яких клієнт може просуватися від кроку до кроку. Перехід клієнтів із кроку на крок обговорюють на загальних зборах усіх клієнтів та персоналу спільноти. Виступ клієнта, який хоче перейти з кроку на крок, зазвичай викликає жваві дискусії. Якщо персонал та клієнти висувають чимало зауважень до клієнта, то йому радять попрацювати над покращенням поведінки і пропонують подолати межу між кроками наступного разу.

Для формування терапевтичного середовища важливий розподіл відповідальності за реабілітаційний процес між професіоналами та клієнтами. Це виявляється у залученні клієнтів до планування роботи, до самообслуговування, до вирішення важливих питань,

які в інших центрах розв’язують без участі клієнтів. Залучення клієнтів до планування та обговорення важливих проблем відбувається на спеціальних ранкових зібраннях, в ході яких підбивають підсумки за попередній день та планують наступний день.

Інший приклад психосоціальної допомоги особам із залежністю івд психоактивних речовин демонструє Центр ресоціалізації наркозалежної молоді м. Києва. У його

243

денному відділенні впроваджено тримісячну амбулаторну програму, яка складається з групової та індивідуальної психотерапії, арт-терапії, інформаційно-мотиваційного тренінгу, тренінгу соціальних навичок, тренінгу профілактики зриву, соціального консультування тощо. Як складові елементи такої програми передбачені моніторинг та оцінка результатів її проходження.

Висновки

1. Залежність від психоактивних речовин є проявом адиктивної поведінки, тобто однієї з форм деструктивної поведінки, яка проявляється в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану через прийом певних речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або видах діяльності, що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій.

2. Робота з людьми, які мають залежність від психоактивних речовин, повинна будуватися з огляду на численні соціальні, психологічні та біологічні чинники, пошуку методів і форм роботи, прийнятних для конкретного клієнта і з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.

3. У соціальній роботі з наркозалежними виділяють три різновиди програм: 1) профілактичні, 2) лікувальні, 3) соціально-реабілітаційні. Завдання соціальних працівників, які працюють з людьми із залежністю від психоактивних речовин, обумовлюються різновидом програми.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення залежності.

2. У чому полягають особливості фізичної та психологічної залежності?

3. Як Ви розумієте, чому соціальним працівникам, котрі допомагають людям із залежністю, важливо працювати з родинами?

4. Які підходи до роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків ви можете назвати?

5. Які є моделі профілактики вживання психоактивних речовин? Охарактеризуйте їх.

6. Чому, на Вашу думку, почали розвиватися програми зменшення шкоди та вулична соціальна робота із споживачами ін’єкційних наркотиків?

7. У чому, на Вашу думку, полягають особливості безмедикаментозних реабілітаційних програм для людей із залежністю?

8. Як Ви розумієте, що таке терапевтична спільнота? Що її утворює?

244

Література

1. Principles of Drug Addiction Treatment: A Research-based Guide. – NIDA, 1999. – http://165.112.78.61/PODAT/PODAT1.html.

2. Богдан Д., Філь С. Вулична соціальна робота як метод профілактики ВІЛ/СНІДу //

Магістеріум. Вип. 10. Соціальна робота і охорона здоров’я. – К.: КМ Академія, 2004.

3. Соціально-психологічно реабілітація людей із залежністю від наркотичних речовин. – К.: Граффіті груп, 2003.

3. Гриненко І. Соціальні аспекти незаконного обігу наркотиків // Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. - № 1. – С. 106.

3. Молоді люди, які вживають ін’єкційні наркотики: поінформованість, усвідомлення ризику ВІЛ-інфікування, поведінка (Аналітичний звіт за результатами опитування споживачів ін’єкційних наркотиків у рамках проекту “Профілактика ВІЛ/СНІДу серед молодих людей, які вживають наркотики ін’єкційним шляхом”). – К., 2001. – С. 14.

3. Соціальна робота з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом: Методичний посібник для проведення курсів підвищення кваліфікації / За ред. Семигіної Т.В. – К.: Вид. дім „Києво-

Могилянська академія”, 2006.

7. Соціальна робота. В 3-х ч. – Ч.3. Робота з конкретними групами клєнтів / За ред.

Т.В. Семигіної, І.М. Григи. – К.: Києво-Могилянська академія, 2004.

8. Соціально-психологічне консультування клієнтів програм замісної підтримуючої терапії: Навч. посібник / За ред. Семигіної Т.В. – К.: Український інститут досліджень політики щодо громадського здоров’я, 2006. – 110 с.

8. Стецков О. Оцінка програми ресоціалізації наркозалежної молоді // Соціальна політика і соціальна робота. – 2004. - № 2.

8. Формування здорового образу життя / Вакуленко О. та ін. – К. Український інститут соціологічних досліджень, 2000. – С. 40.