59. Державне регулювання інфляції: основні напрямки та інструменти.

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Потім ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тому числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництва товарів без підвищення цін.

Зі зміною умов кейнсіанська ідея регульованої інфляції зазнавала серйозної критики з боку представників монетаристської школи. Головний недолік її вбачався в тому, що кейнсіанці не врахували у своїх оцінках наслідків інфляційних заходів уряду свідомої реакції економічних агентів (підприємців і найманих працівників) на майбутню інфляцію. Н а практиці політика контрольованої інфляції зазнала краху і з початку 70-х років змінилася відвертою антиінфляційною політикою. Антиінфляц політика більшості країн з розвинутою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямком одночасно.

Дефляц. політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фін і кредитно-грошовий механізми. Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджету, передусім на субсидії підп-вам, соц потреби, інфраструктуру, на потреби військово - промислового комплексу, посилення податкового тиску на доходи.

Важливим інструментом дефляц політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування ( таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи процентні ставки за пасивними і активними опрераціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та інш. методами, держ скорочує банківське кредитування економіки, і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного По.

Політика доходів передбачає держ контроль за зарплатою і цінами. Цей контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні (заморожування), або встановленням темпів їх зростання в певних межаж, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соц напруження.

60. Сутність, цілі та види грошових реформ.

Грошові реформи - це повна або часткова перебудова грош системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош обороту стосовно нових соц - економ умов, чи одне і друге водночас.

За глибиною реформаційних заходів виділяють структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово грошового чи кредитного обігу. При цьому потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в держ фінансах, банк і валютній системах тощо. Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створенні нових держав, які виникають унаслідок розпаду колоніальних імперій чи надвеликих держав. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування нової грошової системи.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош системи. Сама база грош. системи та структура економіки і грошкредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо.

Ці реформи поділяються на:

1)формальні реформи, за яких купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється;

2) деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін).

Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса горшей в обігу зменшується , а грошова обиниця збільшується.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють

неконфіскаційні реформи, коли за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові і безготівкові запаси тощо) та конфіскаційні реформи. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від фолрми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для держ власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних).

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу ( випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно).