55. Види інфляції та способи вимірювання її рівня.

Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зросання їх маси в обороті. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції.

1)За формами прояву інфляції можна виділити:

— цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

— інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

— девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

2) За темпами знецінення грошей виділяють такі види інфляції:

— повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік;

— помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5—20% на рік;

— галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20—50%, а інколи 100% на рік;

— гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін — більш як 100% на рік.

3) За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, виділяють два основних види інфляції:

— інфляцію витрат;

— інфляцію попиту.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, падіння продуктивності праці тощо. Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Її ще називають монетарною інфляцією. Для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три види індексів:

— індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою:

де Р0 і Р1 — ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно;

g0 — кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду.

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса:

,

де Р1 і Р0 — рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;

g0 — кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок.

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса.

56. Причини інфляції. Монетаристський та кейнсіанський підходи до визначення причин інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "Рівняння І. Фішера" M*V=Q*P.

Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. Це покладено в основу грошової теорії інфляції, якої дотримується монетаристська школа.

Фрідман вважає, що єдиною причиної інфляції є надмірна пропозиція грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний попит.

Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілй, за яких пропозиція грошей залишається незмінною й інфляція буде неможливою. Монетарна політика може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Кейнсіанці погоджуються, що інфляція розвивається лише при тривалому зростання Пр грошей, можливому за ліберальної грош-кред політики. А вони не заперечують, що дія затратних чинників інфляції може привести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. Відмінність в тому, що ліберальну грощш-кред політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричиною - чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозицій. Тому, неможливо ефективно вирішити проблеми стримування інфляції лише ужорсточення монетарної політики, а потрібно "докопуватися" до першопричин її. З позиції монетаристів випливає той висновок для практики, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно могла подолати кризу. З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутрішніх суперечностей економіки і мусить бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необхідному рівні.