149. Формування прибутку комерційних банків. Прибутковість банку як показник його фінансового стану та бізнесового успіху.

Бізнесові успіхи банку визначаються обсягом одержаного прибутку і зростанням ринкової вартості самого банку, що проявляється у зростанні на ринку ціни його акцій. Ключова роль у парі цих показників належить прибутку: чим вища динаміка його зростання , тим більші будуть у банку можливості збільшувати виплату дивідендів на акції, що стимулюватиме зростання попиту на них, а отже їх ринкової ціни.

Прибуток у банківському бізнесі визначається як частина грошового доходу банку, що залишається в його розпорядженні після покриття з доходу всіх поточних витрат, пов’язаних із забезпеченням його діяльності. Водночас формування банківського прибутку має суттєві відмінності, пов’язані з тим, що об’єктом банківської діяльності є гроші. У зв’язку з цим через банк проходять два типи вх і вих грошових потоків із різним економічним призначенням. Потоки першого типу забезпечують формування пасивів і активів банку, на яких базується вся його діяльність – підтримання ліквідності, оптимізація ризиків, забезпечення дохідності і прибутковості та ін. Вхідними потоками тут є банківські вклади, позички в інших банках, внески у власний капітал банку та ін., а вихідними – надання кредитів, купівля цінних паперів тощо.

Потоки другого типу забезпечують формування доходів і витрат банку і прямо стосуються його прибутку. Саме на цих потоках безпосередньо базується бізнесовий успіх банку – його прибуток, що вимірюється перевищенням доходів над витратами. Вхідними потоками тут є окремі види доходів – процентні, комісійні, торговельні, дохід від участі в капіталі та ін.

Вихідними потоками є окремі види витрат – процентні, комісійні, загальні адміністративні, витрати на персонал та ін. Ці потоки не відображаються на балансі банку, вони мають зовсім інше призначання, ніж пасивні кошти на їх вкладання в активи. Тому в управлянні цими потоками немає вимоги їх повного балансування, а скоріше навпаки – вимога перевищення вхідних потоків (доходів) над вихідними (витратами), яке й формує прибуток банку.

Принципова відмінність грошових потоків другого типу спричиняє потребу в розробленні для управління цими потоками та формуванням прибутком банку зовсім іншого, ніж баланс банку, документа – звіт про прибутку (збитки) банку, що відображає укрупнені види доходів і витрат за групами операцій.

150. Банківські ризики, їх класифікація та вплив на бізнесові успіхи.

Ризик – це ймовірність того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. З позиції банку ризик – це ймовірність неотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внутрішніх чинників.

За джерелами виникнення банківські ризики поділяються на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Основними чинниками, які впливають на рівень зовнішніх ризиків, є політичні та економічні.

Серед зовнішніх ризиків НБУ виділяє 5 основних груп:

• ризик форс-мажорних обставин –виникнення непередбачених обставин;

• ризик країни – можливість настання несприятливих для діяльності банку умов у політичній, правовій чи економічній сфері країни;

• зовнішньо політичний ризик – імовірність зміни міжнародних відносин, а також політ ситуації в одній із країн;

• правовий ризик – пов’язаний зі змінами законодавства різних країн;

• макроекономічний ризик – імовірність несприятливих змін кон’юнктури на окремих ринках або всієї економічної ситуації у цілому(економічна криза). Складовою макроекономічного ризику є ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів. Банки не можуть істотно впливати на цей ризик, але можуть використовувати високі темпи інфляції з метою підвищення дохідності своїх операцій, за рахунок значних приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів.

Вплив зовнішніх ризиків на роботу банку дуже високий, управління цими ризиками найскладніше і майже не можливе. Для оцінювання зов ризиків застосовуються методи аналізу, та розробляються відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок настання кризових обставин.

До внутрішніх належать ризики, які виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. За класифікацією НБУ, внутрішні ризики поділяються на дві групи, які відокремлюють дев’ять категорій.

Перша група: квантифіковані ризики – піддаються кількісному оцінюванні – у цієї групи ризиків існує безпосередня залежність між рівнем ризику і доходами.

До квантефікованих віднесено шість категорій ризиків:

1. кредитний ризик – імовірність фін втрат внаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань;

2. ризик ліквідності –пов’язується з імовірністю того, що банк на зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів;

3. ризик зміни процентної ставки (процентний ризик) – це ймовірність фін втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду в майбутньому. Основні типи ризику процентної ставки:

- ризик зміни вартості ресурсів;

- ризик зміни кривої дохідності;

- базисний ризик;

- ризик права вибору.

4. ринковий ринок – це наявний чи потенціальний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі банку;

5. валютний – визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої або цін на банківські метали. Основні типи валютного ризику:

- ризик трансакції;

- ризик перерахунку;

- економічний валютний ризик.

1. операційно-технологічний ризик – це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності рботи.

Друга група: неквантифіковані ризики – не піддаються кількісному оцінюванню – в них не має безпосередньої залежності між ризиком і доходами банку.

До неквантефікованих віднесено три категорії ризиків:

1. ризик репутації - наявний чи потенційний ризик для надходжень та капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду;

2. юридичний – наявний чи потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів та правил;

3. Стратегічний - наявний чи потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправельні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне регулювання на зміни в бізнес-середовищі.

151. Основи менеджменту банківськими ризиками.

Згідно із сучасною економ теорією та практикою максимізації ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання фінансового менеджменту. Найвиразнішим показником роботи компанії є ринкова ціна її акцій. Банки не є винятком, оскільки більшість комерційних банків належать до акціонерних і їх власники зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу та відповідних доходів. Менеджери можуть працювати, маючи на меті збільшити майбутні доходи банку чи знизити ризиковість операцій, аби підвищити вартість акцій банку.

Всі управлінські рішення у сфері фінансової діяльності банку мають оцінюватися за співвідношенням прибутків та ризиків.

Стратегічною метою діяльності банку є максимізація його ринкової вартості. Мета формалізується через критеріальну функцію, таку, наприклад, як максимізація прибутку (у грошовому виразі) чи мінімізація ризиковості за умови стабілізації прибутків, також мета діяльності банку може бути сформульована як досягнення певного рівня рентабельності. Мета може передбачати досягнення встановленого рівня показників діяльності або оптимізацію критеріальної функції за наявності певних обмежень, зокрема часового інтервалу. Формулювання стратегічної мети не виключає можливого існування системи короткострокових чи проміжних цілей.

З огляду на вибрану мету формулюється стратегія діяльності конкретного банку. Існує два вибори стратегій управління фінансами банку. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга – має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків.

Стратегія максимізації прибутку передбачає свідоме прийняття ризику, хар-ся спекулятивними тенденціями і реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку. До них належать: управління гепом, управління дюрацією, утримання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведення спекулятивних операцій з фін-ми деривативами. Основне завдання управління за такого підходу – недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може привести до банкрутства.

Стратегію мінімізації ризику вибирають тиді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво та акціонерів, а основною метою є стабілізація фін-х результатів. Мета досягається за допомогою таких прийомів управління активами і пасивами банку, як приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов’язань, чутливих до змін процентної ставки; імунізація балансу; утримання закритої валютної позиції; формування збалансованого портфеля цінних паперів; проведення операцій хеджування та страхування ризиків та ін.

152. Стабільність банків та механізм її забезпечення. Роль державного гарантування вкладів у забезпеченні стабільності банків. Банківська паніка та її наслідки.

Банківська стабільність озн постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутко­вість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система ек нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов'язковою для всіх комерційних банків.

Прибутковість як елемент банківської стабільності залежить від співвідношення доходів і витрат. Оцінювання прибутковості здійснюється за доп системи відповідних показників. Найпоширенішими показниками прибутковості банку є: прибут­ковість банківських активів (ROA) прибутковість акціонерного капіталу (ROE); процентна маржа (SPRED).

ROA — показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку. Він показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів бан­ку. ROA — показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються із завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

ROE — показник, що характеризує відношення чистого при­бутку до акціонерного капіталу. Його значення приблизно характеризує розмір чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від ін­вестування свого капіталу, тобто рівень дивідендів.

SPRED — показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки го­стра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є уста­нова банку. Посилення конкуренції зумовлює скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показ­ник визначається за формулою:

СПРЕД=(процентні доходи/дохідні активи) – (процентні витрати/платні пасиви)

Аналізуючи прибутковість банку, використовують також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПА) та чиста процентна маржа (ЧПМ).

ЧПМ — це відношення процентної маржі (спред) до активів банку. На розмір процентної маржі впливають такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та ін вкладень. Розмір % маржі залежить від спів­відношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за термі­нами платежів, а також за ступенем терміновості перегляду про­центних ставок.

Прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскі­льки досягнення задовільного рівня прибутку дає змогу попов­нювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання бан­ку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Рівень прибутковості безпосередньо пов'язаний з рів­нем ризику. Вищий рівень ризику відкриває потенційні можливос­ті отримання підвищеного прибутку, проте не виключає можли­вості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисо­кий, але стабільний прибуток. Тому балансування між прибутко­вістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення є од­ним із важливих і складних завдань стабілізації банку.