3.9.3. Методи і технології соціальної роботи

• цілому соціальна допомога безробітними і їхнім родинам може передбачати:

– консультування щодо працевлаштування і шляхів заробітку, вселення надії на зміни;

– допомога у оформленні відсутніх документів;

– сприяння у оформленні державної допомоги, пенсій, пільг;

– посередництво у наданні гуманітарної допомоги з різних джерел, залучення

релігійних організацій до допомоги сім’ї, придбання засобів для заробітку (купівля або оренда швейної машинки, обладнання для теплиці тощо), долучення людей до груп самодопомоги.

Вибір засобів розв’язання ситуації втрати роботи і поліпшення становища в родині безробітного залежить не тільки від можливостей соціальної служби, яка надає допомогу,

а й від адаптаційних якостей людини, що опинилися без роботи.

Адаптивна життєва активність (пасивність) — це особливості саморегуляції безробітним своєї поведінки на ринку праці відповідно до власних успадкованих і

332

набутих життєвих диспозицій. Актуалізованих потреб, потенційних можливостей, само сприйняття тощо. Активність клієнта може бути як конструктивною, так і деструктивною.

Конструктивна вона в тому разі, якщо цілі особи збігаються з бажанням працевлаштуватись, і деструктивною — якщо ні збігаються. Для людей із адаптивною життєвою активністю характерне успішне пристосування до умов ринкової економіки. У

той час, як особи із адаптивною життєвою пасивністю, є дезадаптованими. Це безробітні,

активність яких, у кращому випадку, проявляється в пориві, імпульсивності, негнучкості поведінки, у яких загальмоване відчуття того, що добре, а що погано, справедливо чи несправедливо. Після низки невдач така людина «опускає руки», погоджується зі статусом безробітного, а конфлікт між «хочу» і «необхідно» вирішується на користь першого. Дуже часто така поведінка не збігається з пошуком роботи. Маючи настанову утриманця, такий безробітний вважає, що держава повинна забезпечити його роботою, а

якщо ні, то надати соціальні пільги у вигляді різноманітних довідок.

Так звані активні безробітні більш схильні до зміни професії, можуть піти навчатися на курси, освоїти новий фах. Для цього їм може бути достатньо консультування й надання належної інформації. Завдяки консультуванню клієнт досягає поглибленого саморозуміння, прояснення ситуації, що дає змогу скласти стратегічний план виходу із скрутного становища. Активні безробітні також можуть потребувати мінімальної

(стартової) допомоги для започаткування якоїсь справи.

Тим часом як пасивним безробітним, які зневірилися в своїх силах, важливо відновити самоповагу і впевненість. Їм у нагоді може стати участь у тренінгу асертивності, призначеному для підняття віри в себе, опанування навичок самопредставництва. Такі тренінги передбачають посилення впевненості клієнтів у власних силах, здібностях, формування позитивного ставлення до себе та своєї ситуації,

набуття компетентності щодо вирішення проблемних питань у своєму житті, нового досвіду, знань та вмінь, які дозволять посилити контроль над обставинами свого життя.

Принцип наснаження втілюється через такі способи: залучення клієнтів до активної участі впродовж усього заняття, обговорення можливих шляхів вирішення проблеми; надання можливості вибору; інтерактивні методи навчання і робота в групі; інформування стосовно як загальної ситуації на ринку праці, так і самих семінарів як форми роботи відповідно до запитів та потреб учасників; заохочення обміну думками, досвідом між учасниками семінару, певний зворотний зв'язок між керівником семінару та його учасниками, наголос на взаємодопозі.

У кожному разі соціальні працівники повинні переконувати людину, що дуже

333

важливо знайти хоч якусь роботу, нехай непрестижну і випадкову, таку, що не подобається і не дає достатньо заробітку. Оскільки наявність бодай такої роботи є доволі сильним антистресором і знижує психологічну депресію, разом із тим важливо спонукати людину до пошуку більш адекватної роботи.