- •Тема 1.1. Соціальна робота як єдність теоретичних знань, практичної та навчальної
- •1.1.1. Сутність поняття "соціальна робота"
- •Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна
- •1.1.3. Сутність соціальної роботи як фахової діяльності
- •Тема 1.2. Еволюція суспільної допомоги і соціальної роботи
- •1.2.1. Суспільна допомога як підґрунтя соціальної роботи
- •Зародження професійної соціальної роботи за кордоном
- •1.2.3. Історія фахової соціальної роботи в Україні
- •1.3.1. Професійні вимоги до соціального працівника
- •1.3. Відносини між соціальними працівниками і клієнтами
- •Професійні ролі соціальних працівників
- •1.3.3. Клієнти соціальної роботи
- •2.1. Класифікація теоретичних моделей і методів соціальної роботи
- •2.1.1. Взаємозв’язок теорії та практики соціальної роботи
- •Теоретичні моделі соціальної роботи
- •Методи і технології соціальної роботи
- •2.2. Психологічні моделі соціальної роботи
- •2.2.1. Психодинамічна модель соціальної роботи
- •2.2.2. Когнітивно-біхевіористська модель соціальної роботи
- •2.2.3. Гуманістично-екзистенційна модель соціальної роботи
- •2.3. Соціологічні моделі соціальної роботи
- •2.3.1. Системно-екологічна модель соціальної роботи
- •2.3.2. Соціально-радикальніа модель
- •2.3.3. Теорія ролей і стигматизації
- •2.4. Комплексні моделі соціальної роботи
- •2.4.1. Кризове втручання
- •Зосереджена на завданні модель
- •2.4.3. Сімейна терапія
- •2.4.4. Психосоціальна терапія
- •2.4.5. Соціально-педагогічна модель соціальної роботи
- •3.1. Соціальна робота з людьми похилого віку
- •3.1.1. Уявлення про старість і старіння
- •3.1.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи
- •3.1.3. Методи і технології соціальної роботи
- •3.1.4. Організація надання допомоги
- •3.1.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •3.2. Соціальна робота з людьми,
- •3.2.1. Сучасні уявлення про інвалідність
- •Загальні підходи та принципи соціальної роботи
- •3.2.3. Методи і технології соціальної роботи
- •Організація надання допомоги
- •3.2.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •3.3. Соціальна робота з людьми, які мають психічні розлади
- •3.3.1. Розлади психіки та їх соціальні наслідки
- •3.3.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи
- •3.3.3. Методи і технології соціальної роботи
- •3.3.4. Організація надання допомоги
- •3.3.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •3.4. Соціальна робота з людьми,
- •3.4.1. Вживання наркотиків як соціальна проблема
- •3.4.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи
- •2. Виявлення та соціальний супровід споживачів ін’єкційних наркотиків
- •3.4.3. Методи та технології соціальної роботи
- •Організація надання допомоги споживачам ін’єкційних наркотиків
- •3.4.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •Соціальна робота з людьми, які живуть із віл/сніДом
- •3.5.1. Перебіг віл/сніДу і його соціальні наслідки
- •3.5.2. Загальні засади та принципи соціальної роботи
- •3.5.3. Методи та технології соціальної роботи
- •3.5.4. Організація надання допомоги
- •3.5.5.Приклади діяльності соціальних служб
- •3.6. Соціальна робота з проблемними сім’ями
- •3.6.1. Дисфункціональні (неблагополучні) сім’ї
- •3.6.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи
- •3.6.3. Методи і технології соціальної роботи
- •3.6.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •3.7. Соціальна робота з дітьми, що залишилися без піклування батьків
- •3.7.1. Сирітство та бездоглядність як соціальні явища
- •3.7.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи
- •3.7.3. Методи і технології соціальної роботи
- •3.7.4. Організація надання допомоги
- •3.7.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •3.8. Соціальна робота з людьми, які зазнали насильства в сім’ї
- •3.8.1. Насильство в сім’ї як соціальна проблема
- •3.8.2. Загальні підходи і принципи соціальної роботи
- •3.8.3. Методи та технології соціальної роботи
- •Організація надання послуг
- •3.8.5. Приклади діяльності соціальних служб
- •3.9. Соціальна робота з безробітними людьми
- •3.9.1. Безробіття як соціальне явище
- •3.9.2. Загальні підходи та принципи роботи
- •3.9.3. Методи і технології соціальної роботи
- •Організація надання допомоги
- •3.9.5. Приклади діяльності соціальних служб
3.6.3. Методи і технології соціальної роботи
Соціальну роботу із проблемними сім'ями прийнято розподіляти на такі види:
екстрені дії, спрямовані на виживання родини (термінова соціальна допомога, надання притулку, негайне вилучення з родини дітей, що зазнають жорстокого ставлення, перебувають у небезпеці чи залишені без піклування батьків);
діяльність, спрямована на підтримку стабільності родини;
заходи, спрямовані на соціальний розвиток родини та її членів.
Робота з молодими сім’ями може відбуватися за такими напрямами соціально-
педагогічної роботи, як:
підготовка молоді до сімейного життя;
робота з молодими сім’ми щодо стабілізації сімейних стосунків;
допомога батькам у вихованні дітей;
сімейна психотерапія.
272
Серед найбільш поширених у нашій країні форм і методів роботи слід відзначити:
клуби молодої сім’ї, школи молодих батьків, консультативні пункти, відеолекторії,
навчальні семінари, розважальні заходи, корекційний театр, проведення лекцій, бесід,
індивідуальних і групових консультувань, диспутів, тренінгів, фестивалів, сімейних конкурсів та вечорів, світ, шоу-програм. Вагому роль у підтримці проблемних сімей відіграє грошова та матеріальна допомога, організація літніх оздоровчих таборів.
Якщо йдеться про сім’ї, де є діти чи підлітки, що скоїли правопорушення або відзначаються девіантної поведінкою, то першочергове місце в роботі з такими сім’ями посідає правовий напрям допомоги, ресоціалізація як зміна соціальних цінностей та настанов, соціальна реабілітація, наприклад, через арт-терапію.
Важливу роль у соціальній роботі відіграє просвітницька робота серед педагогічного колективу шкіл. Адже саме вчителі найперша контактують з дітьми та їхніми родинами,
бачать ситуацію в них, в багатьох випадках мають моральний вплив на батьків.
Проте основною технологією соціальної роботи з неблагополучними сім’ями (в тому числі, з тими, в яких є ризик відмови від дітей) є соціальний супровід таких сімей. Це є справді оптимальний спосіб для здійснення соціальної підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, оскільки передбачає тривалу в часі, професійну, всебічну допомогу. Соціальний супровід, згідно із Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» — робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.
У межах технології соціального супроводу сім’ї виділяють такі напрямки роботи, як
соціальна опіка - представлення працівником соціальної служби інтересів сім'ї (чи
члена) в органах влади, різних установах;
соціальний патронаж —надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, який полягає у постійному соціальному нагляді, регулярному відвідуванні їх житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально-
профілактичної допомоги;
3) соціальна допомога сім’ї передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України
«Про соціальні послуги».
Методика соціального супроводу має багато схожого з відомою у соціальній роботі методикою "ведення випадку", адже він х тривалим у часі і його застосовується стосовно
273
конкретної сім'ї. Вибір методів та заходів у процесі здійснення соціального супроводу неблагополучної сім’ї повинен ґрунтуватися на індивідуальному підході, з врахуванням всіх суттєвих обставин функціонування сім’ї.
Соціальний супровід неблагополучної сім’ї має такі етапи: 1) підготовчий
(вивчення ситуації, встановлення контакту і знайомства, діагностика, планування); 2)
реалізація (безпосереднє надання послуг, інтервенція); 3) підсумковий (оцінка і припинення, стабілізація, згортання).
Здійснення соціального супроводу неблагополучних сімей має свої особливості:
він потрібен усім різновидам неблагополучних сімей, але повинен брати до уваги кризовість сімейної ситуації, екстремальність умов життя сім’ї; здійснюватися групою фахівців;
соціальний супровід повинен здійснюватися тільки з урахуванням результатів вивчення ситуації в сім’ї, ретельної перевірки її обставин, стосунків, виявлення порушень прав дитини та інших членів сім’ї в родині з їх подальшою соціальною опікою;
до допомоги сім’ям, де є факти зловживання алкоголем, вживання нароктичних речовин, є підозра щодо скоєння насилля над дітьми, крайній рівень зубожіння, необхідно залучати різних фахівців;
особливої уваги у процесі соціального супроводу вимагають сім’ї, де є діти з проявами асоціальної поведінки, схильні до бродяжництва; безвідповідальне батьківство.
Неповні сім’ї можуть потребувати допомоги, пов’язаної із компенсацією функцій того з батьків, опіки якого позбавлена дитина;
соціальний супровід повинен включати просвітницьку роботу щодо умов,
необхідних для виховання і розвитку дитини, щодо прав та обов’язків членів сім’ї у випадку, коли вони порушуються чи не виконуються, навчання і контроль за дотриманням прав і виконанням обов’язків;
соціальний супровід сім’ї повинен поєднуватися із соціальною реабілітацією окремих членів родини, профілактикою та обслуговуванням сімей, але не зводитися до них; це є комплекс послуг;
критерієм неефективності супроводу є рецидиви порушень прав членів сім’ї,
асоціальні прояви у поведінці, деліквентна і девіантна поведінка членів сім’ї. Критерієм ефективності – перехід сім’ї з клієнта супроводу до клієнта обслуговування і профілактики;
необхідною є розробка змісту технологій супроводу різних типів неблагополучних сімей на основі визначення типових проблем сімей;
274
спеціаліст соціальної роботи не може вирішити проблему; він може допомогти клієнтам упоратися з нею.
В Україні соціальний супровід сімей, в яких є ризик відмови від дітей, здійснюється широкою мережею соціальних служб для молоді, соціальними службами підтримки сім’ї і дітей (створеними на базі ССМ), а також недержавними організаціями. При здійсненні соціального супроводу неблагополучних сімей надаються такі види допомоги:
психолого-педагогічна робота (посередництво у конфліктах; психологічна підтримка; психологічне консультування з питань внутрішніх сімейних стосунків;
навчання батьків навичкам спілкування, виховання дитини; залучення батьків до груп взаємопідтримки; залучення волонтерів до підтримки дитини);
сприяння незалежності та поліпшенню матеріального становища родини (сприяння пошуку житла; допомога у оформленні документів; сприяння у працевлаштуванні;
сприяння у оформленні державної допомоги, пенсій, пільг; посередництво у наданні гуманітарної допомоги з інших джерел);
сприяння навчанню та розвитку дитини (влаштування дитини до гуртків, секцій,
підліткових клубів; влаштування на професійне навчання; запрошення дітей на розважальні заходи);
сприяння захисту здоров'я дитини (влаштування дитини на оздоровлення);
представництво інтересів (представлення інтересів дитини перед адміністрацією школи,
контроль за відвідуванням занять;
представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади;
залучення дільничного інспектора з метою припинення насильства або пияцтва в сім'ї;
представлення інтересів дитини перед органами опіки і піклування; допомога родичам дитини в оформленні опіки; сприяння влаштуванню на виховання дитини в прийомну сім'ю).
Соціальний супровід – цілеспрямована діяльність соціальних працівників по створенню необхідних умов для оптимального функціонування сім’ї та гармонійного розвитку дитини.
Інший важливий напрям роботи із дисфункціональними сім’ями – це сімейне консультування, тобто консультування, у якому спеціаліст із сімейних відносин або соціальний працівник залучається до вирішення сімейних проблем, та шляхом надання консультацій сприяє відновленню потенціалу сім‘ї та окремих її членів до покращення сімейних відносин та здатності самостійно вирішувати подібні проблеми у майбутньому.
Таке консультування ставить за мету спільне з консультантом вивчення запита клієнта для
275
зміни рольової взаємодії у його сім’ї й забезпечення можливостей особистісного зростання.
Найчастіше під час сімейного консультування обговорюються: складнощі у стосунках батьків з дітьми, труднощі у спілкуванні, подружні проблеми, переживання розлучення (прощання) з партнером тощо.
Складнощі у стосунках батьків з дітьми умовно поділяють на такі групи:
відсутність контакту з дітьми, нерозуміння їх життя, інтересів, неможливості поговорити з ними, відчуття власної батьківської непотрібності дитині тощо;
неуважне, різке ставлення дітей до батьків, постійні чвари й конфлікти з ними через дрібниці;
тривога за дітей, обумовлена тим, що вони живуть не так, як мали б, з точки зору батьків. Часто при цьому батьки сприймають своїх дітей як нещасливих, невдах,
самотніх, заблукалих тощо, що й стає приводом для звернення за консультацією;
- проблеми, пов’язані з нестандартною, девіантною поведінкою дітей (залежність від алкоголю, наркотиків, крадіжки тощо).
Для того, щоби розібратися у сутності проблеми, наскільки претензії й оцінки батьків відповідають реальній ситуації, і визначити свій діагноз проблеми, консультант має розібратися: по-перше, чи є у поведінці дитини прояви “ненормальності”,
невідповідності, які можуть свідчити про психічні чи соціальні відхилення, чи поведінка дитини обумовлена власною життєвою позицією; по-друге, якою є справжня позиція батьків щодо дитини, чим обумовлене звертання по допомогу – власними проблемами,
чи турботою про дитину, прагненням допомогти їй або бажанням отримати допомогу й підтримку для себе, позбавитися власних побоювань, переживань провини, непотрібності тощо.
Якщо проблема переважно неправильними установками батьків щодо дитини, то допомога спрямовується на:
а) корекцію позиції батьків (виявлення тенденцій до гіперпіклування,
гіпердомінантності як прояви недовіри до здатності дитини бути відповідальною,
керувати своїм життям),
б) корекцію ставлення батьків (допомога у розумінні своєї позиції і необхідності формування довіри до власної дитини),
в) розуміння батьками необхідності вияву актів довіри,
г) висловлювання власних почуттів і переживань у спілкуванні з дітьми,
г) необхідність організації довірливої розмови батьків з дитиною.
276
У випадках, коли основою конфлікту є відхилення від норми у дітей, може виникнути необхідність звертання до медичних або юридичних установ.
Часто за зверненнями клієнтів з приводу проблем з дітьми постає відчуття спустошеності, незаповненості власного життя. Тоді завданням консультативної роботи є допомогти клієнтові заповнити його життя, знайти справи, які йому інтересні й приємні.
Почуття власної нереалізованості, невдало прожитого життя й бажання, щоби дитина у своєму житті досягла й зробила усе, чого не вдалося зробити батькам – розповсюджена проблема, що вимагає роботи з самооцінкою.
Почуття провини батьків перед дитиною також є частим підґрунтям проблем у стосунках з дітьми. Але, оскільки ця провина стосується вчинків та подій з далекого минулого, доцільним є демонстрація безглуздості переживань клієнтом цього почуття через показ недоцільності, недоречності тих вчинків, пояснень і з’ясувань, які здійснюються ним з метою загладити провину. Доцільно також обговорити з клієнтом минуле й показати, що його вчинки, з приводу яких він турбується, були єдино реальними й можливими, що їх негативні наслідки неможливо було передбачити.
Труднощі у спілкуванні зазвичай формулюються у вигляді скарг клієнта на оточення. Одною з найважливіших умов ефективності консультування є готовність клієнта прийняти відповідальність за свої проблеми. Тому, якщо клієнт скаржиться на близьких, але при цьому задоволений собою, завданням консультанта стає спроба перевести фокус уваги щодо проблем, на які скаржиться клієнта. Проблеми у спілкуванні умовно поділяють на три великі групи.
1.Соціальні установки, які є підґрунтям труднощів спілкування, зазвичай містять у собі неадекватні, ідеалізовані, ригідні (фіксовані, негнучкі) уявлення про міжособистісні стосунки в цілому, й особливо з представниками протилежної статі.
Одним з найуспішніших способів зміни неадекватних установок є пропозиція клієнту замислитися щодо причин поведінки інших людей, про те, що керує ними й у кінцевому рахунку веде до появи тих чи інших якостей. Попередньо треба розповісти клієнту про те, що дії й слова людини завжди відображають його більш глибокі потреби й бажанні.
2. Переживання, які ускладнюють процес спілкування: відчуття себе гірше за інших, переживання власної недолугості в порівнянні з іншими, страх оцінки або неуспіху, надмірні вимоги до себе й оточуючих, завищений рівень домагань тощо. В їх основі лежить хворобливе прагнення будь що бути краще за інших в усьому. Виявлення цього прагнення, зазвичай глибоко схованого, неусвідомлюваного людиною, сприяє корекції домагань клієнта і, відповідно, його переживань.
277
3. Поведінка, яка утруднює спілкування з іншими людьми. Карен Горні запропонувала схему міжособистісного конфлікту, яка дозволяє досить чітко уявити собі ці труднощі в узагальненому вигляді:
надмірна спрямованість на інших – гіперактивність у набутті контактів, котра найчастіше сприймається оточуючими як нескромність, нав’язливість, надмірна демонстративність;
надмірна спрямованість проти інших – підозрілість, критичність, агресивність,
прагнення звинуватити, знайти “правду”, навести порядок;
- надмірна пасивність, яка часто набуває форми аутизації, коли людина боїться зробити щось, щоби уникнути осуду, постійно аналізує себе й власні вчинки, не прагне встановлювати й підтримувати з іншими людьми будь-які контакти.
Найважливішим джерелом інформації про поведінку є оцінка клієнта значимими іншими, на думку яких про себе людина зазвичай сама посилається. Завданням консультанта є не лише виявити що і як клієнт робить неправильно у спілкуванні з іншими, але й зрозуміти, що є основою такої поведінки, які погляди, уявлення,
переконання й переживання ведуть до тих чи інших вчинків, оскільки поведінка сама по собі є вторинною. Наступним шагом буде розробка позитивної поведінкової стратегії, яка дасть клієнту можливість реально позбутися своїх проблем.
Подружні проблеми. У літературі з-поміж загальних подружніх проблем виділяють:
різного роду конфлікти, взаємне невдоволення, пов’язане з розподілом подружніх ролей та обов’язків;
конфлікти, проблеми, незадоволення подружжя, пов’язані з розбіжностями у поглядах на сімейне життя, між особистісні стосунки;
сексуальні проблеми, незадоволення одне одним у цій сфері, взаємне невміння налагодити нормальні сексуальні стосунки;
складнощі й конфлікти у взаємостосунках подружньої пари з батьками одного або обох з подружжя;
хвороба (психічна або соматична) одного з подружжя, проблеми й складнощі,
викликані необхідністю адаптації сім’ї до захворювання, негативним ставлення до себе й
оточуючих самого хворого або членів сім’ї;
проблеми влади та впливу у подружніх стосунках;
відсутність тепла у стосунках подружжя, дефіцит інтимності, довірливості,
проблеми спілкування.
278
Подружні проблеми вирішуються у консультуванні за допомогою встановлення довірливих, відвертих стосунків між подружжям, відмови від маніпулювання, навчання подружжя техніці конструктивних переговорів тощо. Уявлення про те, що довірливе спілкування подружжя є основою успішних подружніх стосунків – одне з базових припущень більшості теорій сімейної терапії. Тому встановленню позитивного контакту й довірливого спілкування між подружжям зазвичай відводиться основний час роботи у ході консультування. З цієї точки зору, будь-який конфлікт означає, що люди не можуть нормально домовитися з певного приводу.
Переживання розлучення (прощання) з партнером. Розлучення, спричинене випадками ревнощів та зради (наявної або підозрюваної), або охолодження у стосунках,
та розставання через інші причини зазвичай викликає у людини чимало негативних переживань, як-от: образа, почуття самотності та зради, страх перед майбутнім, сором перед близькими тощо.
Головна увага в процесі консультування надається аналізу сімейної ситуації клієнта, особливостям рольової взаємодії, пошуку особистісних ресурсів клієнтів,
обговоренню способів вирішення проблем. У літературі визначають певний набір стратегій і тактик, який з деякими варіаціями використовують практично в усіх ситуаціях сімейного консультування:
Орієнтація клієнта на прийняття власної провини й відповідальності за те, що відбувається.
Орієнтація клієнта на розуміння, аналіз і прийняття власних почуттів як на єдину можливість розуміння себе та власної поведінки.
Підготовка більш глибокого контакту з іншою людиною, стосунки з якою у клієнта на складаються, з використанням його почуттів і переживань як основи для відновлення більш довірливих стосунків.
Планування й здійснення якихось конкретних поведінкових шагів, спрямованих на невідкладну зміну ситуації.
Отже, соціальні працівники мають допомогти членам сім’ї усвідомити, як вони взаємодіють одне з одним, а потім допомогти зробити цю взаємодію більш конструктивною.
Посередницький напрям розрахований на допомогу в організації сімейного дозвілля,
координації та інформованості. Під допомогою в організації сімейного дозвілля мається на увазі залучення сім'ї до різноманітних заходів, свят, ярмарок, до участі у клубах за інтересами, конкурсах, організації сімейних свят тощо. Допомога в координації
279
спрямована на активізацію різних відомств і служб у спільному розв'язанні проблем конкретної сім'ї й покращання становища конкретної дитини в ній. Такими проблемами можуть бути передача дитини на виховання в прийомну сім'ю, усиновлення дитини, улаш-
тування дітей у притулок тощо.
Допомога в інформуванні націлена на забезпечення сім'ї інформацією з питань соціального захисту. Вона проводиться у формі консультування з питань життєвого,
сімейно-шлюбного, трудового, цивільного, пенсійного законодавства, прав дитини, жінок,
інвалідів тощо. Така допомога надається кожному членові сім'ї, з яким погано поводяться або про якого не турбуються. Як крайній захід цей вид допомоги передбачає рекомендації щодо позбавлення батьківських прав, передачі дитини до інтернатних закладів, у
прийомну сім'ю, будинок сімейного типу. Однак до цих заходів слід удаватися лише у виняткових випадках, оскільки для емоційного здоров'я дитини атмосфера сім'ї є дуже важливою.
Соціально-педагогічна профілактика покликана розв'язувати завдання з локалізації, обмеження, виявлення, попередження й запобігання неконструктивної взаємодії між членами сім'ї, різних форм насильств, помилок у сімейному вихованні,
формування різних видів хімічної залежності у членів сім'ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей (лекторії, семінари, тренінги, клуби для сімей, тематичні дні,
передачі на радіо і телебаченні тощо).
3.6.4. Організація надання допомоги
Відповідно до Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”,
соціальну роботу з дітьми та молоддю можуть проводити уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю (органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності) та фахівці із соціальної роботи.
Діяльність державних органів, які уповноважені здійснювати соціальну роботу з неблагополучною сім’єю:
1. Служба у справах неповнолітніх: бесіди у сім’ї разом з дільничним інспектором міліції, запрошення батьків; рейди-перевірки сім’ї спільно з дільничними інспекторами;
позбавлення батьківських прав; звернення до громадських організацій та трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками обов’язків щодо дітей;
листи-попередження.
280
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх: обстеження житлово-побутових умов життя сім’ї; виявлення асоціальної і аморальної поведінки батьків; ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціальний патронаж до вирішення майбутнього; допомога у розшуку бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення дитини.
Дільничні інспектори міліції: за заявами судів, членів сімей здійснюють відвідання сім’ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків про невиконання обов’язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень; постановка на облік неблагополучних сімей; рейди-перевірки стану сімей через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми; влаштування батьків на лікування від алкогольної і наркотичної залежності; допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.
Відділи соціального захисту населення: допомога сім’ям у виконанні матеріально-побутової функції через надання різних видів матеріальної допомоги;
допомога сім’ям у виконанні виховної функції.
5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства):
виявляють дітей, які потребують захисту прав у сім’ї та суспільстві; надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту.
6. Центри соціальних служб для молоді: соціальний супровід неблагополучної сім’ї;
соціальна підтримка сім’ї; соціальне інспектування неблагополучної сім’ї; інформативні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім’ям; психологічна підтримка сім’ї;
соціальна реклама здорового, сімейного способу життя; організація сімейного дозвілля,
спілкування, відпочинок; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей з девіантною поведінкою; вивчення проблем і потреб сімей різних типів.
У нашій країні наявна розгалужена система надання соціальних послуг неблагополучній сім’ї. Однак не можна говорити про значну ефективність діяльності державних соціальних служб, так як попередження відмови батьків від дитини – нова сфера соціальної роботи в Україні, а держава, попри декларований пріоритет сімейної форми виховання дітей, на практиці не завжди створює належних умов для попередження відмови батьків від дитини, використовує можливості для збереження сім’ї, а дуже часто буває й так, що дитина виростає в інтернаті лише через те, що сім’я не має достатньо коштів для її утримання. Хоча нормативно-правова база, яка регулює діяльність державних установ та організацій щодо попередження зростання кількості соціальних
281
сиріт, існує. Зокрема, Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки передбачає забезпечення своєчасного виявлення неблагополучних сімей, їх облік і соціальний супровід, Указ Президента “Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності” (2000 р.) - взяття під особливий контроль профілактичної,
соціально-реабілітаційної, правової та консультаційної роботи з сім'ями, в першу чергу з числа функціонально неспроможних (де батьки є хворими на алкоголізм, наркоманію,
недієздатними, з асоціальною поведінкою, неповні сім'ї тощо).
За таких умов необхідна активна професійна діяльність благодійних організацій у сфері роботи з сім’ями, в яких є ризик відмови батьків від дітей. І такі організації вже діють в Україні, ставши фактично частиною системи надання соціальних послуг неблагополучним сім’ям.
Для розвитку сучасної соціальної роботи з проблемними сім’ями важливо якнайширше налагоджувати діяльність різнопланових закладів, зокрема:
центрів сімейної терапії (які могли б надати послуги зі зміни неконструктивних ролей і стосунків у сім’ї, перегляду моделей усталеної поведінки, пошуку нового сенсу життя);
служб і майстерень із набуття нових навичок, професій, проведення тренінгів із працевлаштування (що могло б поліпшити матеріальне становище в родині й зменшити ризик відмови від дитини);
клубів із підготовки юнаків і юначок до шлюбу (приклад подібної діяльності демонструє благодійна організації Української Греко-Католицької Церкви “Карітас-Україна”, у таких клубах майбутнє подружжя навчають веденню домашнього господарства та бюджету, готують до подружніх стосунків тощо);
центрів сімейного дозвілля;
консультаційних пунктів та громадських приймалень (де можна було б, зокрема, отримати інформацію щодо пільг та допомоги різним категоріям сімей); недільних шкіл для батьків (з подолання конфліктів у родині, формування самодисципліни, профілактики захворювань у дітей тощо);
кризових центрів тимчасового перебування дітей, вилучених із дисфункціональних сімей, та притулків, куди діти можуть звернутися самостійно або за направленням інших організацій.
282
