1. Короткострокові боргові зобов’язання уряду (казначейські векселі) – призначені, як правило, прокривати касові розриви в бюджетних надходженнях та виплатах у межах бюджетного року. Ця специфіка казначейського векселя забезпечує йому високу надійність та ліквідність. Випускаються строком на 3, 6 і 12 місяців. Можуть випускатися і зі строками, меншими трьох місяців. Особливістю казначейських векселів є те, що реалізуються вони з дисконтом, тобто за ціною, нижчою від їх номіналу. Різниця між ціною викупу (номінал) і ціною продажу становить прибуток покупця казначейських векселів. В Україні подібні цінні папери називають короткостроковими облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП).

2. Комерційні папери – це короткострокові боргові зобов’язання фінансових та не фінансових корпорацій. Основними емітентами комерційних паперів є великі, добре відомі, з хорошою кредитною репутацією корпорації, передусім промислові і фінансові фірми, банківські холдинг-компанії. Випускаються ці папери, як правило, на строк 45 днів, але не більше дев’яти місяців. Комерційні папери не мають товарного покриття і цим відрізняються від комерційних векселів, і не можуть безпосередньо використовуватись як платіжні засоби на товарних ринках. У нашій практиці аналогом комерційних паперів є фінансові векселі.

3. Обігові сертифікати банківських депозитів (СД) – це зобов’язання банку виплатити вкладнику суму депозиту та процентний дохід у вказані в ньому строки. Випускаються великим номіналом, вільно продаються і купуються на ринку, у тому числі й банками-емітентами. Основні покупці – нефінансові корпорації, благодійні інститути, взаємні фонди, урядові установи. В Україні цей інструмент не застосовується, оскільки СД не надходять на вторинний ринок і не здійснюють обороту. Це спричинено недостатнім розвитком фінансового ринку, недостатнім правовим захистом інтересів кредиторів та неврегульованістю правової бази їх обороту.

4. Банківські акцепти – це векселі чи чеки, виписані платниками за торговельними операціями (найчастіше – імпортерами) для розрахунків із продавцями товарів і акцептовані певними банками. Позначка «акцептовано» означає, що цей банк гарантує оплату векселя/чека, навіть якщо емітент (платник по цьому інструменту) не має коштів на своєму рахунку в банку. Широко використовуються у стосунках по зовнішній торгівлі, де продавець не завжди знає покупця і вимагає гарантії третьої особи. Вони вільно перепродаються на вторинному ринку зі знижкою і тому користуються широким попитом. Покупцями їх зазвичай є інші банки, фірми та домогосподарства. В Україні цей інструмент не розвинутий, насамперед через слабкість ринку грошей та ухиляння банків від акцептування зазначених документів через їх високу ризиковість.

5. Крім цього є ряд інструментів, які на відміну від перерахованих вище, не мають заздалегідь визначеної форми й існують у вигляді звичайних угод. Це зокрема:

   • Угоди про зворотний викуп;

   • Угоди про купівлю резервних фондів;

   • Угоди про купівлю євродоларових депозитів.

Частіше за все ці угоди є надкороткими – від однієї доби до кількох тижнів. За їх допомогою корпорації поліпшують свою ліквідність.

6. Інструментами ринку грошей є також короткострокові депозитні та позичкові угоди банків, проте в Україні вони не виходять на вторинний ринок.

Що стосується України, то можемо зробити висновок, що ринок грошей в нашій країні розвинутий недостатньо, а асортимент його інструментів значно вужчий, ніж у високорозвинутих країнах.

43. Заощадження як джерело та межа пропозиції грошей на ринку капіталу. Крива заощаджень.

На ринку капіталу, на якому торгують «довгими» грошима, як і на будь якому іншому, теж діють сили попиту і пропозиції, а також, як і на ринку грошей, формується ціна на гроші у вигляді процента. Суб’єктами цього ринку є домогосподарства, фірми, державні структури та фінансові посередники.

П опит і пропозиція на ринку капіталу виступають у формі інвестицій та заощаджень і мають характер грошових потоків. Що стосується характеру взаємодії попиту і пропозиції, то на ринку капіталу переважає пропозиція грошей як капіталу, обсяг якої визначає межу нарощування попиту – інвестицій – без порушення ринкової рівноваги та без інфляційних наслідків.

Пропозиція грошей на ринку капіталу може формуватися з кількох джерел: заощаджень, зовнішніх позик, емісійних джерел. Найбільш безпечним для підтримання економічної рівноваги джерелом пропозиції є заощадження, під якими в цьому контексті маються на увазі грошові доходи економічних суб’єктів – домогосподарств, фірм, державних та громадських структур тощо, які є носіями пропозиції грошей на ринку капіталів. В зв’язку з тим, що попит фірм, державних структур, громадських структур на гроші як капітал, як правило, перевищує обсяги їх заощаджень (пропозицію), при аналізі формування пропозиції на ринку капіталу від них можна абстрагуватися і розглядати як єдине джерело пропозиції на цьому ринку лише заощадження домогосподарств, які значно більші їх власного попиту на капітал. Заощадження домогосподарств формуються під впливом трьох чинників: 1) обсягу доходів домогосподарств; 2) обсягу чистих податків; 3) обсягу споживання. Ці ж чинники автоматично впливають і на обсяг пропозиції на ринку капіталів: чим вищі обсяги доходів домогосподарств, менші обсяги поточного споживання та чистих податків, тим більшим буде обсяг заощаджень і, відповідно, більшим обсяг пропозиції на рику капіталів, і навпаки. Але слід зауважити, що не весь сформований обсяг заощаджень трансформується в пропозицію на цьому ринку: частина їх пропонується на ринку грошей, а частина взагалі залишається «на руках». Завдяки діяльності уряду (центральних та місцевих органів влади) на рику капіталу частина заощаджень домогосподарств, що запропоновані на цьому ринку, спрямовується безпосередньо на задоволення попиту фірм в інвестиційних ресурсах, а інша частина – для задоволення загальнодержавних потреб.

Згідно з класичною економічною теорією ключовим чинником, що визначає динаміку реальних заощаджень, є зміна реальної процентної ставки Pt, яка визначається, як різниця між номінальною Р та рівнем інфляції. Інші чинники, зокрема зміна сукупного доходу, визнаються незмінними. За цих умов залежність динаміки реальних заощаджень від зміни реальної ставки процента ілюструється графіком.

Позитивний нахил кривої пропозиції позичкового капіталу (реальних заощаджень) означає, що обсяг пропозиції грошей як капіталу змінюється пропорційно до рівня реальної процентної ставки: в міру її зростання обсяги заощаджень та пропозиції позичково капіталу будуть зростати, і навпаки. Кейнсіанці ввели до наукового обороту поняття граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощаджень, як коефіцієнти, що виражають відношення, відповідно, споживання та заощаджень до національного доходу. При зростанні обсягу доходу, відповідно, і обсяг заощаджень зростатиме, а при зниженні – знижуватиметься.

З ближення позицій у процесі кейнсіансько-неокласичного синтезу дає підстави побудувати графік пропозиції грошей на ринку капіталу з обох ключових чинників впливу – реальної процентної ставки та обсягу доходів.

Крива пропозиції позичкового капіталу може зміщуватися вправо чи вліво від положення З під впливом непроцентних чинників, насамперед зміни доходів домогосподарств. Наприклад, політика зростання реальних доходів, зменшення податкового тиску змістить криву З вправо в положення З₁. Дія цих чинників у зворотному напрямку змістить криву З вліво в положення З₂. Такі зміщення кривої заощаджень призведуть до збільшення пропозиції позичкового капіталу чи до зменшення, відповідно, за умови незмінності ставки процента. Але в реальній дійсності обидва чинники діють одночасно і можуть підсилювати один одного чи послаблювати. Так, якщо зміщення кривої заощаджень вліво зменшує пропозицію з 200,0 до 100,0 одиниць, то збільшення ставки з 4% до 6% збільшує пропозицію на 100,0 одиниць, тобто повертає її на попередній рівень, а точніше, нейтралізує негативний вплив попереднього чинника.