86. Вплив поведінки комерційних банків на мультиплікатор депозитів через створення і купівлю резервів. Коефіцієнт Рв/Дп та його зв'язок з грошово-кредитним мультиплікатором.

Вплив комерційних банків на відхилення реального процесу мультиплікації депозитів від ідеального проявляється у:

• зберіганні фактичних резервів (у касах та на коррахунках) в обсягах, більших від обов’язкових резервів;

• ставленні банків до одержання в НБУ позичок рефінансування, продажу для НБУзі своїх портфелів іноземної валюти чи державних цінних паперів.

Ставлення банків до обсягу резервів, який вони постійно зберігають, формується під впливом кількох чинників:

• рівня норми обов’язкового резервування і жорсткості контролю НБУ за його дотриманням;

• рівня ринкової ставки позичкового процента: якщо вона висока чи зростає, то банкам вигідно вкладати якнайбільше своїх резервів у дохідні активи;

• рівня облікової ставки НБУ та ставки ринку міжбанківського кредиту;

• можливих неочікуваних відкликань вкладниками своїх депозитів з банків, що може поставити банк у складну ситуацію з ліквідністю. Об уникнути таких ситуацій банки намагаються тримати певні суми надлишкових резервів.

Світовий та український досвід свідчить, що обсяги вільних резервів банку збільшуються за умови зростання облікової ставки ринку МБК і погіршення економічної та політичної ситуації в країні.

Частину резервів банки одержують від центрального банку, купуючи їх в обмін на свої активи (іноземну валюту, цінні папери), або в обмін на свої зобов’язання перед ним (позички рефінансування). Такі резерви називають купленими.

Рішення про купівлю додаткових резервів та їх обсяги приймають самі банки, орієнтуючись на свої інтереси – одержання прибутків, підвищення ліквідності чи зміцнення клієнтської бази. Задоволення цих інтересів можливе лише за умови. Що витрати, пов’язані з купівлею додаткових резервів, окупляться доходами від їх розміщення в активи. Банки погодяться отримувати в НБУ позички рефінансування лише за умови, що ринкова ставка позичкового процента буде вищою від облікової ставки НБУ. І чим більше перевищення між цими ставками, тим більшим буде інтерес банків до позичок рефінансування. Та навпаки, якщо рівень перевищення буде низьким, то заінтересованість банків у цих позичках буде зменшуватися.

Такий стимулюючий механізм діє при купівлі банками резервів через операції з цінними паперами на відкритому ринку. У разі їх дострокового продажу НБУ банки зазнають певних втрат, які повинні відшкодувати доходами від розміщення в активи додаткових резервів, одержаних від цих операцій.

Не так виразно проявляється стимулювальна поведінка банків щодо купівлі резервів в операціях з іноземною валютою. Оскільки переважну частку продажу валюти для НБУ банки здійснюють з ініціативи своїх клієнтів, тобто небанківських інституцій, то поведінка останніх і чинить переважний вплив на динаміку банківських резервів по цьому каналу. Самі банки можуть впливати на рух цих резервів лише в операціях з валютою з власного портфеля: продаючи її, вони будуть збільшувати резерви, а купуючи – зменшувати.

Отже, динаміку загальної ролі банків в формуванні всього обсягів резервів (створених і куплених), а отже, у загальному грошовому мультиплікаторі можна виразити через показник Рб/Д: чим він вищий, тим більшу частку своїх депозитів банки зберігають у резервах, і навпаки.

У чисельнику цього показника можна поставити обсяг вільних резервів. Тоді він набуває вигляду Рв/Д і виражатиме лише зусилля комерційних банків (без зусиль центрального банку) щодо зміни обсягів резервів. Якщо зусиллями банків коефіцієнт Рв/Д зростатиме це свідчитиме про стримування процесу мультиплікації депозитів завдяки збільшенню зберігання банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички. І навпаки, зниження цього коефіцієнта свідчитиме, що банки позитивно впливають на мультиплікатор депозитів.