103. Значення дискусії щодо нейтральності грошей для практики регулювання пропозиції грошей . Стабілізаційна політика кейнсіанців та механізм їх впливу на коливання ділового циклу.

Проблема нейтральності грошей у монетарній теорії виникла в процесі дослідження їх впливу на реальну економіку. Вона стала своєрідною реакцією наук. думки на неспроможність знайти переконливі критерії побудови порівняльних моделей ек. систем без участі грошей (бартерних) і з участю грошей (монетарних). За такого підходу до аналізу ролі грошей відповідь на поставлене питання була заздалегідь запрограмована і могла бути лише негативною – у вигляді концепції нейтральності грошей.

Широкі і тривалі дискусії, щодо впливу грошей на економічне зростання, проводилися з метою створення теоретичної бази для монетарної політики, для організації державного регулювання грошей, тобто мають насамперед практичне призначення.

Разом з тим, щодо багатьох питань практики монетарного регулювання позиції представників різних шкіл істотно зблизилися.

По-перше, дійшовши згоди в питанні нейтральності грошей на тривалих часових інтервалах, неокейнсіанці і неокласики визнали недоцільним застосування регулювання пропозиції грошей для впливу на довгострокове ек. зростання. Ек. цілями на цих інтервалах є низька інфляція і стабільне ек. зростання, і для їх досягнення потрібно використовувати інші засоби, ніж для досягнення короткострокових цілей.

По-друге, узгодивши позиції щодо можливості стимулювального впливу через пропозицію грошей на обсяги в-ва, неокейнсіанці впритул підвели неокласиків до визнання можливості застосування засобів монетарної політики для згладжування фаз ділового циклу. Самі кейнсіанці повністю визнавали таку можливість і вважали подолання циклічних коливань в економіці головною метою монетарної політики. Таку політику вони називають стабілізаційною і вважають найбільш ефективною. І хоча неокласики не в усьому погоджуються з неокейнсіанцями і навіть не рекомендують застосовувати її на практиці, реальна дійсність і логіка теоретичного аналізу на боці кейнсіанців.

Сьогодні неокейнсіанці і неокласики визнають, що експансійне збільшення маси грошей в обороті може на короткий період прискорити ек. зростання. Але як тільки сила такого прискорення вичерпується, в-во повертається до свого природного рівня, а додатково випущена маса грошей надовго залишається в обороті, тисне на ціни і провокує інфляцію.

У світлі сказаного цілком логічними здаються рекомендації неокейнсіанців пов’язувати регулювання пропозиції грошей на коротких часових інтервалах зі змінами фаз ділового циклу6 збільшувати напередодні економічного спаду, щоб зменшити його глибину, і знижувати напередодні піднесення ек. зростання задля зменшення його висоти.

З цієї закономірності неокейнсіанці і неокласики зробили різні висновки. Неокейнгсіанці вважають, що монетарній владі потрібно було напередодні рецесії не зменшувати, а збільшувати пропозицію грошей, а напередодні піднесення, навпаки, - не збільшувати, а зменшувати. Тоді конфігурація ек. динаміки була б менш коливальною, більш стабільною, згідно з їх концепцією стабілізаційної політики. Неокласики ж розцінили що цю закономірність як підтвердження їх концепції недоцільності прямого втручання держави в пропозицію грошей.

Рекомендації неокласиків. Щодо монетарної політики зводяться до підтримання зростання пропозиції грошей постійними, досить низькими темпами, адекватними бажаним темпам екю зростання, які визн. Ефективністю використання факторів в-ва. Зазначені рекомендації не знайшли широкої застосування в практиці, але відіграли важливу позитивну роль у розвитку теорії і практики монетарної політики.. вони примусили неокейнсіанців більш глибше проаналізувати механізм впливу пропозиції грошей на в-во і більш виважено сформулювали свої рекомендації щодо використання теоретичних концепцій у монетарній політиці.

Таке зближення позицій неокейнсіанців і неокласиків відчутно підвищило значення теоретичних досліджень ролі грошей у розвитку економіки, у проведенні ефективної монетарної політики.