51. Платіжна система, її сутність та призначення; характеристика механізму платіжної системи України.

Платіжна система — це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів і механізмів.

Платіжні інструменти – це певні носії інформації – паперові та електронні, які слугують банкам та іншим інституційним структурам платіжної системи правовою та організаційною підставою для переказування грошей за банківськими рахунками та видачі готівки.

В Україні найбільш поширеними плат інструментами є платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, векелі, платіжні картки.

Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту.

У платіжній системі можна виділяти кілька рівнів:

- рівень міжгосподарських розрах-в; - рівень міжбанківських роз-в;

- локальний рівень;

- міжнародний рівень.

В Україні загальні засади розбудови і функціонування платіжної системи та її окремих елементів визначені положеннями Конституції України, законів «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про НБУ», «Про банки і банківську діяльність», низки нормативних актів та угод, що стосуються переказу грошей. У межах цих засад Саме НБУ визначає конкретні механізми платіжної системи: організаційний, структурний, технологічний, бухгалтерський тощо.

Якісні хар-тики плат системи – це ті її риси, які відповідають основним вимогам: ефективність, надійність, оперативність, економічність, зручність та безпечність.

52.Методи опосередкованого регулювання грошового обороту і грошового ринку.

Методи опосередкованого регулювання базуються на застосуванні певних грошових інструментів (пропозиція грошей, процентні ставки, валютний курс та ін..), які «працюють» у сфері грошового ринку. Тому державний вплив на економіку набуває хар-ру регулювання пропозиції грошей. Завдяки такому регулюванню держава вирішує цілий ряд завдань у сфері реальної економіки без адміністративного втручання в діяльність її окремих суб’єктів:

-посилює дію ринкових стимуляторів економічного зростання через розширення платоспроможного попиту, зростання цін, збільшення заощаджень як основного джерела інвестиційних ресурсів, здешевлення лоступу інвесторів до ринку капіталів, посилення конкурентоспроможності нац.. виробників та ін..

-сприяє зміцненню договірної дисципліни, прискоренню обороту капіталу, зміцненню фінансового стану економічних суб’єктів, без чого неможливий розвиток ринкових відносин.

-згладжує амплітуду циклічності економічного процесу, послаблює дію чинників, що зумовлюють зростання безробіття, посилення інфляції та фінансової кризи.

Вирішення подібних завдань свідчить про високу ефективність методів опосередкованого регулювання і доцільність їх широкого застосування. Ключовими об’єктами опосередкованого регулювання у монетарній сфері є грошовий ринок, а в сфері реальної економіки – платоспроможний попит.Збалансування сукупного попиту і пропозиції, підтримання сприятливої для економічного розвитку ринкової кон’юнктури є безпосередніми завданнями такого регулювання. Сукупність регулятивних заходів з формування сприятливої ринкової кон’юнктури становить кон’юнктурну політику держави, складовими якої є фіскально-бюджетна політика та грошово-кредитна політика.

Фіскально-бюджетна політика базується переважно на прямих методах впливу на фінансове становище окремих економічних суб’єктів. Але разом з тим її заходи мають і опосередкований вплив на поведінку економічних суб’єктів, а отже, і на економічний розвиток. З одного боку, зростання фіскальних вилучень грошових коштів підштовхує платників до тонізації свого обороту, стримує їх щодо підвищення продуктивності праці і зростання ефективності діяльності задля зменшення оподатковуваних доходів. Водночас це знижуватиме заінтересованість у самофінансуванні інвестицій, а отже, гальмуватиме економічний розвиток.Зростання рівня оподаткування може і прямо впливати на сукупний попит у бік його зменшення у зв’язку зі зниженням чистого доходу. З іншого боку, заходи бюджетної політики, що призначені для фінансового забезпечення функціонування та розвитку низькорентабельних об’єктів і галузей стратегічного призначення, задовольняють їх потреби лише на рівні виживання та консервують застарілі техніку, технологію та організацію вир-тва.

Ключовим механізмом опосередкованого регулювання економіки та грошового обороту є грошово-кредитна політика. Вона зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження %-та та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення вир-тва. Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики

-експансійна

-рестрикційна

За експансійної політики допускається неконтрольоване зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції.

За політики грошово-кредитної рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції.

Цілі грошово-кредитної політики підрозділяються на три рівні: стратегічні, проміжні та поточні (тактичні). Таке розмаїття цілей можна пояснити опосередкованим хар-ром регулятивного впливу на економіку грошово-кредитної політики.