132.Функції банків та їх характеристика.

Як самостійні суб’єкти грошового ринку,банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. Це такі функції, як

-трансформаційна

-емісійна

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків.Вона полягає в зміні таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. У зв’язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:

-трансформація ризиків, полягає в тому, що банки акумулюють грошові кошти з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

-трансформація строків, означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки дістають можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи.

-трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.

-просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій (таких як надання кредитів,інвестиційні операції, розрахунково-платіжні операції,управління потоками готівки, валютні операції, брокерські послуги, трастові послуги, депозитні операції, позичання коштів,лізингові операції, консультаційні послуги, страхові послуги та інші послуги).

133.Фінансове регулювання, його сутність, неохідність і цілі.

Під фінансовим регулюванням розуміють державне регулювання функціонування грошового ринку, тобто фінансового ринку та фінансового посередництва.

Тому в механізм фін. регулювання не включається державна фіскально-бюджетна політика, регулятивний механізм якої має свій самостійний об’єкт впливу, а державні фіскально-бюджетні інституції не є суб’єктами фін. посередництва.

Основними цілями фінансового регулювання є:

1)Створення для всіх заощадників та позичальників рівних умов доступу до фінансового ринку та послуг фінансових посередників, забезпечення умов вільної конкуренції на грошовому ринку. Це забезпечується прийняттям низки законів, які визначають засади і механізми функціонування відповідних інституцій фінансових ринків та фінансових посередників. В Україні такими є закон «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових ринків» , «Про цінні папери та фондову біржу»і тд. В Україні створені й відповідні інституційні структури, які призначені контролювати та забезпечувати дотримання відповідних вимог цих законів. Це НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

2)Забезпечення всім заощадникам, позичальникам та посередникам доступу до точної та своєчасної інформації, необхідної для прийняття ними зважених фінансових рішень. Це вимагає державного втручання насамперед на ринку цінних паперів, де для однієї частини заощадників (дрібних інвесторів) надійна інформація просто не доступна (дуже дорога), а для другої (інсайдерів) – занадто доступна, що дає їм можливість здійснювати шахрайства з купівлі-продажу цінних паперів.Тому Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку повинна вимагати від усіх фірм-емітентів акцій та облігацій своєчасно та повно оприлюднювати свою інформацію про прибутки, обсяги продажу, щоб зробити її доступною для всіх інвесторів, а також вживати заходів для недопущення інсайдерської торгівлі цінними паперами.

3)Підтримання фін. стабільності в країні, запобігання таким катаклізмам, як біржові крахи, банківські паніки, банкрутства фін. посередників та ін.. Це найскладніше завдання фін. регулювання, так як фін. катаклізми можуть бути зумовлені не тільки внутрішніми причинами певного сектору чи інституту грошового ринку, а й зовнішніми причинами, що виникають в інших сегментах економіки, а то й зовсім за межами країни. Тому крім загальних засад забезпечення фін. стабільності в кожній державі формуються спеціальні системи підтримання стабільності окремих фін. інституцій.

4)Підвищення ефективності економічної політики держави, деякі напрями якої реалізуються значною мірою через фінансовий ринок та фінансове посередництво. Ця ціль пов’язана з досягненням цілей, які перебувають поза фін. системою, зокрема з проведенням державної інвестиційної політики на базі ефективного фін. ринку та фін. посередництва, з забезпеченням дієвої грошово-кредитної політики, що ґрунтується на високо розвинутій банківській системі. З проведенням виваженої цінової, курсової, процентної політики на основі регулювання взаємозв’язків між фінансовим, валютним та кредитним ринками.