Зосереджена на завданні модель
роботі з конкретними випадками поширений підхід, зосереджений на завданні
(англ. task-centred approach, в українській літературі – його ще називають „підхід,
орієнтований на вирішення задач”). Він сформувався у західній науково-практичній діяльності по наданню професійної допомоги вразливим групам на початку 1960-х років і відтоді не втратив своєї актуальності.
Цей підхід передбачає короткочасне цілеспрямоване втручання, яке надає клієнту можливість не лише вирішити проблему, а й отримати досвід вирішення проблеми за рахунок активного залучення до роботи. Він ґрунтується на досягненні домовленості між клієнтом і соціальним працівником, при цьому керівна роль в обговоренні і виконанні роботи належить клієнту. У його межах вирішення проблеми здійснюється через постановку послідовних завдань, виконання яких забезпечує досягнення бажаної мети
(рис. 6).
Проблема Завдання 1 Завдання 2 Завдання 3 Мета
Рис. 6. Схематичнее зображення зосередженого на завданні підходу
У літературі розглядаються дві моделі підходу, зосередженого на вирішенні завдань,
перший з них передбачає виконання завдань між зустрічами клієнта з фахівцем (рис. 7), а
другий – виконання завдань як між зустрічами, так і під час зустрічей (рис. 8).
1 консультація * Узгодження завдань
147
* Розвиток першочергових завдань
Виконання завдань між консультаціями
2 консультація * Перегляд завдань, яка виконується * Розробка наступних завдань
Виконання завдань між консультаціями
3 консультація * Перегляд цих завдань
*Подальший розвиток …
Рис. 7. Перша модель зосередженого на завданні підходу
1 консультація * Узгодження з завдань клієнта і фахівця
В
иконання
завдань під час консультації
Розробка нових завдань клієнта і фахівця
Виконання завдань між консультаціями
2 консультація * Перегляд завдань клієнта і фахівця
В
иконання
задач під час консультації
Розробка нових завдань для клієнта і фахівця
Виконання завдань між консультаціями
Рис. 8. Друга модель зосередженого на завданні підходу
Зазвичай проводиться 8-12 консультацій за умови, що весь процес має тривати не
більше трьох місяців. Фахівці вважають, що під час консультації можна приділити увагу
та достатній час наданню клієнту необхідної інформації, емоційної підтримки,
виробленню бажаного уміння за допомогою тренування/репетиції, рольової гри,
виконання практичного завдання. Роль соціального працівника полягає у мотивуванні
клієнта до роботи, стимулюванні бажаної поведінки, допомозі з виконання завдань.
На відміну від кризового втручання, яке застосовують у випадку руйнації
нормального функціонування людини, групи, спільноти, зосередженої на завданні робота
фокусується на цілком визначених проблемах, а саме тих, що
– визнаються та приймаються клієнтом;
– можуть бути розв’язані завдяки діям, які мають місце поза контактом соціального працівника і клієнта;
– можуть бути точно визначені;
– походять від „незадоволених потреб”, які відчувають самі клієнти, а не визначені за
148
нього іншими;
– є тими, що клієнти хотіли б змінити в своєму житті.
Виділяють три основні стадії зосередженої на завданні моделі – вивчення проблем,
узгодження мети та часових рамок, виконання завдань, кожна із яких складається із дрібніших. Між ними є періоди підготовки й оцінки кінцевих результатів.
Перша стадія - вивчення проблеми –має на меті допомогти клієнту і працівнику зрозуміти характер і масштаб того, що турбує клієнта. Вона складається із окремих видів діяльності – сканування проблем, розгляд подробиць проблем, встановлення пріоритетів проблем.
Сканування проблем допомагає зрозуміти загальну картину труднощів клієнта без уточнення деталей і якихось пропозицій щодо їх розв’язання. Тому до уваги беруть усю інформацію, навіть якщо вона видається такою, що не стосується соціальної роботи. Від спеціаліста вимагають уміння добувати інформацію, допомагаючи клієнту вільно висловлювати свої проблеми. Труднощі цього етапу можуть бути пов’язані з тим, що клієнт може бути прикро враженим, надто засмученим, неспроможним викладати свої проблеми, тому може виникнути необхідність у повторних контактах; клієнт докладно розповідає тільки про одну з них і працівник ненав’язливо пропонує перейти до ін. або повертається до цієї стадії сканування пізніше; відчуваючи проблему, про яку клієнт не згадує, спеціаліст відверто висловлює свою точку зору, але не наполягає на ній, якщо не має ризику для ін. осіб; клієнт пов’язує свої труднощі із самим спеціалістом або установою, куди звернувся, що необхідно визнати та обговорити.
Подробиці досліджують за допомогою відкритих запитань, визначаючи чимало проблем. У ході докладного обговорення проблеми можуть трансформуватися – зменшитися або розпастися на кілька інших, клієнт може також висловлювати нові, з
якими необхідно додатково розбиратися. Оскільки може накопичитися багато інформації,
необхідно робити записи. Успіх роботи на цьому етапі залежить від здатності утримувати певний фокус.
Після докладного розгляду проблем необхідно їх ранжувати (тобто визначити пріоритетність) і вибрати не більше трьох для конкретної роботи. Процедура вибору пріоритетних проблем передбачає врахування таких чинників, як невідкладність проблеми, наслідки її загострення, шанси на пом’якшення, здатність спеціаліста та установи надати допомогу, мотивація клієнта для роботи над проблемою, можливості неформальної підтримки, конкретність проблеми. У більшості ситуацій, коли погляди спеціаліста і клієнта щодо пріоритетності проблеми не співпадають, варто зважати на
149
бажання клієнта. Можливе також поєднання роботи над пріоритетними проблемами обох
сторін.
Друга стадія – узгодження мети та часових рамок – дає змогу визначити, чого прагне досягти клієнт і який термін необхідний для цього. Важливими чинниками виступають: бажаність мети, яка підвищує мотивацію клієнта; її практичність; відсутність якоїсь загрози або шкоди для інших. Узгодження часових рамок передбачає уточнення регулярності контактів. Загальна тривалість залежить від ступеня контролю клієнта над проблемою або ж від зовнішніх факторів та конкретності мети.
На основі перших двох стадій роботи клієнт і соціальний працівник укладають письмову угоду з зазначенням обраної для розв’язання проблеми, узгодженої мети і часових рамок. Труднощами цього етапу може бути необхідність залучення інших людей для досягнення мети клієнта. Або ж ситуація, коли бажана для клієнта мета видається соціальному працівнику практично недосяжною. В останньому випадку роль соціального працівника полягає у відвертій розмові і підтримці клієнта, якщо він сповнений рішучості діяти, адже вірогідність позитивного результату неможливо передбачити однозначно. За відсутності успіху соціальний працівник допомагає клієнту використати набутий досвід розв’язання проблеми.
Третя стадія – виконання завдання – це сукупність окремих кроків як елементів спільної роботи клієнта і соціального працівника по досягненню мети. Завданнями можуть бути будь-які необхідні для розв’язання проблеми види діяльності, в т.ч. зміна мислення. Соціальний працівник урізноманітнює завдання з метою впливу на сильні сторони клієнта та його інтереси, враховуючи відповідність завдань можливостям клієнта їх виконувати. При кожній зустрічі обговорюється стан виконання попередніх завдань і визначаються нові. Для соціального працівника обов’язковим є позитивне підкріплення,
заохочення за умов успішного виконання певного завдання, тоді як невдачі ретельно аналізуються, розглядаються перепони.
Роботу вважають завершеною, коли клієнт досягнув узгодженої мети. Це час оцінок спільної роботи. Щоб підтримати процес наділення клієнта повноваженнями, важливо підкреслити їхню роль у досягненні мети, необхідно відстежувати разом із з клієнтом всі стадії роботи.
Цю модель застосовують для роботи як на індивідуальному, так і груповому рівні,
для ефективного розв’язання як емоційних, так і матеріальних проблем (міжособистісних конфліктів, незадоволеності соціальними відносинами, проблем із формальними організаціями, труднощів у виконанні ролей, реактивних емоційних стресів, неадекватних
150
ресурсів, психологічних та поведінкових труднощів). Цей підхід наділяє повноваженнями не тільки клієнтів, але й практичних соціальних працівників, оскільки дає схему дій та відповідальності, а також можливість отримувати систематичний зворотній зв’язок.
Підхід має обмеження до використання, якщо передбачається тривалий у часі процес роботи; клієнт не виявляє мотивації до співпраці з фахівцями (наприклад, набув статусу
“клієнт” за рішенням суду, з примусу близьких); не вважає мету бажаною або прийнятною; має вагомі обмеження до особистої активної участі у роботі через тяжкий фізичний чи психічний стан (перебуває у стані гострої кризи), перебування у спеціалізованому закладі довготривалого перебування (закладі інтернатного типу,
лікувально-реабілітаційному закладі, місцях позбавлення волі).
Для того, щоб цей підхід виявився ефективним потрібно, щоб соціальна служба забезпечувала підтримку короткостроковому інтенсивному втручанню, що передбачає регулярні зустрічі соціального працівника і клієнта, відведення достатнього часу для індивідуальної роботи сам-на-сам.
Зосереджена на завданні модель набуває дедалі більшої популярності у фаховій соціальній роботі, оскільки вона дає соціальним працівникам прагматичну й прозору схему стосунків із клієнтом, а самим клієнтам – відчуття партнерства та самоповаги.