Тема 4 санаційний аудит

4.1. Сутність та методи санаційного аудиту

Аудит – незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання для визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.

Аудиторська діяльність регулюється Законом України “Про аудиторську діяльність”. Аудиторські послуги надаються з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності у формі:

• аудиторських перевірок – аудиту;

• експертиз, пов’язаних з аудитом;

• консультацій, інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Виходячи із завдань аудиту, можна визначити предмет аудиту, який складається з дослідження економічних, організаційних, інформаційних характеристик суб’єктів господарювання. До об’єктів аудиторської діяльності належать: матеріальні, трудові та фінансові ресурси, господарські процеси; економічні результати господарської діяльності; організаційні форми, методи та функції управління. Аудит використовує методи всебічної оцінки та порівнянь. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами. Аудит може проводитися з ініціативи суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законодавством (обов’язковий аудит).

Підприємства, які перебувають у фінансовому кризовому стані, потребують проведення санаційного аудиту, мета якого - оцінити санаційну спроможність підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та санаційного плану.

Санаційна спроможність – наявність у підприємства фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей для успішного проведення санації.

Тобто необхідно оцінити фінансові (фінансовий стан підприємства), організаційно-виробничі (організаційну та виробничу структуру) та правові можливості підприємства щодо проведення санаційних заходів. Критеріями санаційної можливості буде його спроможність до відновлення платоспроможності та одержання конкурентних переваг, підтримання фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.

Саме на основі оцінки такої спроможності, тобто спроможності підприємства ефективно здійснювати свою роботу, приймається рішення про його санацію чи ліквідацію. Санаційну спроможність підприємства можна оцінити показниками поточної платоспроможності, забезпеченості власними оборотними коштами та поточної ліквідності. Якщо наприкінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів перевищує своє нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага має надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації у процесі провадження справи про банкрутство. Якщо протягом терміну, передбаченого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності й перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття за наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника можна вважати відновленою. Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше одиниці й підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовій стан свідчить, що задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

О. Терещенко¹²⁰ пропонує визначати санаційну спроможність за формулою

АП > ЛМ, (3.4.8)

де АП – продисконтована очікувана вартість майбутніх активів підприємства (за умови успішної санації); ЛМ – вартість ліквідаційної маси підприємства перед проведенням санації.

Об’єктом санаційного аудиту є план санації – його ефективність, економічність та досяжність.

Економічність – мінімізація ресурсів, спрямованих на виведення підприємства із кризи, з огляду на результат.

Ефективність – співвідношення між запланованими результатами та ресурсами, що використані для їх досягнення.

Досяжність – реальність досягнення запланованих заходів з використанням наявних ресурсів, сильних сторін та можливостей підприємства.

Підставою для проведення санаційного аудиту підприємств-боржників можуть бути рішення:

• господарського суду про призначення експертизи у вигляді аудиторської перевірки;

• органів управління боржника про проведення незалежного аудиту фінансово-господарської діяльності керівництва, структурних підрозділів тощо;

• керуючого санацією для аналізу платоспроможності підприємства.

Методи і технічні прийоми аудиту визначені в спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі. До них належать аналіз, синтез, спостереження, інвентаризація, контрольні заміри, експертиза, документальна перевірка тощо.

До специфічних методів та прийомів аудиту можна віднести такі: опитування, інспекція, запит, аналітичний огляд та прийоми: вибіркова перевірка, анкетування, тестування тощо.

Метод опитування передбачає отримання письмової та усної інформації з питань аудиторської перевірки від працівників підприємства – його керівника, управлінців, менеджерів, головного бухгалтера та інших відповідальних осіб. Отримані відповіді входять до складу аудиторських доказів.

Метод інспекції передбачає перевірку фізичної наявності матеріальних активів, необхідність їх для господарської діяльності клієнта, а також перевірку відповідних облікових записів, розрахунків тощо.

Запит – письмовий запит може надсилатися до банку, що обслуговує підприємство (про підтвердження залишку грошей на рахунках), або дебіторам і кредиторам. Крім того, широко використовуються запит до юриста, який веде справи підприємства-клієнта (про наявність чи відсутність судових справ, законність укладених контрактів тощо).

Метод аналітичного огляду – це не є суто аналіз показників фінансової звітності підприємства, а тим більше нетрадиційний аналіз шляхом порівняння фактичних даних з даними попереднього звітного періоду чи плановими (бюджетними) показниками. Мета і завдання аналітичного огляду значно ширші. Так, аудитор визначає тенденції, перспективи діяльності підприємства-клієнта не лише за даними його фінансової звітності, а й за результатами роботи інших споріднених підприємств цієї галузі. І якщо багато підприємств галузі зазнали банкрутства в економічних умовах, що склалися, то не виключено, що те саме може статися і з підприємством, що перевіряється. Існують й інші напрями аналітичного огляду.

Прийом вибіркової перевірки – вибірково перевіряються дані, які впливають на господарську діяльність підприємства (наприклад, з сукупності дебіторської заборгованості перевіряють лише ті суми, які перевищують визначену межу їх значення).

Прийом анкетування – це один із прийомів опитування. Він полягає в отриманні від службовців підприємства та третіх осіб відповідей на заздалегідь сформульовані питання.

Прийом тестування. У своїх робочих паперах (документах) аудитор сам дає відповіді у формі “так” або “ні” за певним переліком питань на кожному етапі аудиторської перевірки чи з кожного об’єкта аудиту. Тести аудиторського контролю досить різноманітні, незалежні, спрямовані тощо.

Окремо слід розглянути деякі методи аналізу, які використовуються в практиці аудиту та можуть бути застосовані у цілях санаційного аудиту.

Метод читання зовнішньої звітності. Полягає у вивченні абсолютних значень показників зовнішньої звітності для визначення основних джерел коштів підприємства та напрямки їх використання за минулий період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу звертають на наявність у звітності незвичайних показників та сум, а також на інформацію, що міститься у висновках та примітках.

Метод галузевого порівняльного аналізу. Використовується для порівняння фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного аналізу є те, що у результаті його проведення аудитор може глибше оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його платоспроможність та кредитоспроможність.

Метод порівняльного аналізу облікових та звітних даних підприємства за кілька минулих років. Цей метод передбачає вивчення аудитором відхилень обраних ним показників, а також відсоткових співвідношень між проміжними та звітними показниками звітності.

Метод порівняльного аналізу фактичних даних підприємства з розрахунками самого аудитора. Метод полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші показники звітності та порівнює їх із результатами підприємства-клієнта. При цьому аудитор критично оцінює інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об’єктивності. Аудитор повинен визначити мінімальну межу можливої різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення даного завдання залежить від ступеня істотності виявленої різниці стосовно пов’язаних з нею показників усієї звітності в цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, то аудитор намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

Метод коефіцієнтного аналізу. Цей метод базується на визначенні залежностей між окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися як внутрішньогосподарський і як зовнішній.